Не поняв , а де дизлайк від Насті на вірші , це шо таке

Ого вау , це шо вірш нарешті

Я тебе помічала уламками
Як тинялася п’яною барами
І читала тебе поза рамками
Як затерті слова тротуарами

Я тебе впізнавала у тиші
Надавала якогось значення
І самотній маленькій миші
Розказала про твоє бачення

Впізнавала тебе в силуетах
Як сідала брудними джинсами
На підлогу стару в туалетах
І дзвеніла новими намистами

Впізнавала тебе у чоботях
Як торкалась чужого взуття
І в метро як спинявся потяг
Я чекала твого прибуття

Я тебе впізнавала в логлайнах
В найгостріших кутах мізансцен
Твою голову в чорних тайнах
Як закинуту браму арен

У розбитому темному скельці
Необріханих щирих дрібниць
Впізнавала я десь у серці
Твій задимлений шлейф таємниць.

Справжні поети пишуть ахєрітєльні вірші і не виставляють їх тому що занадто особисте (занадто ахєрітєльні)

Я впізнав її хоробрі руки
В обрисах струнких , холодних лип
Що такі ж плекали муки
Що такий ж здіймали сип

Я впізнав її тендітність
І її змужнілу сталь
З моїх уст сочилась вірність
На її тонку вуаль

Я впізнав тенета й волю
В спокої нічних тривог
І впізнав відбиток болю
По ході чужих острог

Її владу гонорову
І оправу окуляр
Я впізнав їдючу мову
Цигарки , вино , бульвар

Я впізнав її - клянуся
І ковтнув осінній мул
Я впізнав її у русі
Як тоді - в серпневий гул.

В зажурі я роздягся перед нею
В розпуці розстібнув тяжкий шолом
Мляву голову , заповнену брехнею
Притулив до скроні , нАниз швом

Ремінець сльозин упав додолу
Покотились килимом роки
Я стояв суцільно голий
У сорочці , в джинсах , без руки

А вона стояла боса
П’ятами торкаючись до скла
Оголивши підозріло кутик носа
І спустивши несміливо лямку бра

Жили ми в спиртовій чарці
Зневажали альтруїзм
І зробили по помарці
В мудрім слові «егоїзм»

А вона стояла в шубі
Розказавши про світи
Й ми - відкриті , у зажурі
Роздягли до тла думки.

Я - твоя жагуча деформація
Схиблений на плівці негатив
Згублена снагою девіація
Незаконний , заборонений мотив

Я - твоє кармічне павутиння
Що зжере собой священну кість
Птаха що карбує без зупиння
На руках жіночих - труйну злість

Я - твоя злоякісна пухлина
Що болить так сильно - вовком вий
Груба , дерев’яна домовина
Із цвяхАми , що так тягнуться до ший

Я примірЯю на своє нутро твій колір
Отруйний плід твоїх гріхів
Вбираю тілом злісний говір
Стаю токсином твоїх снів

Я розбиваю келих в піні
Я ремонтую , я - гублю
Я - крапля спирту в літнім сіні
Схиляю душу до вогню

Я - твій жорстокий кат і я твоя месія
Та я твій блуд , не бійся - збережу
Але розправ , кохана , страдні вії
Згадай , як я благала про межу.

Це було давно , у жовтих ранках
Як світив дитинством помаранч
Пахла юністю скорОю філіжанка
І пашів відльотом теплий бранч

Майоріла надімной усмІшка
Без дорослих і статичних вад
Струменіла ніч секретом нишком
І стікав край пальців шоколад

Гуркотіли на столі каструлі
І носився роєм сонний кіт
Вже чекали у дверях прибулі
Обірвавши недозрілий живопліт

Вихором майнули в невідомість
У невічні розкріпаченні літа
Напливла повітрям невагомість
В ексцентричні набудовані міста

Постаріла в рідній хаті кішка
Все так само сонна й гомінка
Вже не вирувала миша ліжком
Утікаючи от чорного кота

Майку замінив бюстгальтер
Уже вдосталь намість олівців помад
Та на згадку - все так само
Я тримаю в кайстрі шоколад.

Я замінила слово горде , за галерку вибачайте , пане Василю…

Да я начиталась наніч Симоненка і скомунізділа «галерку» і «горді ти»