Ворон, Окухара Сейко, 1890-ті

У Японії дуже поширена процедура усиновлення. Але не те усиновлення, про яке ви подумали — японці полюбляють установлювати дорослих чоловіків.

Це явище називається 養子縁組 і походить аж з 13 століття, коли буддійських монахів з секти Вчення Чистої землі активно спонукали одружуватися, щоб мати змогу утримати чіткий патріархальний порядок успадкування всередині секти. Але не у кожному шлюбі народжувались сини, які могли б стати спадкоємцями — тож монахи придумали усиновлювати дорослих чоловіків з аристократичних сімей, які б добре підходили на цю роль. Це було вигідно як і монахам, які таким чином продовжували тренувати священників благородного походження і тим самим зберігали владні позиції в секті, так і сім'ям аристократів, які отримували змогу за потреби використати корисні зв'язки з представниками духовенства. Така модель співпраці між духовенством і аристократами з часом стала дуже популярною і тривала аж до епохи Едо.

Власне, в епоху Едо, під час правління Токуґави Ієясу, усиновлення дорослих чоловіків у сім'ю набуло нового ренесансу — особливо це стало популярним серед самурайських сімей, в яких народжувались самі лише доньки. Щоб зберегти існування свого роду, самураї охоче усиновлювали синів своїх колег, які мали приблизно такий самий соціальний статус, як і вони самі. За таких умов можна було вдало видати всіх доньок заміж, закріпити свою владу і авторитет серед аристократства, і продовжити свій рід. А ще усиновлених чоловіків звільняли від військової служби, тому деякі сім'ї навіть добровільно віддавали своїх молодших синів на усиновлення, щоб захистити їх від смерті на полі бою.

Зараз самурайських сімей вже не існує, але усиновлення дорослих чоловіків майже таке ж популярне, як і раніше. Тільки тепер воно має певне бізнес-підґрунтя: якщо якийсь очільник компанії хоче піти на пенсію, а в нього нема сина/його син не хоче займатися його бізнесом, він, найімовірніше, усиновить собі якогось молодого колегу, якого бачить у ролі майбутнього директора. Як і в середньовіччі, японці надають надзвичайно велике значення репутації роду, тому у цьому випадку вони закріплюють династійну позицію в компанії за своїм родом, а це, в свою чергу, дає їм родовий баф.

Для нас, українців, практика усиновлення у дорослому віці абсурдна і неможлива — та й навряд чи у нас хтось погодився б порвати всі зв'язки з сім'єю і, разом з прізвищем, стерти всю свою історію. Але в Японії це доволі буденна штука, яка на фоні скорочення народжуваності поширюється дедалі більше; цілком можливо, що через якийсь час 養子縁組 стане ще популярніше, ніж в самурайські часи.

знаєте, оці всі блогери і автори мотиваційної літератури™ постійно розносять всілякі японські псевдофілософії на кшталт ікіґаїв або ічіґо ічіеїв, а ось про справжню японську мудрість ні однієї згадки не бачила 😡🤌🏻

Знаєте, я от сиділа думала, що дуже шкода, що японською не можна сказати ШАНОВНИЙ™ так як це робимо ми галичани

А потім я як усвідомила, що ШАНОВНИЙ™ це буквально 貴様、кісама. Колись то був шанобливий займенник "ви", який вживався в основному у самурайських сім'ях, дуже поважно і максимально ввічливо. Але згодом 貴様 почали вживати простолюдини, і його шанобливе значення цілковито втратилося, тож зараз це звертання зверхнє і зневажливе, чисто як і шановний подекуди 😭🤌🏻

Етимологія — дар небес, не менше 🛐

цейво, а може зробити чат, де ми будемо собі 🐀 на тему японської? хто хоче 😔🙏🏻

upd: ходіть сюди!
https://t.me/nezumikolohaty

До речі, правило дев'ятки і англійське х>г до японської також не варто приплітати, воно там неактуальне, бо всілякі там місо-ширу, футомаки і Гацуне Міку просто-таки доводять до сліз 💀😭

Я обожнюю період Асука за драму, а принца Шьотоку за те, що попри всю свою геніальність, величність, і маркетингові скіли, він дуже сильно спозорився і ледь не розв'язав війну з імперією Суй, яку мав за взірець державотворення (що вкотре доводить, що всі ці історичні постаті, навіть якщо вони жили 1400 років тому, набагато ближче до нас, ніж ми думаємо), але про цей епізод доведеться писати окремий великий пост, бо я попередній 3 години писала 😭💔 Але чесно, епоха Асука недооцінена, там стільки всього цікавого відбувалось 🥺

Але найбільше зусиль йому довелось вкласти у те, щоб здійснити ще одну свою мету – поширення буддизму у Японії. На той момент, у 7 столітті, буддизм майже не сповідувався – буддистами були лише переселенці з чужих земель і купка аристократів з клану Соґа, а всі інші сповідали шінтоїзм. Шінто мало особливу прихильник серед селян і простолюдинів, яким шаманістична релігія була апріорі ближче, ніж якась там чужоземна, з невідомими їм засадами. Тому спочатку спроби принца Шьотоку зробити буддизм основною релігією в імперії були зустрінуті палким спротивом. Принц зрозумів, що апелювання до духовної частини релігії у цьому випадку не допоможе, тому вдався до більш примітивного методу зацікавлення своєї цільової аудиторії: візуального.

Власне, в часи, коли принц Шьотоку ще був підлітком, протистояння Соґа і Мононобе досягло свого апогею, і кожен намагався посадити на імператорський трон свого кандидата. Соґа, які фактично монополізували владу через вигідні шлюби з імператорським родом, сповідували буддизм і були фанатами китайської династії Суй (до слова, принц Шьотоку також походив з клану Соґа); а ось Мононобе були проти буддизму і підтримували розвиток питомої релігії, шінто. Вони зчепились між собою після смерті чергового імператора, але завдяки маніпуляціям переміг клан Соґа і його патріарх, Соґа-но Умако, який запропонував на роль імператора зручний, “тимчасовий” варіант – вдову позаминулого і сестру попереднього імператора, Суйко (або ще Тойомікекашькіяхіме). Це була перша імператриця в історії Японії; і хоча вона мала високий чин і титул “королеви, що править всім, що простягається під небом”, вона не мала ніякої фактичної влади і була маріонеткою Умако.

Вже через рік після початку правління, їй назначили регента – її небожа, дев’ятнадцятирічного принца Умаядо, якого згодом почали називати Шьотоку (його перше ім’я, “Умаядо”, вказувало на обставини його народження – за легендою, принц народився у конюшні). Принц був відомим своїм гострим розумом, любов’ю до всього китайського і тим, що він щосили намагався насадити тогочасним японцям буддизм.

Торії слугують перегородкою між світом богів і світом смертних, тож по той бік торії ви потрапляєте у світ богів — на територію його храму. Важливо, що попід торії не можна проходити по самісінькому центру, бо по центру йдуть лише боги.

Tорії мають величезне культурне і сакральне значення, зрештою, як і архітектурне. Тому хотілося б, щоб їх сприймали не лише як "об'єкт для фоточки в інсту", як-от з торії в храмі Фушімі Інарі, але й усвідомлювали, для чого вони взагалі є перед тими храмами. ❤️