І хоча існування Джінґу сучасні історики ставлять під великий сумнів, як і деталі її військових кампаній, ще у епоху Мейджі в шкільних курсах історії Японії її вивчали як реальну історичну постать; Джінґу була першою жінкою, яку увіковічнили на японських банкнотах. А серед прихильників культу Хачімана і жерців храмів, присвячених богу війни, Джінґу поклоняються як матері Хачімана і покровительниці онна-буґейшя.

Коли мова заходить за японське воїнство, яке широко репрезентоване у поп-культурі і добре висвітлене різними історичними джерелами, згадують в основному чоловіків – чи то впливових даймьо, на кшталт Оди Нобунаґи або Уесуґі Кеншіна, чи то самураїв та воїнів, які прославились своїм мистецтвом воювати, як-от Маеда Тошіїє; але насправді у численних війнах середньовічної Японії (а їх і справді було дуже багато) велику роль відігравали жінки-воїни, яких згадують, на жаль, не так часто. Жіноче воїнство японською називалось онна-мушя або ще онна-буґейшя, і воно існувало ще з доісторичних часів, задовго до формування класу самураїв: нерідко саме жінкам доводилось обороняти поселення від нападників, в той час як чоловіки добували ресурси або ж атакували когось іншого. Однією з перших онна-буґейшя, і, мабуть, найвідомішою з них була напівлегендарна імператриця Джінґу, яка жила приблизно у 3 столітті н.е. ЇЇ чоловік, імператор Чюай, під час свого правління активно придушував повстання різних “варварів” (цебто захоплених раніше народів) і прагнув експансії Вакоку, за що згодом і поплатився.

У ті часи всі правителі обов‘язково консультувались щодо будь-яких масштабних рішень з провидцями, які промовляли волю богів; Чюай розповів провидцю про повстання у Кумасо (земля на півдні Кюшю, теперішня префектура Кумамото) і про те, що він планує зібрати військо і придушити повстання, а потім піти на прото-корейське королівство Сілла, захопити його і таким чином розширити свої володіння. Провидець розклав карти таро, перевірив натальну карту імператора і врешті сказав, що нема потреби йти війною на Кумасо, бо зараз ретроградний меркурій, а натомість варто принести жертви богам, і тоді багатства Сілли самі потраплять у руки Чюая; але той ослухався волі богів, зібрав військо і зазнав нищівного фіаско. Проклятий богами (і ретроградним меркурієм) за непослух, імператор раптово помер від ураження ворожою стрілою. По собі він залишив вагітну вдову, Джінґу, яка після смерті чоловіка стала імператрицею і постановила собі будь-якою ціною помститися за нього і здійснити його мрію – захопити Сіллу.

Явно не найкраща ідея для вагітної жінки, погодьтесь, але Джінґу була впевнена у своїй перемозі, бо та начебто була проспонсорована самими богами: жінка отримала пророцтво, у якому значилось, що саме їй треба захопити Сіллу. А щоб вагітність і народження дитини не завадили їй проводити експансію своєї імперії (яку знову-таки пронспорували боги), вони люб‘язно відклали це на три роки. Тож Джінґу з чистим серцем і ненародженою дитиною в утробі розгромила варварів Кумасо, успішно захопила Сіллу і аж тоді, через три роки, повернулась додому і народила сина – майбутнього імператора Оджіна. Є різні версії цієї легенди: за однією син Джінґу був самим богом війни, Хачіманом, який вже в утробі так прагнув захоплення корейських територій, що почекав доки воно не відбудеться, а аж тоді народився; а за іншою Джінґу скористалась пропозицією бога моря, Азумі-но Ісори, який пообіцяв безпечно провести її флот через море і дати їй артефакти, що контролюють припливи, в обмін на одну ніч разом. Кажуть, що саме завдяки цим артефактам вона і спромоглася відкласти народження сина і так блискавично захопити величезне королівство Сілла.

Моміджі і свіжий сніг, Такахаші Тензан