♡

Не просто так лунають вибухи...
Не просто так трясеться скрізь земля...
В цей час Господь наш хоче діяти
В людських, порожніх і слабких серцях!

Хтось вперше на колінах говорив із Богом,
І в цей момент, повірте,
Бог забрав тривогу.

Хтось вперше Біблію відкрив
Шукаючи там Псалми...
Й бажає щоб Господь проговорив,
Щоб зрозуміти правди.

Він говорити з нами хоче завжди...
Не тільки коли вибухи лунають,
Господь готовий нас всіх обіймати
Коли у серці спокій і любов перебувають.

Та ми повинні також прагнути до Нього
І у момент коли кругом тривога
Перебувати під Його покровом,
І в серці мати мир та спокій.

Ответ придёт тогда, когда не ждёшь,
Не потому, что он уже не нужен,
Когда в смиреньи боль свою несёшь,
И думаешь: ведь быть могло и хуже.

Когда иссякнут все "зачем" и "почему",
И сердце не колотится в тревоге,
Но знаешь: Бог не даст пойти ко дну,
К Нему ведут земные все дороги.

Ответ придет тогда, когда не ждёшь,
Когда покажется, что выжданы все сроки.
Но всё равно с надеждою живёшь,
Доверив свои нужды только Богу.

Ответ придёт тогда, когда не ждёшь,
Как гром средь бела дня, а может, ночи,
Нежданно и негаданно. И дрожь
Охватит от реальности вдруг Божьей.

Поймёшь, что боль твою с Собой делил,
Хотя казалось – Небо на засове.
Когда порою не хватало сил,
Бог раны исцелял Своей любовью.

Поймёшь тогда, что слышал Он всегда
Молитвы стон и слёзные прошенья,
Хотя ответа не было тогда,
Но у Него всегда всё в Своё время:

Не позже и не раньше, только в срок!
Хотя нам непонятно то молчанье,
Но Господу важней всего итог
Терпения и веры в испытаньях.

Ответ придёт тогда, когда не ждёшь,
Объемля уголки всего сознанья.
И в сердце благодать, как поздний дождь,
Прольётся, всё собою заполняя.

А ми вже дійсно починаємо звикати.
Звикати до війни, великих втрат
Ми перестали більше уста відкривати.
І цінувати цей спокійний час.

А ми вже дійсно починаємо звикати,
До того що в країні боротьба
І не потрібно йти нам воювати,
В нас є молитва - зброя головна.

Ми перестали дійсно цінувати
Цим синім небом і його теплом.
Ми в думках перестали з Ним перебувати.
І забуваєм що ми діти під Його крилом.

А ми звикаємо, все більше й більше.
Та не повинно бути так!
Ми маємо у вірі не впадати
Але для цього нам потрібен час.

Цей час нам досі Бог дарує
Бо ще живем ми на Землі.
Цей час щоб на коліна ми вставали.
І щоб молитись не переставали!

А ми вже дійсно починаємо звикати.
Звикати до війни, великих втрат
Ми перестали більше уста відкривати.
І цінувати цей спокійний час.

?️ ЛЕБЕДИНАЯ ВЕРНОСТЬ.

Над синим озером царила тишь,
  Лишь редко вздрагивал камыш,
  И всплескивала рыба в тишине ночной.

  И надо было быть тому, всего лишь час назад
  Здесь лебедь бедная от раны умирала.
  Какой-то браконьер пустил в нее заряд,
  Как раненый боец, она упала.

  Она прощалась с жизнью, сознавая,
  Что не взлететь ей больше в небеса,
  Куда взвилась ее родная стая.

  Ее с собой сыны и дочери зовут,
  Они спешат на юг, навстречу новой жизни,
  А ей уж больше не вернуть
  Ту встречу милую с отчизной.

  Ей больше не создать уютного гнезда
  Среди шумящих, милых камышей,
  И не услышать больше никогда
  Веселый писк пушистых малышей.

  Но не одна она страдала,
  Рядом с ней был верный друг,
  Проверенный годами,
  Делящий трудности земных, суровых дней
  И долгих перелетов над морями.

  Любим он был и сам ее любил
  Самозабвенно, искренне и нежно,
  И всё, что только мог,
  Для счастья ей дарил.

  О, как бы он хотел сейчас
  Ей жизнь свою отдать,
  Любимую избавить от мучений,
  И если б мог умножить на года
  Оставшиеся жить лишь несколько мгновений.

  Но, вот, подруги белоснежная глава
  Чуть вздрогнув, опустилась.
  Ее прекрасные, красивые глаза
  Вдруг помутив – закрылись...

  Смертельный крик!!!
  Взорвал немую тишь,
  Потрясши все вокруг своей печалью.

  Тоскливо, глухо прошумел камыш,
  Склонившись перед скорбью и разлукой,
  Не в силах будучи утрату пережить,
  Стрелою лебедь взвился в облака,
  В одно мгновенье он судьбу решил,
  Ударившись о землю свысока!

  Тихо и спокойно, в порыве ветра
  Снова прошумел камыш,
  Тогда безмолвно высь стояла,
  Но песня лебедя в ней больше не звучала.

  Друзья мои! Чтоб верность сохранить -
  Не надо вам о землю разбиваться.
  Достаточно друг друга искренне любить
  И вот такими нежными остаться...

  И сохрани вас Бог от горечи утраты,
  От браконьерской зависти!

  Доверьте жизнь Тому - Кто милостью богат,
  Кто не оставит вас в любви своей святой,
  Пусть с нынешнего дня до самой свадьбы золотой
  Вся ваша жизнь звучит сей песней лебединой.

  Из ваших уст всегда в знак верности звучит
  Великий гимн Творцу. Аминь.

А ЯК ЖЕ МИ БУДУЄМО?

Господь якось до Ноя промовляв,
Сказав йому ковчег побудувати,
Бо грішний люд лиш болю причиняв,
І, що створив їх, почав Він шкодувати,

І вирішив покінчити з гріхом —
Потоп зіслати на цю землю грішну,
Та Ноєві, що йшов Його шляхом,
Він не бажав таку ж долю невтішну.

Для порятунку його все зазначив,
Всі виміри ковчегу Він сказав,
Над працею спостерігав, все бачив,
Чи правильно ковчег той будував.

Найперш повірити потрібно було Ною:
Який ковчег, і так дощу нема?
В сухій землі — то радість, а не зброя.
Навіщо сили тратити дарма?

Але, повіривши, він взявся за роботу,
Хоч і терпів насмішки від людей:
"Він дивний, що працює так до поту,
І про потоп якийсь придумує ідей".

Здавалося б, навіщо, це ж так довго?
Втомився вже, давно відпочивав.
Та Ной будує все за Божим Словом,
З матеріалів тих, що Бог сказав.

Через роки він справу цю завершив...
Нелегкий це, складний був шлях.
І Бог сказав: "Ввійди в ковчег свій,
Бо скоро дощ проллю в сухих полях".

І увійшов у той ковчег безстрашно,
Бо знав, що вірно його будував.
І серед шторму там не буде страшно:
Міцну основу все таки заклав.

Не просто так він сили свої тратив,
Не просто так зусилля прикладав:
Прийшла гроза — він в бурю не потрапив,
Ковчег спасінням від потопу став.

А що, якби він будував недбало,
Щоб тільки швидше, спрощений варіант?
Чи міг від потопу заховатись?
Чи був би той ковчег йому гарант?

А як же ми в житті своїм будуєм?
За Божим Словом, чи як легше нам?
Чи вистоїм, як море забушує,
Як міцність перевірить ураган?

А Бог говорить, як нам будувати,
Щоб вистояти в час випробувань,
Щоб паруси міцні змогли підняти,
А не плекати марних сподівань.

Чи слідуємо Божим ми вказівкам,
Коли будуєм власний корабель?
Чи забуваєм, де наша домівка,
Й життя для нас — весела карусель?

З яких матеріалів ми будуєм?
З легких, чи тих, що не зламати?
Від них залежить, чи життя врятуєм,
Тому не варто лиш відпочивати.

Життя земне — це є наша будова,
Та що ми закладаємо в життя?
Слабкою є, чи мíцною основа?
Бо прийде шторм — не буде вороття.

Якщо ми Слово Боже закладаєм,
То не страшною буде нам гроза,
Від бурі свою душу заховаєм,
Господь же Сам підніме паруса.

?Люблю дивитися на небо голубе
Й тихенько мріяти собі й молитись
Що скоро вся тривога промине
І зможу в небі з Господом зустрітись

?Що скоро я піду у небеса
Побачу Господа, до Нього пригорнуся
Він обійме мене, своє дитя
Туди всім серцем і думками рвуся

?Тут на землі мені так тяжко жити
Проблеми, біль, тривога і зітхання
Так хочеться все швидше увійти
В той Край, де вже нема розчарування

?У тім Краю все золотом сіяє
Немає там страждання і біди
Вже місто приготовлене чекає
Лиш нам потрібно туди ввійти

?А ввійде той, хто жив по Слову Бога
І Заповіді виконував, і серце чисте мав
Та хоч велика тут була тривога
Але Христа своїм життям він не продав.

?Хто був правдивим, служив Богу щиро
Не крав, не чинив перелюбу, не убивав
Хто час знаходив розказать про Бога
Й всього себе для Нього віддавав

?В непевний час живемо зараз друзі
Не знаєм, чи зустрінемо наступний день
Хоч мирне небо тут в нашій окрузі
Але у інших містах нема миру ще

?Люблю дивитися на небо голубе
Й тихенько мріяти собі й молитись
Що скоро закінчиться все оце
Й не будемо ми так боятись

?Й не будем чути звуки тих сирен
Які не тільки вдень, але й вночі лунають
А тільки будем чути звук пісень
Які у небі ангели співають

?Тому мій друже, - ти не зволікай
Й Спасителя прийми у своє серце
І ти ввійдеш туди в небесний край
Де вже забудеш про страждання й горе

ПОНЕДІЛОК НАСТАВ!
БОГА КОЖЕН ПРОСЛАВ
ЗА ЧУДОВИЙ ВЕСНЯНИЙ СВІТАНОК!
НОВИЙ ДЕНЬ ТРУДОВИЙ,
НЕ ПОВТОРНИЙ ТАКИЙ
РОЗПОЧАВ ДЛЯ НАС РАНОК.

МИ НЕ ЗНАЄМО ВСІХ
СКІЛЬКИ БУДЕ ЩЕ ЇХ...
ЦЕ ВІДОМО ЛИШ БОГУ ОДНОМУ.
ТИЖДЕНЬ ЦЕЙ ТРУДОВИЙ
НЕХАЙ БУДЕ ТАКИЙ,
ЯКИЙ ДОВПОДОБИ СВЯТОМУ.

З ВДЯЧНИМ СЕРЦЕМ ІДІМ...
БОГУ СЛАВУ НЕСІМ...
І МОЛИТВИ ГАРЯЧІ І ЩИРІ,
ЩОБ КОЖНІСІНЬКИЙ ДІМ
І ВСІ ЖИТЕЛІ В НІМ
ПРОЖИВАЛИ ЩАСЛИВО У МИРІ.

МИР НЕБЕСНИЙ СВЯТИЙ,
ОТАКИЙ ДОРОГИЙ
НЕОБХІДНИЙ ДЛЯ НАШОГО КРАЮ.
У ТВОРЦЯ ВСІХ СВІТІВ
НА СХИЛКУ ВІКІВ
ПРОСИТИ УСІХ ЗАКЛИКАЮ.