Різдво Пресвятої Богородиці
Коли наблизився час народитися Спасителеві світу, в галилейському місті Назареті жив нащадок царя Давида Іоаким із своєю дружиною Анною. Обоє були благочестивими людьми і були відомі не своїм царським походженням, а смиренням та милосердям. Все їхнє життя було проникнуте любов’ю до Бога і до людей. Вони дожили до глибокої старості, а дітей не мали, від чого дуже засмучувалися. Та, незважаючи на свою старість, вони не переставали просити у Бога, щоб Він послав їм дитину. Вони дали обіцянку (обітницю): якщо у них народиться немовля, посвятити його на служіння Богу.
У той час кожен єврей сподівався через своє потомство бути учасником у царстві Месії, тобто Христа Спасителя. Тому кожен бездітний єврей зазнавав зневаги в інших, бо це вважалося великою карою Божою за гріхи. Особливо важко було Іоакимові, як нащадкові царя Давида, тому що саме в його роді мав народитися Христос.
За терпіння, велику віру і любов до Бога й одне до одного Господь послав Іоакимові та Анні велику радість. Під кінець їхнього життя в них народилася дочка. За вказівкою Ангела Божого їй було дане ім’я Марія, тобто по-єврейськи «Володарка, Надія».
Народження Марії принесло радість не лише її батькам, але й усім людям, тому що їй було наперед призначено Богом бути Матір’ю Сина Божого, Спасителя світу.