Змучена і зболена
Ліззі поверталась пріч,
Не знала вже, чи день, чи ніч;
Нагору видерлась, крізь дрік,
Чагарями, зворами,
А шеляг той видзвонював,
Катаючись із боку в бік
Мов пісня їй на слух.
З долу в дім,
Немов боялась: хтось з людців
Їй приберіг свій кпин-проклін,
Чи й гірший чин;
Та ґоблінів і слід простиг;
Страх не в’ялив їй дух;
Ласкаве серце наче вітром підхопило,
Додому бігла, що є духу, що є сили;
В душі ж був сміх.

Гукнула коло саду: «Лоро!
Тужила дуже?
То поцілуй же.
Ти на рани ці — ні оком,
Пий, цілуй, висмоктуй соки,
Чавлені для втіх твоїх
Ґоблінські м’якина й сік.
Їж, пий, в мені кохайся
І мною, Лоро, впийся;
Заради тебе я здолала діл,
І мала діло із юрбою тих людців».

Лора з місця стрепенулась,
Руки д’горі і в волосся
Учепилась:
«Ліззі, ти заради мене
Скуштувала плід нечистий?
Чи й твоїй красі пропасти,
Чи й твоїй зів’януть юні,
В моїм згоріти горі,
В моїй хворобі хворій,
У ґоблінській напасті?» —
І до сестри припала,
‘Біймала й цілувала:
Ізнову сльози,
Відживили впалі очі,
Наче грози-роси
Після посухи нещадної;
В шаленім страху і болю трусячись
Все цілувала вустами жадними.

Крістіна Росетті, «Ґоблінський крам»

Як марніла Лора
Немов у Смерті на порозі,
Вже не вагалась Ліззі
Чи так, чи ні;
Взяла в кишеню сріберник,
Цілунок Лорі, перебігла через верес, через дрік
У смерк, спинилась при воді
І стала слухать-визирать
Уперше у житті.

Пирснули враз ґобліни,
Як її уздріли
Кульгом, перескоками
Бігли і летіли,
Хекали і хукали,
Каркали і фуркали,
Плямкали і цокали,
Пнулись, дріботіли,
Для прикраси й капризу
Корчили мармизи,
Поважні гримаси;
Котячі й пацючі
Вомбачі, борсучі,
Спроквола і прудко
Свистіли і тріщали,
Прожогом, хутко-прудко,
Сороками тріскотіли,
Голубами туркотіли,
Вилися в’юнами —
‘Біймали-цілували
Стискали-пригортали
Підносили з крамом
Миски і тарелі:
«На яб’ка глянь лиш-но
Червоні й красні,
Зиркни на вишні,
Спробуй броскині,
Дактилі, морелі,
Сливки соковиті,
Грушки налиті
Сонцем ясним,
З гіллям виноград;
Вгощайся, впивайся —
Фіґи, гранат».

Крістіна Росетті, «Ґоблінський крам»

До вечора з рана
Клич ґоблінів луна:
«Купуй садовину
Купуй, не минай:
Яблука й дині,
Айву і броскині,
Недіткнуті вишні,
Порічки, черешні,
Персики гожі,
Шовковицю стиглу,
Із пущ журавлину,
Кислиці, ожину,
Цитрини, чорницю,
Сливки, полуницю —
Достигле одночином
У літнюю годину:
У досвіток дня й
Вечірній розмай.
Купуй, не минай:
З лози — винограду,
Гранати із саду,
Усякого плоду:
Дактилі, ренклоди,
Морелі, лохину —
Куштуй і хапай:
Аґрус, малину,
Огнисту шипшину,
Заморськії фіґи,
Цитрони достиглі,
На вид без догани, на смак наче рай —
Купуй, не минай.

Крістіна Росетті, «Ґоблінський крам»

Я глупа спать у день ясний,
В ночі холодній встати
Під повні ликом навісним.
Глупа́ зірвати цвіт красний,
Глупа́ лілею втяти.

Свій вертоград не встерегла —
Занедбаний, зів’ялий.
Ридаю так, як не могла.
Улітку спати я лягла
Зі сну узимку встала.

Для вас нова прийде весна
І літня ясна пора —
Душа моя обнажена,
Піснями, сміхом я німа
І самітна у горі.

Крістіна Росетті, «Дочка Єви»

vetrarslétta⋆

стелиться снігом сторожко
зиркає
як візерунки небесять
хвилями розходяться
як заметіль огортає спину
накриває теплими руками очі
хвіст морозу сідлає
fjallavættur⋆

зночі зовсім заспокоєно
споглядає
як мерзле зілля дзвенить
з-під снігу визволене
як зорі позіхають заспано
і зорять здобичі очі
в’юнка і полохлива
skolladóttir⋆

⋆⋆⋆
⋆ vetrarslétta – зимова рівнина
⋆ fjallavættur – дух гір
⋆ skolladóttir – лисяча/чортова дочка (skolli може позначати як лисицю, так і чорта)

20.01.2021

«ну, звірята, завʼяжіть-но
бантиком хвости»
пісенька Нюхмумрика

а назавтра була мряка
сердитий світ випльовував
сонце що застрягло в горлі
і ставало блакитносяйно
сонце витрушувалось із кишень
із торб із рукавів
з-під светра
і звисало з пасм
із кінчиків волосся

сонце казало мені
його потрібно витягати
із мряки з учора
викладати на завтра
відкладати на позавтра
казало
сонце моє
най скінчиться цей біль
і викашляється світло
яснітимуть образи й образи
доки не зіллються з прозорістю
вранішнього повітря
отоді звесніємося
звеселимося

пригортаю злість свою
стомлене звірятко
звеселяємось зрештою
ми всі звірятка натомлені
тихцем танцюємо
довкола вогнища
і сонце сміється
з непевних рухів наших
п’є сонце
з рук наших

01.01.22

✨✨✨

Золотим к чолу чолом,
Дві голубки у гнізді
Одна одній під крилом,
Вдвох лягли під свій поліг:
Дві квіто́чки на стеблі,
Дві сніжинки в перший сніг,
З перламутру й злота два
Берла грізних королів.
Місяць з почтом їх стеріг,
Вітер їх до сну люляв,
Жоден пугач не літав,
Ні кажан не тріпотів
В тиші цій:
К персі персь, щока к щоці,
Сплетені в однім гнізді.

✨✨✨

(щось буде)

Запрошую на Оновлений і Розширений(!) курс їдишської літератури.
Якщо ви:

?хочете дізнатися знайомо-незнайому історію про можливості й форми існування літератури «неповноцінною мовою»/«жаргоном», перехід від екзальтованого фольклоризму в не менш екзальтований апокаліптизм;
?бажаєте поглянути на найкращі зразки авангарду, футуризму, неокласиків, символістів, а ще герметичну поезію їдишем;
?зацікавлені почитати тексти представників «київської школи» [Yiddish edition]
?поглянути на тревелоги й подивитися очима єврейських письменників на українські та європейські столиці до-Другої-Світової;
?і, нарешті, зазирнути в осмислення Катастрофи (бо апокаліптичні візії мають небезпеку справджуватись)

З усіма цими бажаннями вам абсолютно точно треба до мене на курс.
А хто вже був, хочу відкрити таємницю: минулого року — то був тизер із семи занять. Нині на вас чекає удвічі більше пар, контенту й матеріалів до опрацювання.

Ходіть, реєструйтесь.

так, нам треба буде чимало читати й активно це обговорювати
*ні, вам не обовʼязково знати їдиш, адже всі тексти, що використовуються, перекладені; втім, якщо раптом у вас є змога дивитися на оригінали — ви будете в захваті (я теж).

Facebook

Тетяна Непипенко. Відкритий курс "Література модернізму мовою їдиш"

Event by Студія "Діє-Слово" and Міждисциплінарна сертифікатна програма з юдаїки on Wednesday, January 24 2024

Мій дух — немов співочий птах
З гніздом на древі при воді;
Мій дух — се яблуня немов,
Що віття хилить від плодів.
Мій дух — мов мушля семи барв,
Що в алкіона тишині;
Мій дух над се все щасливіш,
Бо любко мій прийшов ко мʼні.

Зведіть престол: ось пух і шовк,
Встеліть у футра й багреці.
Узор: голубки і гранат
Й многоꙮчиті павичі.
Вбір: ґрона срібні й золоті,
Лілеї злотні й сріберні,
Бо рождество життя мого,
Бо любко мій прийшов ко м'ні.

Крістіна Росетті, «Рождество»

Смеркає вечір, і сніжить, як з року в рік;
Як з року рік, напуцували крейдою свічник
І ножицями так свічки пообріза—
Ли. За вікном блищить і мерехтить сніжинка, як сльоза.

Оце і все. Й нічого більше за —
Оце все чудо — свічка і сльоза,
Пісні, і смерк, і сніг, який мете зима
На білий світ, на круговид, де Храму вже нема?

Руді нам, чорні й сиві бороди дрижать,
Чужий навколо сніг, земля навкіл чужа.
Мала свіча, й великая пітьма —
Як чудо це, найбільше із чудес, збагнути нам?

Маврицій Шимель, «Ханука»