Думки із голови ідуть погані,
коли, здається, чую її пульс:
стоїть електровежа на кургані
під зоряним мереживом в степу.

На Віз Великий дивиться й на Північ.
І скоса позирає десь на Схід.
Псів слухає крізь сон і третіх півнів.
І як між людом вештається хіть.

І я, посеред хлібу і безхліб'я,
стовбичу в цім степу, як і вона,
до неї всім єством своїм подібний,
немов серед глухих – сліпий дзвонар.

А цвіркуни сюрчать усе гучніше!
Та марні намагання їхні, бо
нікому не заповнити цю нішу –
...........................................тишу,
яку залити мала би любов...

© Сашко Обрій.

В житті моїм рутинно все й стабільно.
А може я прогрес
не помічати вперто звик?
Життя мені протерло нині більма:
сьогодні в мене пес
поцупив лівий черевик!

© Сашко Обрій.

ПОЛОН

Над балкою за Бугом, розпашілі,
надвечір дишуть камені теплом.
Звідколи тут на пагорбі присіли?
Хіба для нас ця вкляклість – не полон?

Під сонцем гріють вдень м'язисті спини,
а в присмерках тепло все віддають
у простір... До останньої краплини!..
Бо в цьому бачать місію свою.

І так мільйони сонць, мільйони років,
подій мільйони, митей і епох!
Пильнує, мов одне велике око,
крізь кожен камінь сам себе пан Бог.

Покірно все на вус мотають брили,
що знищить тлін в мільярдах папірців.
Нас дурять – але їх не надурили б!
Про що мовчать незрушні мудреці?

В середині тверді, бо мають стрижні,
А ззовні одягли шовковий мох.
Для нас життя в роки мотає тижні.
А брилам що? Епоха – мов плювок!

В них доста є часу, щоб все обдумать.
А нас усіх за мить здадуть на брухт...
Про що мовчить гранітний обладунок?
Та ми, оглухлі вкрай, мчимо у труни...
Бо нас узяв в полон одвічний рух.

© Сашко Обрій. Поезія
Автор відео - ґардівець Антон Неіщенко
(інстаграм: @yuzimov)
27.08.24

Вітаю усіх причетних душею і серцем до цього воістину великого свята, ціна за яке щодня лише зростає, бо розплачуємося за нього людськими життями і долями - із 33-м Днем Незалежності України!??❤️

Три роки тому, ще до "повномасштабки" я встиг відзняти в Києві цю відеороботу на свій вірш "Тридцять".
Справа в тому, що я ровесник незалежності України, бо народився наприкінці весни 1991 року, і мені разом з Україною доводиться проживати непрості роки становлення та спинання на ноги. Тому відчуваю і проживаю свої роки в унісон з Україною.
33 - непростий, відповідальний вік духовного становлення і зростання, вік Христа. І дай нам Боже з гідністю пройти цей рубікон і усі випробування, які нам приготував цей рік!

Вперед до Перемоги і до маленьких щоденних перемог над собою і над щоденними викликами життя!
Слава Україні!
Слава Збройним Силам Украни, завдяки яким ми маємо можливість святкувати цей день, це свято на своїй землі під своїми прапорами і співаючи свій Славень!
☺️???????

Загримало. Прийшли медузи-хмари
і щупальцями землю обняли.
Світ білий зблід, туманний і примарний,
і день осінній літо обнулив.

Сховався в конуру понурий серпень,
зіщуливсь, наїжачивсь, позіхнув,
розлив по небу безліч темних сепій,
макітру сонця вистригши під нуль.

То гуркало, то буркало й грозилось,
то крапало, то сходило на пси.
Товста свинцева хмара, мов грузило,
посунула в степи, за небосхил.

Нарешті дощик став, громи ущухли
і півнячі озвались голоси.
Всевишній, переливши з неба кухлі,
самотні спраглі ниви оросив,
на радість селам змоклим, знов крізь синь
пробився промінь, влігшись на покутті.

© Сашко Обрій.

БРОЯКА

Про що шумиш, пороже мій, брояко?
Цей шум, ця вічність – кращий твій улов.
Його не переплюнуть ні воякам,
ні битвам, котрі ти перемолов.

Ні дужим козакам, ні гардівничим,
ані навік втонулим тут скарбам.
Цей шум, цю мудрість ер я добре вивчив.
А ще твоя донька – стара верба.

Низесенько схилилась над тобою,
заслухалась і вклякла на віки.
Він в мене вкарбувався із любов'ю –
цей білий шум – з любов'ю до ріки,

з якої, мов верба оця, я виріс,
ввібрав корінням силу бузьких вод.
З цим шумом відлечу колись у вирій,
а поки – п'ю цю чашу з насолод!

© Сашко Обрій.

• "броя‌ка", у множині "брояки" — місцева назва, характерна лише для Побужжя та Дністра, означає елемент річкового перекату або ж сам перекат.

БОГ–РІКА

Ніжний, південний,
шляхами щоденними
плине до моря безмежного
Буг.

Бог предковічний
мчить водами темними,
рибу несе
й сивих пращурів
дух.

Пам’ять епох
і родів невпокорених
крізь ковилові
й гранітні моря

котить у Чорне,
чуприну і корені
в ліні лиманів полоще,
ширя

чаплями з Гарду,
прудкими мартинами
над позачассям
мрійливих портів,

часто пригадує
десь над руїнами
давніх укріплень
часи золоті.

© Сашко Обрій.

Два автобуси дачних маршрутом "Іванівка – Гард"
на кінцевій, на сонечку гріють натомлені спини.
Поміж ґрон винограду педалі несуть мій дракар.
Все – кінцеве в цім світі...
Лиш спрага життєва – неспинна.

Палко пнеться вона, мов чіпка виноградна лоза...
Біля траси спинились законослухняні корови.
Я жену. До життя тільки б не розгубити азарт!
А корови покірно стоять –
пропускають мій ровер...

© Сашко Обрій.

ПОРАДНИК

Куди не ступиш – скрізь зрина порадник.
Без стуку, без запрошень, без прикрас.
В бруднім взутті штурмує вхід парадний
і в серденько плює, мов справжній ас!

Порушник всіх можливих меж, кордонів.
Нізвідки тихо вигулькне, мов тінь.
Тупий, безцеремонний, безпардонний.
З гармидером у власному житті.

Як слід не давши ради вбогій долі,
повчає, тисне досвідом, кричить.
Ніким не став, як-небудь вчився в школі.
Але складе для тебе довгочит.

Достукатися марно: "баста, досить!",
бо вдерся професійний часокрад.
Бо ніби ми Європа вже, та досі
за звичкою живем в країні рад.

Тож, поки чмо не витуриш із хати,
забувши про тактовність і мораль,
порадник буде досвід власний пхати,
хоч пеклом є для тебе чмошний "рай".

Невіглаством тебе як слід начинить,
немов індичку – яблуками... Втім,
він радий – чим багатий... Ось причина...
Напхає – й знов пірне, мов кіт, у тінь.

Тобі ж від того бруду відмиватись.
Свій стрижень загартовувать стократ.
І тоншати в мистецтві –
наче Бог, ігнорувати
роздавачів непроханих порад.

© Сашко Обрій.