суцільні переслані

але що поробиш, коли так багато гарної поезії довкола

в бабиному горщику на столі –
держава
і підозріла тиша

так тихо може бути
хіба після вибуху

в бабиній вишні кісточка – родиво:
земля вкрита варенням
і тонуть у ньому комахи
що летіли на цукор

в баби дзеркальце –
війна
там:
два ока
ніс
брови
губи
красивий контур
дідового лиця

дідусь
пливе собі в тиші
й шепоче мені на вухо
фонетичні правила української мови
каже запам’ятати речення у якому всі приголосні звуки глухі

але мені заважають його почути:

як діяти під час обстрілів?
де ховатися під час бомбардування?
як вижити під час ядерного удару?

кладу у білу столову серветку крихти літер
хочу забрати з собою назву села
в газетах такого не пишуть

бабця дає мені цілунок в лоба
а разом з тим знання
що горщик – держава
кісточка – родиво
дзеркальце – війна

бажання грунтується на припущеннях

якщо/коли я повернуся у свій донецьк
стоятиме ранній вересень приблизно десятий день шкільно/робочого року
виходячи з дому о восьмій змерзлякувато вдягатиму джинсову курточку
і що ці паскуди скажуть коли привітаюся українською
мабуть скажуть щось ввічливе
о даша давно тебя не видали такая модная мама твоя говорила ты в харькове квартиру тогда продали наверно внучиков уже нянчит
ага валентино дмитрівно дякую що не написали донос за оті три роки
а що ваш женічка досі таксує чи вже здох десь під промкою
там того сєпар'я полягло як гною

якщо/коли я зайду на місце старої роботи
це взагалі сюжет сна повторюваного у безлічі варіацій
я заходжу беру ключ на вахті і мене сварять за спізнення
я заходжу ключа немає і треба шукати начальницю от вона за спізнення і насварить
я заходжу і мене зустрічає та ватна баба якій я писала заяву про вихід з профспілки
я заходжу а там вже діти і з ними щось треба робити і всі горлають горлають горлають
я заходжу і починається обстріл
я заходжу й мені знов пропонують роботу
а я думаю ахаха що робили ви вісім років ахаха
невже встигли переписати весь каталог і всі формуляри російською
от тепер-то вам знов буде чим зайнятись

якщо/коли я побачу свого колишнього
отут найпростіше
він вочевидь вимірює успіх у категоріях нижнього рівня піраміди маслоу
ну от скажу я йому
все в мене дуже добре
і не зґвалтували мене правосєкі
точніше усе відбулося з моєї всебічної згоди
а ще ми із тим чуваком прожили разом більше року
і в нас на балконі був чорно-червоний прапор

я бажаю побачити кальміус
мабуть там досі зимують качки
а лід намерзає такий що за тиждень морозів вже можна йти пішки

я бажаю у секонд хумана на ілліча
втім його там віджали й перейменували
тож ні не бажаю

я бажаю поїхати на маяк за три дні до нового року
купити нову скляну кульку і календар з котами

я бажаю в приватний сектор до тьоті галі
тільки щоб і вона і гєна мовчали
мовчали допоки я гладжу їх одноокого ваську
й допоки я їм черешні
мовчали так ніби я одразу прийшла з автоматом

я бажаю день міста і день шахтаря
спочатку дивитися з батьком на "карнавал"
оці колективи з районних де ка у костюмах для танців
і написи де там який район
потім батько візьме собі пива
а мені морозиво сніговик

я бажаю
смеpті можна бажати не всім
але декому можна

24 грудня 2022 р.

ядерний статус
ядерна держава
ядерне тло вересневого ранку і його обернена ядерна схожість
на тло ранку лютневого
свист калібру який пролітає над нами наче життя
це така пора року день тижня ядерні одиниці часу
ядерні смуги на твоїй спині
ядерна сліпота
ядерний контекст
ядерний бред пітт на сітілайті за бесарабкою
ядерна втома
ядерне списання коштів з картки
потім вдома - ядерне соєве м'ясо
ядерна гілка метро сирець-червоний хутір
ядерне моделювання тактичного удару по місту
від сирця - до червоного хутору
і далі

мазохістична епістемологія -
все що болить це правда
ядерна правда ядерна більше не буде солодкою

ядерний збиток речей у котрих не хотілося б тямити

ядерне поплескування по плечу -
це рука лажневського
це горлом лажневського - наспівування пісень
на розі григорія сковороди
тихе наближення кінця і в ньому -
остаточна якась солідарність
- теж проспівана його горлом
світлим як струшені частки урану
а за ними чому б і ні - ядерна турбота
ядерний страх: куди ж я без вас
якщо нам доведеться одне одного втрачати
ядерна жадібність щоразу як ви посміхнетеся
ядерна пильність

ядерне письмо врешті-решт

твоя маленька ядерна батьківщина десь на сході країни
я ніколи там не була я щодня чекаю звідти новин
ядерний секс у середу після робочої зміни
рушій близькості - це страх її остаточності
ми цього не кажемо одне одному
ми обачні люди ми просто живемо життя
ядерний подих пивний твій на моєму плечі
дурний жарт якийсь
мирний атом

йов! а звідки ви нині сюди приходите й чом, розкажіть

А потім нам ще доведеться відбудувати мову.
Щоб свічка перестала бути окопною,
щоб пташка знову вбралася в пір’я,
щоб квіти перестали плюватись вогнем.
Щоб підвал знову став житлом солодкого варення й картоплі вусатої.
Щоб тепло стало теплим, не відлунюючи «тепликом», як дідам нашим віддавало «теплушкою».

Мову відбудувати найтяжче, бо навіть коли ми вставимо усі вікна, вони залишаться віконними отворами,
і стіна, пофарбована свіжо, не матиме значення, якщо за нею не буде другої,
і навіть коли постелимо килими, не перестанемо думати про міцність перекриттів під ними:

так війна оголила наші доми до скелету,
здерла з нас шкіру, щоб легше було перевірити, чи ще б’ється під нею серце.

Серце б’ється, і ми заспокоюємося. Таким стало значення слова «спокій».

Але чи вдасться нам полікувати слово «мир», щоб із нього не висипалися озброєні до зубів окупанти?
Чи вдасться нам відбудувати слово «братерство», щоб від нього не здушувало у горлі?

І навіть якщо вони лишаться в полі, непридатні й тупі, як обгорілі ворожі танки,
чи варто буде сумувати за ними? Хіба мало нам буде смутку?

#моre
Остап Сливинський