я знайшла вирішення проблеми. однак збентеження у серпні фінально зачинене, але я ще зʼявлятимусь на блозі, де й публікуватиму свої думки, нові замальовки й таке інше. тож запрошую вас туди, якщо є бажання ще стежити за моєю творчістю???

???? здається, я вже просто це переросла. але писати не перестану, тож можливо, тут будуть замальовки час від часу

добре, можливо, я буду сюди заглядати час від часу?
як от сьогодні

привіт!
разом із останньою замальовкою повідомляю вам невеселу новину.

цей канал нарешті офіційно зачиняється.

у мене більше немає потреби його вести, немає бажання, натхнення та часу. проте не поспішайте мене забувати, адже колись неодмінно зустрінете якусь повість, написану олександрою кохай.

знову не прощаюсь, лиш говорю ”до зустрічі”.

я сиділа самотня у довгому кавовому тренчі. у руці майже допалена цигарка, а навпроти давно полюблений усім серцем макдональдс. я палила неспішно, смакуючи кожну дозу терпкого диму, який поволі протікав горлянкою до самих легень. усе було сірим навколо, окрім його змучених блакитних очей, яких мені в біса не вистачало. він стомлений та знервований, а я так неочікувано та спонтанно сіла в автобус та приїхала. чекаю. за тими дверима кипить робота, а моя голова вже розслаблена після дози нікотину, котра потрапила в організм. пальці такі мʼякі, що й не слухаються. холодні, але моє серце гаряче, що головне. і я готова поділитися цим теплом із ним, аби було не так тяжко на серці. я не кохаю, ні. я лиш на самому початку цієї дороги й відверто не певна, чи бажаю кохати. проте він уже важливий і дороги назад немає. я спробую зігріти його, поки тліє моя цигарка. ми допалимо її разом, коли закінчиться його зміна.

i’m falling in love with you and it scares me