принагідно вітаю нас усіх із новим випуском «академічної молодіжі»

«катананхе» читалось десь так само, як і «зайчик», але написане в десятки разів краще 😌

Ми просто памʼятаємо все так, бо це втішає.

«Тресс зі Смарагдового моря»

може, вам теж це треба саме сьогодні.

я вас, Галю, згадував сьогодні,
хотілося мені вас побачити.
все здавалося, що ви самотні
і десь далеко плачете.

смішно це, але мені так хочеться
про якесь майбутнє з вами балакати,
дивитися, як день квітневий точиться,
а може, й плакати.

Євген Плужник

Ці ночі, закутані в золото слів, лягають все глибше, бо врешті й не скажеш, що носимо в грудях, на серці, усі — дзвінкові, вінові, марʼяжні.

Та ми сюди вийшли: о голос орди —
останній чи перший — що всіх піднімає.
Долоні твої пливуть, як човни,
до мене, до нас, до Дунаю.

— Аттила❤️

Панно моя, не плач!
Це дуже важкий політ,
і зараз нам світить єдиний харач — зоряний пил з чобіт.

— Аттила❤️

чим для вас є поезія? поділіться 🤍

і, можливо, це ще не дуже красиво, але це пісні про нас —
як ми любимо,
і як вчимося застосовувати у бійках
ламаючі удари,
і як поволі доростаємо до слів Боротьба і Батьківщина,
і як звучать серця наших коханих,
перекриваючи музику ліверпульців,
і я думаю,
що в наших кварталах існує своя музика
і ми намацаємо її.

— Аттила Могильний

Paul Mescal photographed by Jack Davison