За що дякувати, коли Бог не здійснив нашу мрію? Коли, здається, ось-ось, і скінчиться та малесенька крапля віри… Віри в світле майбутнє, в щасливу безхмарну долю… Коли кожний наступний день супроводжується нестерпним болем… Ми зібрали врожай, та хотілось…

Крістіан молиться: «Боже, пошли мені сливи, огірочки, шматочок хліба і бульбашки, які я хотів.»

Можна було б подумати, що ми його моримо голодом, але це всього навсього дає свої результати віршик.

В церквах вже починають святкувати Жнива. Можливо, запізно, але хочу нагадати, що у мене є віршики для діток на цей захід.

Знайти їх можна за хештегами #Жнива #дитячі

Деякі ділянки життєвого пейзажу хочеться перефарбувати, та палітра не в наших руках.
Хочеться писати про світле, та коли спостерігаєш темне, а під руками переважно холодні кольори, народжуються подібні замальовки.

Крістік стає на коліна і заплющує очі. Далі діалог.
Я: ти хочеш молитися?
Крістік: ні
Я: ти хочеш казати «Боже»?
Крістік: ні. Я хочу казати татко.
Я: який татко?
Крістік: Татко Небесний!

Виходимо гуляти на вулицю. Крістік молиться, стоячи на самокаті.
«Бозє, дякую за день. Дай, сьоб я не впав. Амінь!»
Розплющює очі, сходить з самокату і каже вже мені: а давай самокат дома заїсімо?

А як вам Бог відповідав на молитви?)

Один співає оду баклажанам,
Чек уявив новою партитурою,
А другому набридло вже лежати -
Ніяким ви шезлонгом не обдурите…

Один ніяк не може розпрощатись
З мурахів найвідважнішою ротою,
А другому за неймовірне щастя -
Додому йти знайомою дорогою.

Що хочу я - не варто дізнаватись…
Хоча, побуду знову тут відвертою:
Про суперздібність мрію - розриватись,
І ввечері не бути напівмертвою…

Знов день минув, на попередні схожий,
Бажання, врешті, синхрозінувалися…
Безмежно вдячна, дорогий мій Боже,
Що є заради кого розриватися.

© Валентина Смусь

Вірш не новий. На жаль. Тому що я не хочу, щоб він був актуальним. Ані сьогодні, ані будь коли ще.

І знову небесний дитячий хор
Поповнився українськими голосами…
Там дітки оспівують Божу любов,
А тут на землі - ми всі плачем з вами…

Втомились. Не в змозі терпіти біль!
До кого звертатись? Кому кричати?
Як добре, що Ти розумієш без слів,
Й без наших прохань спільну мрію знаєш!

Ми вирімо, Ти контролюєш усе.
І зараз на небі велике свято:
Там ангели радо зустріли дітей…
Та ми так страждаєм… помилуй, Тато!

© Валентина Смусь

Я хочу хвалити Тебе не лише по святах,
Співати Тобі не тільки недільним ранком…
Я хочу, щоб Ти назавжди центром всесвіту став
Мого особистого… і не понижу планку….

Я хочу, щоб в буднях, у вирі щоденних турбот,
Коли все летить шкереберть, коли я втомилась,
Крізь сльози могла шепотіти «спасибі, Бог!»
Я хочу у кожному русі Твою помічати милість.

Я хочу, щоб в жестах, у міміці і словах
Було зрозуміло що Ти, саме Ти- мій Тато…
Та знову у вчинках помітна гидотна я,
Та знову, щоб вірш присвятити Тобі, я чекаю свята…

© Валентина Смусь
21-22.02.24

Друга ніч без Христа. Зорі начеб-то більше не світять.
Місяць більше не вміє від сонця нам слати привіт…
А ми думали, Він - це той самий Месія. І світу
Пощастить зовсім скоро. Настане всім бажаний мир.

Він помер. Так ганебно. Не зміг. Переможений смертю.
Ера зла не скінчилась. Навряд чи й скінчиться колись.
Все. Кінець. Треба жити. І з памʼяті якось стерти
Це провальне фіаско. Він точно не Божий Син.

Друга ніч не минала, хоч сонце тихенько вставало -
Крізь печаль не пробитись тим лагідним промінцям…
Тільки Той, Хто помер, більш не мертвий. Лиш учні не знали.
Їхні душі ще міцно тримав безпросвітний страх.

А Ісус вже воскрес… тихо Він крокував по стежці…
Йшов до тих, кого щиро, попри їхню зневіру, любив…
Він воскрес! Диво сталось! І сонце дісталося серця,
Розтопивши собою тривожного відчаю лід.

© Валентина Смусь

#Великодні_вірші