"...як ті, що нічого не мають, але всім володіємо."
2Кор 6:10

Я не до кінця розумію чому Той Бог, який розділяв море і топив у ньому єгиптян не робить цього сьогодні. Чому Той Бог, який зупиняв сонце, щоб ізраїльтяни перемогли, не зробить цього сьогодні? Чому Той, Хто посилав град, щоб погубити ворогів, не зробив цього сьогодні? Чому Той, Хто через три сотні вояків переміг цілу армію мідіянітян, не дасть нам цього вже зараз? Чому Той, Хто дарував перемогу одним молодим неозброєним юнаком, не робить цього в наш час? Я не до кінця розумію...

А можливо ми просто не молимось, як Мойсей? Не віримо, як Ісус Навин? Не довіряємо і не служимо Богу, як Гедеон? Не настільки віддані як Давид?
Я знаю що Бог посилає милості нам не по заслугам, але сьогодні є нашою відповідальністю бути вірними, сміливими, відданими. А Бог не помиляється і в свій час також пошле нам визволення і я напишу (або хтось інший) яким чудом Бог визволяє тих, хто Його любить і Йому довіряє🥺

я зашторюю сонце. я не хочу щоб воно світило. я бачу свої недоліки, коли воно проникає в темноту кімнати. я звикла до тої темряви і промені сонця мені некомфортні. я зашторюю сонце.

Бог - сонце. я стараюсь закрити його тюллю, засунути штори і чекати, поки воно повністю сховається. я боюся побачити свою "кімнату". я боюся зрозуміти що там образи і біль, заздрість і сварки, лукавство і осуд. я боюся. боюся, що чим далі воно світитиме вглиб тої темряви, то більше я бачитиму сміття. розкидані мрії, бажання, ідеї служіння. побиті стремління. я боюся зазирнути туди. я не хочу впускати світла.
аж раптом я згадую його тепло. тепло...Його тепло. і знову стає боляче. скільки хвилин насолоди і щастя я пропустила, затягуючи поміцніше штори цього світу. я ховалася в бруді та темноті своєї кімнати, думаючи що це найблаженніше місце у світі. а я забула про тепло.

і хочу відкрити всі штори і впустити сонце у всі куточки кімнати. і нехай я дивитимуся на весь безлад у ній, але знаю, що він скоро знайде притулок у іншому місці, а тут засіяє любов та милосердя, спокій та щастя. розцвітуть квіти довіри і кімната наповниться теплом. Його теплом.

Друзі, всім привіт) недавно я почала активніше вести блог в інстаграмі і планую надалі більше розвивати, буду дуже рада якщо ви приєднаєтесь і підтримаєте мене❤️💞

https://www.instagram.com/_nadiyaa_p_?igsh=MWlkNXdncTEzamM0dg==

Іду, дивлюся.

Дерева. Багатоповерхівка. Майже в кожному віконці - світло. Але таке різне. Десь блимають білі вогники. А десь жовті. Там зеленкуватий відтінок світла, а там синій. А он в тому вікні яскраве- яскраве світло, в жодному немає такого. Що не вікно - то інший відтінок. Вони всі різні, але всі такі одинакові бо несуть світло, затишок і тепло в кожну оселю, кожен дім.

Ми всі такі різні, точно як ті "вогні" в багатоповерхівці. Нас всіх відрізняють "відтінки" або й "кольори", але ми всі однакові. Ми всі різні, але всі можем світити, служити, нести тепло і затишок, любити... Ми всі різні - але маємо одну ціль.

Світи. Допоки зможеш.

Диявол б'є по твоїх слабких сторонах, а Бог їх лікує🫶

Хочу знову навчитися писати довгі тексти, які самій хотілося б перечитувати...

Якщо тобі немає з чим боротися і за що боротися, що рухає твоє життя?