Володимир Івасюк зі своєю одногрупницею Марією Соколовською-Марчук, якій він присвятив пісню «Червона рута»

🇺🇦Вітаю зі святом, цінність і ціна якого зростає з кожним днем. 🇺🇦 Давно надавала коментар, отримала статтю сьогодні:
https://konturnovosti.com/en_GB/articles/gc6/features/2024/02/05/feature-02

...Стіни сірих кам'яних будинків пухкі й об'ємні, як забетоновані бульбашки попкорну. Вони схожі на масштабовану мініатюру, зроблену для забавки дітям, але потім ця іграшка виросла, наче Гуллівер у казці, і стала повноцінним містом. Поверхня цих будинків така тепла й ширшава, ніби торкаєшся рукою котячого язика... Але котів там не було: це ж треба — знову потрапити в населений пункт із дефіцитом котів! Минулого разу це було на іншому континенті... ⛰#мілавефірі про кам'яне Середньовіччя на півдні Італії. На фото містечко на горі, де нещодавно я прожила 8,5 місяців: висота 1 км над рівнем моря, регіон Кампанія, провінція Салерно. ⛰

[29/02/2024 23:09]
Серце поросло опунціями.
Мексиканські пустельні кактуси з особливим білим пушком,
що називаються “Крила янгола”. Колись
я розводила їх вдома на підвіконні.

І мене дражнили: о, ти так любиш кактуси,
що чоловік у тебе буде зелений і колючий.
Певно то казали в годину,
коли Боженька мав прийомні дні небесної канцелярії
І сприймав усе за побажання та ретельно їх записував.

Але, поки я виясняла, котрий із моїх чоловіків більше схожий
на колючого мовчазного мексиканського кактуса,
але веселого і милого,
бо з нього роблять текілу і він вкритий білим пухом,
Опунцією "крила янгола" стала я сама.

І це не про крила, не про текілу,
яка є дуже роковим для мене напоєм,
бо всі 4 рази, коли я її в житті пила, усіяні екшеном.

А тому, що моє пустельне серце поросло опунціями.
І вже не ясно, чи це вони виссали з мене останню воду.
Певно, вся вода пішла на підтримку, роботу і донейти.

І коли мені кажуть і кричать із кожної праски:
мала, ти що!
Розповідай більше, кричи більше, співчувай більше, донейть більше, підтримуй більше, роби більше, їбаш, їбаш, їбаш, поки не впадеш замертво.

Я здивовано мовчу, бо серед загальної пустелі ніхто не помічає,
Що моє серце давно поросло опунціями,
вони перекривають клапани,
замість крові є в'язка зелена речовина,
що навряд згодиться навіть на дешеву текілу.
А на шкірі ніби шкварить +50 і шкварчить так, що все перетворюється на білий пушок опунції, на крила янгола.

І лишається сказати тільки три слова тим,
хто важливий посеред пустелі.
Три слова там, де інше не має значення.
Три слова про минуле, про майбутнє і теперішнє.
Я тебе любила. Я тебе люблю. Я тебе любитиму.

Три слова до того, як сонце пропече мої колючки
і я нарешті зрозумію, що це так спекотно, бо я вже дуже давно
живу у пісках свого власного і нашого спільного пекла.
Три слова, які щодня подають у нього трохи води.
Кажуть, що опунції – найстійкіші кактуси.
Тож колючки крил янгола стануть помічними у цій пустелі.

Моє ім’я різне. Я донька. Я матір. Колега твоя. Чи мисткиня.
Так сталося, що цьогоріч в особистім й буденнім житті я Бійчиня.

Я жінка, що бачила біль. Я різна на вік та обличчя.
Постійно мені говорили, яка маю бути і що мені личить.

Сьогодні мій вихід у танці. Понад синцями і болем
Розкручую нитку червону - клубок моїх різних ролей.

Мені докоряли: ти жінка, ховай сміття в хаті, мусиш мовчати.
Так. Жінка. У цім моя сила. І зараз новий мій початок.

Усе пережите не має на мене вже впливу і наді мною чорної влади.
Сама обираю, як жити, з ким бути, де працювати й за що помирати.

Є дивний жарт, що немає жіночої дружби і буцімто заздрощі сильні між нами.
Сестринство жіноче приймає мій досвід, підтримує нитку долі моєї своїми руками.

У кожної майже щось схоже в житті раніше чи зараз таке відбулося
Від чого німіє душа, слабнуть руки, достоту сивішає гарне волосся.

В підтримці жіночій знаходжу свободу і сили на танець новий і почесний.
Я жінка. В повазі до себе так сили багато, що вистачить духу на бойовий танець.
І в ньому воскреснуть.

? 06.02.2023