Cпеціальне пояснення для не олдів і не меломанів - ось так колись виглядав композитор Денні Ельфман часів розквіту MTV та Oingo Boingo https://www.youtube.com/watch?v=VpYhfuG4i7w

YouTube

Oingo Boingo - Dead Man's Party (Official Music Video)

https://www.youtube.com/watch?v=7h9JNMXX87M

YouTube

БІТЛДЖЮС БІТЛДЖЮС | Офіційний український трейлер

https://kinomania.com.ua/bitldzhyus-bitldzhyus https://www.facebook.com/WarnerBrosPicturesUkraine https://www.instagram.com/wbpicturesua https://www.tiktok.com/@warnerbrosukraine Дата старту: 05.09.2024 Країна: США Студії: Warner Bros. Pictures, Plan B Entertainment…

Усе це присмачене всіляким слепстиком, чорноюморними приколами (хоча, звісно, жарт про Soul train український глядач навряд чи зрозуміє) і паноптикумом усіляких потойбічних створінь - Бертон з роками стилю не розгубив і сюжет тримає міцно.
Єдине - в деяких сценах Ортега на тлі такого досвідченого ансамблю ексцентриків дещо губиться, але камера її любить, як і раніше, і погляд від неї важко відірвати. Ну і, звісно, сцен з Бітджюсом хотілося б побільше - мабуть, голлівудські продюсери тепер вважають, що Кітон на великому екрані гарний у підіграванні, а не на першому плані. Що прикро.
Підсумовуючи, скажемо - хоча «Бітлджюс Бітлджюс» і знятий, прямо скажемо, не від надлишку творчих ідей, а просто від бажання заробити грошей на ностальгічних почуттях, кіно вийшло приємним і цікавим (і ніхто з творців явно не халтурив). Тому й рекомендується до перегляду в темряві кінозалу.

https://www.youtube.com/watch?v=v8khPg8zjTY

YouTube

Байкери. Офіційний трейлер

Підпишись на наш канал: https://bit.ly/2DuTzPo Старт в Україні: 20 червня 2024 Остін Батлер та Том Гарді у кримінальній історії, що розповідає про розвиток мотоклубу Середнього Заходу, який за десятиліття перетворився з місця збору місцевих аутсайдерів до…

А Батлер явно грає з оглядкою, звісно, на Джеймса Діна - починаючи з чубато-вихриста зачіски і до постійного позування із самозакоханим виглядом. Утім і майстерності, і, знову ж таки, харизми йому цілком вистачає, щоб не загратися до того, щоб дратувати глядача (а вже глядачки, напевно, мають залишитися в повному захваті).

Підсумовуючи, скажемо, що у Ніколса вийшло дуже міцне кіно в старому стилі. Навряд чи воно стане класикою "байкерських" фільмів (та й не ті нині часи), але кілька годин задоволення від перегляду в кінозалі точно принесе (особливо фанаткам Гарді та Батлера).

Тому з фолоферів, хто першим вгадає, рядки якого українського автора-гумориста я перефразував для заголовку, отримає невеличкий бонус - розберу будь-яке кіно за його вибором:)

Щиро вітаю фоловерів всіх - особливо новоприбулих. Мене звати Ді і я кінооглядач на чверть ставки (можна сказать, з багаторічним стажем). Радих всіх тут бачити і пропопоную познайомитися ближче. У коментах до свого посту пишіть - яке Ви любите кіно і про яке кіно хотіли б почитати тут найближчим часом.

Тобто перед творцями байопіка матеріал був дуже в кінематографічному сенсі благодатний і яскравий. На жаль, режисерка Сем Тейлор-Джонсон (зараз її знають як авторку екранізації популярної еротичної казки "50 відтінків сірого", але в кіно вона ввійшла після того, як зняла біографічну казку про Джона Леннона "Хлопчик з нізвідки") здебільшого обмежується старанним переказом біографії співачки. І всі доволі непривабливі епізоди саморуйнування Вайнгаус хоч і показані, загалом, докладно, але глянцево.

Серіальна акторка Абела грає добре і старанно, але в більшості сцен, не пов'язаних зі співом або алкоголізмом, її забивають досвідченіші партнери (крім О'Коннела, тут ще яскраво грає батька співачки ветеран Едді Марсан). Музика зроблена досить старанно (саундтреком займалися монстри - Нік Кейв і Воррен Елліс) - але, знову ж таки, за межами хітів Вайнгауз особливо не запам'ятовується.
Загалом, результат вийшов дещо двояким - з одного боку, для фанатів Емі Вайнгауз у фільмі не буде, мабуть, жодних відкриттів, з іншого - біографію її екранізовано прискіпливо і дохідливо. І, думається, для українського глядача, який у масі своїй поняття ніякого не має про творчість Вайнхаус (і про ту музичну культуру, яку вона собою втілювала) глянути цей фільм точно буде цікаво.

Дівчина загуляла у "Клубі 27": рецензія на фільм "Емі Вайнгауз: back to black"
На околиці Лондона в хорошій єврейській родині живе дівчина Емі (Маріса Абела). Поки численні родичі, хрумтячи мацою, співають клезмерські пісні, вона запиває пиво горілкою, прикурює одну цигарку від іншої, забиває тіло татуюваннями та безперестанку слухає старі джаз і соул-композиції. Ну і співає вона зовсім не як юна біла дівчина, а як зріла чорна матрона. Чим і користуються цинічні ділки з музичної індустрії, беручи її в оборот. Та ще під руку потрапляє харизматичний пиздун-задушевнік і любитель наркотиків Блейк (Джек О'Коннелл), в якого та моментально закохується. Але попереду - нічого хорошого.
Навряд чи в музиці XXI століття поки знайдеться артистка, яка б втілила стару максиму рок-н-ролу: "Живи швидко - помри молодим" так яскраво і виразно, як Емі Вайнгаус (при тому, що музику вона робила кардинально іншу). Спалахнула яскраво, домоглася успіху ретростильними й пекуче чесними піснями про проблеми, залежності та нещасливе кохання, а потім померла, намагаючись спиртним заглушити наркотичну ломку - у ті самі фатальні 27 років, коли не стало Кобейна, Хендрікса, Джоплін.

Взагалі ж професійна прискіпливість Цілик як документалістки у фільмі помітна практично скрізь. І в процесі перегляду у людей віком за 30 точно чимало олдскул зведе, адже на екрані то скрекоче швейна машинка "Чайка", то вагомо наліплені на стінах плакати зі Сталлоне з фільмів "Кобра" і "Роккі", то в холодильнику промайне упаковка маргарину "Рама", то на шафі причаїться фігурка бога-чарівника Рейдена з "Мортал Комбат".

І на окрему повагу автори заслуговують за те, що не стали робити фільм у чорнушному стилі "безвихідь-безвихідь". Злидні, безбатьківщина і насильство нікуди не поділися з кадру, але вони здебільшого уміло заретушовані спершу хлоп'ячим, а потім підлітковим поглядом на життя - уважними, але не надто схильними з огляду на вік рефлексіями.

Підсумовуючи - у Цілик вийшла гарна, міцна і ретельно вичинена, до найменшої деталі, картина, з солодко-гіркуватим присмаком дитинства і юності.