А оце, власне, отой альбом Леді Гаги з Тоні Беннеттом (царство йому небесне, тільки того року не стало) - у нас нажаль з тієї Великої трійки крунерів чули більш-менш хіба про Сінатру. У Діна Мартіна хіба і чули Воларе, кантаре, а про Тоні - нічого. Треба це виправлять потроху. https://www.youtube.com/watch?v=YplNGn4FT5o&list=PLgaFNC_I_ZkmzQKI9qA8GBVDiIOJebwGm

Окремо поясню, що таке Great American Songbook,
Це напівофіційна назва класичних штатівських пісень, яки писалися десь з 1920-х по початок 1960-х - з мюзиклів, з фільмів, просто джазових стандартів та естрадних хітів.
https://www.youtube.com/watch?v=wO2o8RhtqS0&list=RDATf-Z3JlYXQgYW1lcmljYW4gc29uZ2Jvb2s&index=3

Фільм начебто і не дуже довгий (близько двох годин), але здається дуже затягнутим і дуже повільно котиться по іржавих рейках сюжету. Окремі сцени Фенікс і Гага витягують завдяки своїм харизмам, але загалом працюють упівсили (особливо перший). Що теж, загалом, ознака нехороша - якщо вже чи не єдиний зараз у Голлівуді видатний адепт Методу (те, що москалі називають системою Станіславського) вирішив не напружуватися, а режисер його не змусив не халтурити.

Підсумовуючи, скажемо - на цей фільм не варто йти з великими очікуваннями, він все одно їх жорстоко обдурить. Так, фанати особисто Леді Ґаґи та американських пісень-еверґринів якесь задоволення отримати від нього можуть - але вже дуже воно буде короткочасним. І залишається сподіватися, що фінал Джокер: Folie à Deux ставить уже остаточну крапку на всій історії. Адже сказано давно і не нами - ніколи не повертайся у колишні місця і масть не міняй.