завжди я сам собі закон.

і ось, пройшло вже стільки часу, а я ще досі пам'ятаю дати.

все починалося з того, що я вдягався так як захотів, почав займатися лише своєю роботою, згодом видалив зі свого життя усе, що раніше мало для мене будь-яке значення.
так і будувалась дорога моєї волі.

то, что у меня стальной характер не значит, что по мне можно бесконечно бить.

я не боюсь майбутнього, я боюсь не досягти своїх цілей в ньому.

нехай. нехай вони йдуть, нехай кидаються обіцянками, головне щоб ти йшов тільки вперед.

в ту секунду коли я щиро сміявся так, наче в мене розриває живіт – у мене промайнула думка про те який же я щасливий.

я сам собі поставив закони, сам собі поставив клітку, я самовільно руйнував себе і я самостійно став вільним.

я вдячний кожному хто був у мене в житті за те, що навчили любити і цінувати себе, навіть якщо це було зроблено шляхом сотнями ударів.

той, хто плаче через одну зіпсовану квітку, не зрозуміє того, хто мовчки оплакує весь втрачений садок.