Крізь вікно бетонної світлиці

Втупившись у сіре небо нудьги, бачу як швидко вітер рухає хмари. Задумався, здається на схід, вітер майже завжди дме із заходу на схід. Наче кожна хмаринка — це чиясь мрія. Зірвана сильною бурею десь далеко, з чиєїсь голови. Проминула одна, інша, збився рахувати. Що з ними буде? Мабуть, у кращому випадку, окроплять інші голови й зʼявиться надія — збутися. Ні, то просто зникнуть безвісти. Інша справа — ластівки, кружляють у танці попід хмарами, радіють, мабуть. Насичені волею, не те що я, просто мешканець, просто тісної забудови. 

Від будинку до будинку — тягнуться дроти. Наче артерії, сплітають нас в один організм — під назвою ЖК. Хоча житловим його складно назвати. Хай буде комплексом існування сусідів, які ніколи не вітаються. Так краще. По дротах течуть гнівні повідомлення вайбер-чату ОСББ. Чийсь пес, чиясь дитина, чиєсь, щось, кудись. Безвольні мешканці, не те що птахи.

07.05.24