я досі ріжусь об гострі реакції
на елементарно логічні речі.
ну знаєте, по типу таких,
що в Україні спілкуються
українською мовою,
або що люди не здатні читати думок
і про очікування то образи
доводиться говорити сло-вами.

зло, вами гордо подолане,
завжди залишається десь між нами.

мені зводить щелепу
від виразів облич кисліших
за кислиці в дитинстві
по пʼятдесят копійок,
і після фраз та посмішок
приторніших за пів кілограми
київського тор-ту.
тор-ту-ри - це ту-ри навколо,
які не бачать нічого за межами
власних перпендикулярів,
власних інстинктів, власних гаманців.

гама цих «власних» незліченна,
як перелік чаїв у тому відео в тік тоці.
- який чай ти хочеш?

- дякую, але я більше не люблю чай.
я з тих, хто тепер щоранку
випиває чашечку гіркої
прав-ди, прав додавати до якої
молоко чи вершки більше не маю.

відвертість від якої не відвертишся
робить людей міцнішими за колії метрополітену,
і крихкішими за святковий сервіз у серванті бабусі;
відкритішими за вікна в гуртожитку
в тридцятивосьмиградусну спеку,
і замкнутішими за двері вночі
з подвійними замками;
гарячішими за чай, який не остигає
навіть тоді, коли торт і печиво
до нього вже давно зʼїдені,
і одночасно холоднішими за зброю,
вогнепальнішими за зброю,
травматичнішими за зброю.

можливо,
відвертість від якої не відвертишся
рано чи пізно робить людей зброєю.

12.09.2024

НАС 100 ПІДПИСНИКІВ!!!ПРИКИНЬТЕ! ай ем шокед. дякую вам за підтримку! це дійсно дуже дуже цінно для мене??

памʼяті зірок гриби проростають у серці після дощу. у когось - білі, у когось - поганки бліді, як обличчя облишені сонцем, налиті ніччю, де кожна зірка має власне імʼя, має очі, які вже ніколи не плакатимуть, лиш пильно дивитимуться на нас із тобою. прокладатимуть…

я колись так подорослішаю,
що дозволю собі бути маленькою.
зможу гучно говорити на людях,
плакати, коли сумно,
стрибати, коли весело,
знайомитись, коли цікаво.
ділитись вигадками,
іграшками, емоціями,
а не ділитись надвоє,
на дві половинки
кислого зеленого яблука,
з яких от-от виріжуть середину,
викинуть кісточки,
зварять варення
з корицею.
корися цій долі,
так буде смачніше.

таке варення
варила моя бабуся.
і я колись так подорослішаю,
що сама варитиму варення,
консервуватиму вишні,
солитиму огірки.
гіркі з них
відкладатиму в сторону
до кислих зелених яблук.

я колись так подорослішаю,
що не буду боятись хвалитися.
от ви знали,
що я в дитинстві могла на турніку
підтягнутись 14 разів?
а тоді про це всі знали!
зараз я можу підтягнутись
хіба до друзів у бар.
хоча про це теж всі знають.

але ми відійшли від теми.
так от, я колись так подорослішаю,
що не намагатимусь
спланувати життя,
не прийматиму рішень
холодного розуму,
не їстиму мівіну,
не хотітиму закохатись,
не купуватиму напівфабрикатів,
зате купуватиму
кислі зелені яблука
і їстиму свіжими,
їстиму з кісточками.

19.06.2024

мого тата на заводі
у совку за гостом
виробили як машину,
їх таких удосталь.

що не плачуть, і не ходять
до психологині,
що не скажуть «вибач люба»,
навіть якщо винні.

і всі ваші фемінізми
їм чужі й байдужі,
як же мЕні прогресивній
говорить з ним, друже?

як же їсти ті цукерки,
що мені купує?
і ті свіжі полуниці,
йогурт з маракує?

як же мЕні прогресивній
жити в тій країні,
яку тато захищає
третій рік донині?

як же мЕні цитувати
його коронні фрази?
й слухати всі спогади
про подорожі разом?

як же мЕні подзвонити
і почуть від нього:
«ти не дрейв, моя хороша,
вийде усе кльово»?

словом, раньше на заводах
дєлалі на славу!
тата міцно збудували
разом з мужиками.

буду їсти я цукерки,
й свіжі полуниці.
з кимось іншим поговОрю
про свої дурниці.

18.06.2024

пані та панове, увага!
ВІРШ ХОРЕЄМ (ну, може не ідеальним, а, може, і не хореєм, але я старалась хореєм)
призначений для читання, стоячи на стільці!

я колись так хотіла, щоб мені присвятили вірш,
або ліпше цілу збірку з малюнками.
а потім прочитала присвяту
«мінливої хмарності
з проясненнями» Світла-
ни Поваляєвої.
тепер я так хочу, щоб ніхто нікому
і ніколи в житті не присвячував збірки
з малюнками.

пані та панове, ми з волонтерським осередком організовуємо дуже прикольний благодійний мистецько-русофобний фест «вивих», приииххооддьтте!

адаптація організму до нової реальности

почуття стоять у режимі «не турбувати»
економить заряд, гігабайти і нервові клітини режим польоту
диктаторський режим захопив владу в головному мозку
режим дня суворий: підйом о 6 - робота - дім - деградація - сон
незгодні клітини - на розстріл.

грудна клітина тепер завжди рухається ритмічно
новини про смерті, теракти й пожежі
більше не порушують темпу, не пришвидшують дихання.
вона представник пролетаріату новоутвореної республіки,
її нагородять орденом за почесні заслуги або виженуть.

очі стали дисидентами, бо уміли бачити,
зрідка крадькома дають впасти сльозі, ще рідше вони усміхаються,
рот служить партії, тож не піддається на ці провакації.

очі вірять, колись прийде час революції,
горітимуть барикади на сеансі психотерапевта,
впаде залізна завіса,
диктатори битимуться в конвульсіях,

почуття й емоції випустять з таборів,
налагодяться партнерства з сусідніми республіками,
можливо, навіть завезуть пепсі-колу із-закордону
можливо, навіть дозволять, щоб ти безтурботно радів.

знову,
як колись.

колись,
але
не
сього
дні

сьогодні летиш в цьому літаку,
мусиш включати режим польоту,
мусиш економити заряд,
мусиш берегти дисидентів.
а далі вже буде видно,
якщо далі буде,
і якщо очі не розучаться бачити,
а сльози падати.

29.05.2024