Боже, стільки персонажів трапилося за цей час, настільки мимольотних, що аж забував, що про них можна сплетнічать в цьому феромоновому уголкє.

1 - перший тіп поставив собі в статус "шукаю друзів", я спитав, яких саме друзів він собі шукає — спаринг-партнера на ринг чи напарника для пробіжки (буквально знаю тих, хто так їх і знаходили). Панчлайн: друзів із привілеями, тепер ето так називається))))) Коли я йому сказав, що не їбуся із друзями, відповів, що ми шукаємо різного (?).

2 - загадковий нарцис, що ніколи не відповідає на прямі питання, раптово підписався в інстаграмі і почав кожен ранок питати "як твої справи солнішко" (насправді я вже дізнався про нього у СПІЛЬНИХ знайомих (да-да) і отримав характеристику, довідавшись про його big dick energy і діставши пораду "тримайся від цього мозгойоба подалі"). Як виявилося, мати широке коло спілкування важливо, хоча це й не так складно — у ЦІЙ спільноті (in this economy). Кажуть іще, що чувак дуже не проти отримувати дорогі подарунки...))

3 - третій тіп уже 124 рази переніс зустріч, і я абсолютно не включаю його вже в якісь плани, хоча хотілося би, бо в нас в теорії багато спільного на обсудить. Деякі речі прекрасні тим, що так і не відбуваються з нами.

4 - Художник заїбав своїми творческими концептуальними репостами абстрактного ніхуя, тому я його пом'ютив. Зайчуль, я твій постмодерн знаєш як сильно терпіти не можу? А ти умієш висловлюватися людського мовою, словами, буквами, а не кляксами? Отож. Пройшла любов, і самооцінка знову розправляє плечі — бо будь-які випади в чиюсь сторону завжди відбуваються за рахунок власної самооцінки і самоповаги, докажіть, що я не прав.

5 і 6 - якось зметчив одного тіпа, а наступного дня зустрів його ж на перехресті на Лук'янівці о сьомій ранку. Мене він не впізнав. Так само за тиждень проходив по Верхньому Валу і побачив тіпа, якого наступного дня знайшов у тін**і. Тобто моя пам'ять на обличчя працює в обидва боки. Цікаво, що вони постійно ушиваються в мене під ногами в цьому тісному місті, так звана магія закритої спільноти, a.k.a "на манеже всьо те же".

7 - сьомий дурачок-персонаж — це я))))) Я, який звідкись бере на це ресурс і не втомлюється кататися на каруселі крінжі, щоб процес пошуку тривав заради самого процесу. Сьогодні був черговий приступ втоми на моменті, коли я знову пояснював, чому обрав конкретну мову для вивчення, а не інакшу. Здається, я за життя повторив це вже більше тисячі разів. І скільки разів це мало сенс? Відповіді так і не буде.

2/2

Виявилося, що близько 10 років тому на його першому побаченні прийшла тварь, яка його побила зі своїми дружками-додіками. Уявіть. І тому він боїться темноти. Особливо в парку. Особливо з ноунеймом з інтернету (окреме питання – а нашо ти тоді запропонував мені це………).

До психолога відтоді він так і не ходив, я перепитав.

Із парку я вивів його рано з цієї ж причини. На зворотній дорозі мені випали крохі вніманія до себе, коли мене нарешті спитали про власний досвід, на що я відповів якусь філософську хуйню. Не те щоб у мене там був якийсь феноменальний послужний список, але навіть його не захотілося «випячівать» у цій ситуації((((.

Якщо наші залежності – це якісь не до кінця зрозумілі захисні механізми, то я собі так припускаю, що ця його фіксація на мастурбації теж може бути одним з них. За аналогією як Містер Пінатбатер із того самого «Боджека» став відомим у юному віці і емоційно зупинився у рості в тій же точці, так і Римлянин через той злий інцидент застряг у своєму 20-річному віці з зацикленістю на дрочці. Чому саме на ній? Бог його знає, чесно. Бо можливо це єдиний спосіб отримувати задоволення без участі Інших, які тебе в момент вразливості колись жостко кинули і принизили на все життя. А якщо робити це у публічних місцях – це чи не єдиний спосіб, щоб на Тебе в цьому світі звернули увагу.

І знаєте, по-людськи стало обідно за всю ситуацію. Високий, освічений чувак із гарним смаком, стильною стрижкою, підвішеним язиком та інтересом до сучасної музики. І все би нічого, але з близьких у цьому світі тебе любить лише мама. У тебе в принципі є лише мама, бо батько десь давно з’їбався, наробивши тобі ноунеймів-братів-сестер. І чорт дьорнув ще й народитися з ЦІЄЮ орієнтацією, за яку третину життя тепер потрібно терпіти щоденну тривожність через йобаний рюкзак. Не кажучи про те, що про свою фіксацію багато з ким не можеш поговорити.

Хочеться, щоб ти колись побачив, що ті змучені спекою бродячі собаки насправді тихо хроплять під деревом і ніхто більше не збираєтся на тебе нападати ?

П. С.: Після того, як ми роз’їхалися, він дав мені свій інстаграм, уточнивши, що дуже переживає, щоб він не попався кому попало. А коли я сказав, що не буду витрачати його час, незабаром видалив повідомлення з посиланням.

```
Епізод у стилі «Боджека»

```
«Боже, такий хароший мальчик, про кіно всяке мені розказує, і через фразу прилітає від нього: «А ти часто дрочиш??», — це повідомлення я написав друзям в передочікуванні того, що попереду буде щось (муха потирає лапки).

Із такою затравкою я нижче спробую розкласти по поличках історію, яка спочатку починалася як хіхі хаха, а закінчилася як Void Wojak (собственно я так колись сідав дивитися мультик про говорящого коня, угу). Тому беріть до уваги, що в кінці буде сто депресій.

Слухайте, з огляду на те, скільки разів буде фігурувати дрочка (саме в цьому слові, не мастурбація, що важливо), було би дуже очевидним дати йому неоригінальне, але таке прямолінійне прізвисько Дрочер. Але з поваги до нього усе ж краще буде обрати Римлянин (він трохи розказував про Рим, тому хай буде так).

Римляну колись буде 30 років, у нього сто тищ робіт, а ще він любить фільми про Бетмена (там де Роберт Патінсон) – так-так, бо він на них дрочив))) Це було першою непердбачуваною згадкою мастурбації в чаті, яка заставила мене надіти монокль антрополога. Слідом він розказав про свій незакритий гештальт про друга для дрочки, якого в нього в дитинстві ніколи не було, а в усіх чомусь був. Потім він згадав, як дрочив якомусь мусульманину (в контексті мусульманських країн, ага). Коли він сказав, що в нього це виросло залежність, я спочатку відмахнувся, мовляв, чел, навряд чи ти робиш це частіше інших пацієнтів у палаті (і я правда так думав, але все попо рядку).

Як завжди у мене наїбнулися плани рівно годину тому, тож я погодився поставити проходочку зеленими стежками у вільне вікно. Казалось би – я вже хоч щас можу приймати ставки на те, як швидко він перейде до своєї заповітної теми, і я вже було заготував еджі відповідь, чому я НЕ буду нікому дрочити в ботсаду на лавочкі ??‍♂️, але прийшов досить скромний хлопець на стилі, слово за слово, і я знову зайняв позицію Ольги Герасим’юк зі своїми злоїбучими вопросами про його дитинство, батька, якого він не знав, значення його наколок, фіксації на воронах (да), його армейку (да-да-да). Я насправді ахуєваю з того, що люди не чуствують, що вони наче на інтерв’ю і що можна не тільки розказувати про себе, а й запитати щось мене у відповідь (та й просто пожартувати на загальну тему))))))

Коли ми з ним домовлялися про зустріч, я вже цілком усвідомлював, що йду туди не в романтичних чи ще якихось цілях, а саме як людина з мікрофоном і блокнотом. Навіть попри те, що ми знайшлися не на платформі антрополог.юа, а на одній з досить проклятих соцмереж для дейтингу (соціологам на замітку – де ще брати проактивних добровольців для своїх курсових, головне поважати приватність). Am I сошол с ума? Це взагалі нормально мати скільки інтересу та емпатії до історій випадкових перехожих? Бо я ж то розумію, що це теж свого роду залежність – як у когось куріння, ігроманія, шопінг. Чи мастурбація.

У якийсь момент він сказав, що в мене дуже незвичайні питання (коть, дякую) відносно його інших дейтіксів. У відповідь я знову запитав (ну я, ну я): «А що було на інших дейтах?» І знову продовжився монолог (але цікавий!...). Відповів, що зазвичай питають про довжину його члена (☠️).

Ну вобще інтересно, що околофалічних асоціацій було сто штук на квадратний метр розмови, але всі вони лише викликали в мене бажання записувати в блокнот, аж ніяк не скидать штани (собі чи кому другому). Коли я запитав, чим саме його це так затягує,чи не можливістю бути викритим і побаченим (якщо це гром транспорт чи інші подібні місця, не призначені напряму для такого)? Відповів, що не думав про це.

І при цьому він спитав, чи не вважаю я його якимось божевільним чи поплавленим за постійні згадування дрочки, хоча я ні разу не вживав слів «відхилення» чи «ненормально». Ну дрочіт собі человек, ну й нехай… У людей бувають куди странніші кінкофетиші із влізанням у чужі межі… Куди більше мене непокоїла його тривожність через все: що вкрадуть рюкзак, що парк рано закриється і нас нікуди звідти не випустять (??!?!?), що нападуть злі бродячі собаки.

1/2

Як козаки у гей\-клуб ходили (і не дійшли)Пішов я якось на вигул із хорошим і неневрозним чуваком вздовж набережної Дніпра. У нього там сто років відкритих стосунків зі своїм мужом, звідки власне й відсутність у нього накрутів у мій бік (у людини вже все є в жизні, що ще нада, живи і радуйся). І власне це поки що моя улюблена категорія людей ?.

Було лише одне але — розмови про його залежності, які я для себе починаю виділяти у важливий момент при знайомствах.

Міжпредметні паралелі: читаю зараз книжку про контрзалежності (виглядає авторитетно). Зараз там розказують про те, що дорослі залежності від алко, нарко, сексу, сигарет — це по суті замінник дитячої іграшки, яку колись дитина тримала при собі, коли поруч не було мами. До цього предмету діти повертаються, щойно відчувають, як накатує страх бути покинутим. Люди, які не навчилися втішати себе без материнської присутності, вдаються до цих "дорослих іграшок". Сюди ж автори підв'язують приклад чоловіків, які продуктивно займаються сексом, але все одно чомусь відчувають душевну пустоту після нього (бо їм насправді треба любов, а не секс). Та й узагалі будь-яка історія про залежність — це завжди сигнальний вогник про багато інтересного.

Енівей, історія насправді не про це.

Повертаючись із Узвозу, ми зробили кружочок до Воздвиженки, як у цей момент прозвучало:
— А хочеш підем у гей-клуб?
— Можем піти, але сидіти там все одно не будемо, бо пізно.
— Ну пішли. Правда, я не знаю, де він))) Знаю тільки, що десь тут))
— Якраз узнаєм))

Зайшли в першу арочку:
— А який у вас заклад?))
Дамочка на вході:
— Хвильовий.
Я (в сторонку):
— Ну ми почти вгадали..))

Зайшли в наступну арочку. Тут уже питати не треба було: контингент каже сам за себе. Наче у кіно, кадр моментально сповільнився, склянки із коктейлями зависли у повітрі, щоб ми довше йшли і всі могли нас как следуєт осмотреть і облизать поглядами за ці 5 секунд, що ми наблизилися до входу із охоронцем.

Він оцінив нас з ніг до голови:
— Стоять. Ви знаєте, який формат клубу?
Дав нам на відповідь дві секунди, не дочекався її і сам сказав:
— Ето гей-клуб.

"Та ми вже поняли". Мій компаньйон уже встиг із кимось знайомим привітатися, поки мою увагу забрав великий малюнок накачаного денсера в іскрах на стіні. "Ми вже поняли, який формат))".

Далі не заходили, бо до закриття лишилося 10 хвилин. Але для першого разу мені хватило шістнадцяти разів бути без спросу облапаним голодними взглядами ? Це і є так званий момент східного базару, на який зайшла непокрита жінка?

"Свіже м'ясо прийшло", — сказав мені він, коли ми вже відійшли вниз по вулиці і сміялися із басовитої фрази охоронця про формат клубу.

Власне повноцінна історія би вийшла, якби ми одразу мали ціль іти далі. Але мабуть було би тільки більше крінжі ?. Хватить як для першого (і можливо останнього) разу.

Друзі, мені хуйово
Тестова перевірка вікової категорії 30+ (за відчуттями наче 100+)

А Боже, це ж скоро в школу, я то думаю, звідки такий наплив студентів на відстані общаги поруч з моїм домом. Зате я сразу знаю, де вони вчаться...

Вибачте, шото крякнув

```
Вместо кофі з сігареткою

```
За ці майже півроку один із моїх найкращих інсайтів був про те, що не існує поділу на класи, стани, ліги, розряди, рівні доступності чи ще якихось класифікацій, які виникають у голові незрозуміло звідки (очень даже зрозуміло). Єдиний робочий спосіб ділити людей на категорії — це не ділити їх ніяк.

Тут мені більше допомагає закон сполучених посудин, який нам каже, що ідеальних людей бути не може (хоча багато хто прагне ними бути, і не менша кількість вірить в те, що першим це вдається). Система компенсацій показує, що видатна зовнішність ховає за собою поплавленого нарциса. Фантастична чуйність прикриває якісь внутрішні пункти по people pleasing-у. Романтична особистість може бути не здатна до раціональних домовленостей. Прагматик, який "знає, чого хоче від жетя?", вибудовує захисні бар'єри так, щоб ніхто не дай господь не заліз йому в голову чи ще гірше в душу.

Усі ці комбінації числяться безкінечно (скільки людей — скільки й мнєній) і ранжуються за одним принципом — кому яка самооцінка дісталася. Розкормлена до розмірів слона в кімнаті? Отже, щасливчик, якого при правильному освітленні бачитимуть біґ-дік-енереджі-чуваком і хотітимуть откусіть кусочек (?), і похуй, що він у свої майже тридцять живе з батьками...)

Самооцінка пойобана комплексами? Уффф, соболезную, братан. Навіть маючи класний стиль і почуття гумору, такі будуть плавати в "мілких водах" і казатимуть, що там їхнє місце (воно не там ?, коть, повір, я ж сам оттуда).

Якось мені подруга (яка вже більше не подруга ?) жартома сказала, що для неї стосунки — це коли ти знаходиш свою комбінацію комплексів/травм. Може воно в чомусь так і є (але не можна замовчувати, що вона взагалі-то в жизні ще та песимістка. Або, як щас модно казати, стоїк). Я би хіба що доповнив: комбінація комплексів, травм і самооцінки. І якщо перші два пункти ми в собі можемо хіба що прийняти і приструнить, то останнє є шанс навіть довоспитувати своїми руками, доростити, докормити.

Це була хвилинка моєї абсолютно суб'єктивної філософії за чашечкою кофі із сігареткою. Сподіваюся, ніхто не буде за це тикать в мене пальцями і чуствувать себе ображеними... Зате наступний пост буде менш зажованим, бо там буде історія про гей-клуб (майже состоявшийся). Ждем...