Я чув як ти відкривала двері,
Я чув як гучно вони скрипіли.
І я забув, що не маю тіла.
Для мене ніби скінчилась ера.

Ти тут жила, як дарунок Бога
Мені самотньому і пустому.
Коли тебе накривала втома,
Я дбав щоразу про допомогу.

Це я встигав вимикати плитку,
Коли на неї збігала кава.
Коли ти спала бувало навіть
Я укривав твої голі литки.

Так, ти не знала, що я реальний.
Що я для тебе на все спроможний.
Тепер квартира така порожня…
Й така огидна без тебе спальня.

Я тільки світло,
Я тільки привид,
Я найчутливіший і відвертий.
Ключі в замку. Ти їх там лишила…
Я так хотів би
іще раз
вмерти.

Проживаю зараз досвід написання книжки у співавторстві. Це у рамках букнету, але цікаво як людям зайде. Націлились на популярне. Експериментуємо. Але відчуття ніби граєш у гру з елементами інтерактивного кінематографа😁

Поки не афішую, але вже можна й придбати, якщо ви у Європі😁 https://www.thalia.de/shop/home/artikeldetails/A1071142897

www.thalia.de

'Dance with the wind. Life is a Story - story.one' von 'Anna Viterets' - Buch - '978-3-7115-0717-4'

Dance with the wind. Life is a Story - story.one von Anna Viterets

Пора знову робити перерву в тих конкурсах поетичних, бо вони знижують мою і так дуже низьку самооцінку 😄😅

Поринає у чорні води ще нехрещене немовля,
Що тягнулося до свободи та короткий його був шлях.
Непотрібне і непочуте, до нечистих віддане сил.
І нема у батьків покути, а їх син так життя просив.

Та схилились над ним русалки, вгамували дитячий плач.
І ростили його ще змалку, вберегли від усіх невдач.
Вони вчили його як бути нехрещеним на цій землі.
Як забути сердечний смуток і вночі не стулять повік.

Але час плине так невпинно, що вже парубком став малюк.
Його нечисть зростила сином, але ж він є людиною.
Ногавиці вдягнувши й свиту, молодик подався в світи.
Він як хвиля на сушу витік, не забув русалóк мотив.

Він став дужий і сильний духом, хоч живої душі не мав.
Його вітер попутний слухав, і тварини й кожна з комах.
Хоч його й не зростили люди, але він став чистіше них.
Бо вони мають стільки бруду серед душ своїх хрещених.

Я віддаю тобі усю себе.
Усю любов, що маю — віддаю.
А ти іще із закутків крадеш.
Я залишаюсь без неї самотньою.
Я залишаюсь без неї пуста-пуста,
Немов пакет попкорну в кінці сеансу.
Я віддаю усе і мій найбільший страх —
Сховатись знову в свій теплий панцир.
Я ж так робила уже не раз,
Коли хтось знищував всі старання.
Завжди розтрачую весь запас...
Цей раз останній.

Це божевільня! Це божевільня!
В моїй голові на найвищому рівні
Щось відбувається, годі терпіти!
Навколо страждання, а я бачу квіти.
Навколо хвороби, а я бачу радість.
І що може стати мені на заваді?
Ця божевільня в мені проростає.
Гей, Капелюшник, нап'ємося чаю?
Маю один з чебрецю і лаванди.
Ти точно такого не скуштував би,
Бо це я збирала на рідних рівнинах
Серед щасливої ще України.
Це божевільня! Це божевільня!
Я бачу мир, а навколо лиш війни!
Що це зі мною? Хто мені скаже?
Цей піднятий настрій... Хтось юзає важіль.
Я більше не вірю поганим словам.
Я божевільна чи просто жива?

Давай про кохання. Навіщо про щось звичайне?
Цілую тебе так ніжно, як тільки вмію.
До тебе стосунки всі були made in China,
А зараз я можу сказати: живу у мрії.

Пройду я з тобою пліч-о-пліч усі дороги.
І поруч з'явлюся, як тільки мене покличеш.
Кохання — це щось з магічного й неземного,
І справжнє ніколи не трансформується в звичку.

І навіть якщо шепотітимуть зле навколо,
Ми будем триматися міцно, сплітаючи пальці.
Моє тіло й душа з тобою відкриті й голі,
Бо тобі довіряю найбільше. Будь ласка, знай це.