мій смуток – моя віддушина.

нерозуміння й гнів ламають руки, вивертають суглоби, трощать думки. вуаль злетіла з мого єства, гниль бурлить, пронизуючи солодким запахом нутрощі.

майбутнє, неіснуюче, але таке жаданне, виривається, ламаючи нігті. перевтілення, як наслідок –
небажання, відчай та страх у відповідь.

лікуйся. травми – ліки, а знеболення – біль.
лікуйся, бо каторга довга, а шлях нездоланний.
лікуйся, бережи сум, колекціонуй тугу, бо нескінченність прийме плату.

хаòс. почуттів й безрезультатних дій ще не існує,
густа пітьма і липкий спокій - наше теперішнє буття,
людина повстає з гниття й виття:
травмована життям істота, що виникла з нічого помирає.

і ми ранами в матерії всього живого:
подряпинами, опіками, виразками і синцями
конаємо, в очікуванні майбуття,
матерія, в очікуванні зцілення, волає.

пошарпані людиною переживання,
розʼятрені думками мрії гинуть,
кружляючи довкола смерті і гріха,
наповнені блаженним гнівом повертаються в матерії буття,
дешевим пластиром лягаючи на рани.

матерія, ймовірно, благала би про смерть:
здихатись людей було б блаженством,
повернутись у густу пітьму -
удосконалитись гниття моментом.

і кожен фініш – це, по суті, старт.

їду в невідоме, не страшно, бо надбань своїх не мав,
не соромно, адже маю шанс щось із себе виліпити.
лякає лише той факт, що з цього може нічого не вийти,
та все ж краще, ніж займатися не своєю справою, що не викликає захвату чи цікавості.

я присвячую тобі цю мить, своє серце і без перебільшень – думки.

присвячую тобі своє буття.

ти, вірогідно, протиставив агонію,
викрикуючи благання в густу пітьму,
можливо, ти сприйняв це любовʼю,
можливо, пропустив в моїх словах брехню:
«я невблаганно, повністю, без перебільшень,
без перешкод, стовідсотково, без вагань,
я поринаю з головою в твоє серце,
точніше в пустку, бо його нема.
і я отруююсь, ламаюсь і кришусь,
можливо, навіть, розбиваюсь,
на атоми я розкладаюсь, я гнию.
моя брехня твоїй й на крок не уступає».

наша персональна книга буття від розчарування, вірш перший.

теоретичність бʼє батогом реальності.

am I dumb to succumb to the noise?