Про печеньки

Omiyage - це японська традиція привозити з подорожей сувеніри для друзів, родичів та колег. Іноді omiyage доходить до дурного, і люди не кажуть на роботі, що кудись їдуть аби не везти всьому відділу подарунки (а треба прямо кожному) та не ловити на собі погляди "жаба, жмот".

Тому японці обманюють самі себе та продають величезні пачки печеньок, шоколадок 🍫🍬whatever на один укус в індивідуальній упаковці. Типу ти купив одну велику коробку і не збанкрутів, і типу кожен отримав номінальний мікроподарунок.

Мені подружка подарувала пачку печива. Усю пачку мені, ось пишу і їм його 😄 Вона живе в Чібі, а ця префектура - намбер уан в Японії по арахісу, тому печиво арахісове. Чому символ регіону отакий смішний пес вона теж пояснила, картинкою.

Я прикинула, моя рідна Красноградська префектура, що на Харківщині, чимось нагадує рибу і порося. 🐟 Тобто omiyage звідти могли б бути парасі (це як карась тільки парась).

Про швидку лапшу

Сьогодні той день, коли я працюю і періодично ору, як старий холодильник. У мене в такі дні нема часу ні на що, а є тільки біль, кава та мівіна. 🫠☕🍜

Швидкої лапші в Японії ну дуже багато видів. Періодично в Lawson заходять тихі чуваки в спортівках, купують енергетик, кап нудл і підозрюю, що повертаються до компа.

Швидку лапшу придумав японець Андо Момофуку.

- Андо сан помер у 96 дуже багатим. Лапшу він придумав у 48 і до цього був дуже бідним. Мені 40, моя лапша ще попереду.

- Андо придумав лапшу в 1958 році в сараї на задньому дворі, коротше знову стів-джобс-гараж.

- Андо сидів в сараї рік і спав години по 4. Сторі оф май лайф.

- Перша лапша називалась "Чікен Рамен". Мівіна з куркою.

- Кап нудл теж придумав Андо сан. Батя, він старався.

- Це його цитата «Раз вже трапилося впасти – не піднімайся з порожніми руками. Захопи хоч жменю землі». Туше!

- NYT написали про нього Teach a man to fish, and you feed him for a lifetime. Give him ramen noodles, and you don't have to teach him anything.

199 - а буде 200, і я піду дивитись, як відкрити коментарі 🙌

Друзі, я вдячна, що ви підписуєтесь, бо це неабияк надихає не задавати дурних питань типу "навіщо?" і продовжувати писати, їсти їжу та множити україномовний контент.

Чому я не відкривала коментарі раніше?
Тому що у мене ніжне письменницьке его 😅 На його захисті завжди стоїть функція delete. Ну і в гастрономії я не експертка, я ентузіастка. Люблю подорожувати, цікавлюся, гуглю після того, як з'їм.

Енівей - ай лов ю. Підпишіть вже хтось свого сусіда, щоб було 200, і підем поговорим 😄

Про сіль

Добралася до Wagyu Beef із сіллю Мурото. 🥩🧂
Хотіла написати про м'ясо, але раптом погуглила ту сіль, і далі як в тумані.

🌊 СІль Мурото роблять із глибинної морської води 🌊

Солончаків, де сіль випаровується у природний спосіб, в Японії немає. Виварювати воду тупо не ефективно. Тому треба було придумати як із морської води зробити концентрат, щоб виварювати його був сенс.

Японці придумують соляні поля. Чимось схоже на сад каменів, тільки ти там не медитуєш, а познаєш дзен методом класичного впахування.
Пісок кілька раз на день поливають чи оббризкують морською водою - і через 3-4 дні в борозенках на ньому відкладається достатньо солі. Потім соляно-піщану суміш збирають, пісок фільтрують у воді, сіль розчиняється і залишаеться розсіл.

Далі вже не так цікаво - конденсатор, випаровування, сіль, перемога.

(на фото - поле солі і сад каміння, поетична рима японського буття, або, як писав Рильський, "красиве і корисне" 🫠)

Про натто

В готелі на сніданку був закуток, куди підходили тільки японці і то не всі. Там стояли три вершника японського традиційного сніданку.
- соплеподібні водорості (норм 🗿 )
- дуже рідке яйце "онсен тамаго". дуже рідке це типу як майже сире. (не вмерла, але воно таке склизьке 🗿)
- натто, вонючі тягучі ферментовані соєві боби (батя, я старавсь, але їсти це неможливо 🗿🗿🗿)

Кажуть, що натто відштовхують своїм різким аміачним запахом та дивною липкою текстурою, але як на мене це можна пережити, а от смак ні. Не знаю, як описати, але згадується отой брікєт львівських дріжжів, що лежав в холодильнику і чекав на лоха, що захоче його куснути (мене 😇).

Читала статистику, що тільки 60% японців люблять натто. Інші 40 не можуть його на дух переносити, але часто все одно їдять, адже натто типу супермегафуд 🚀 і всякий інший анітихолестерин, антижир та антиінсульт. Японські пенсіонери особливо упорюються по натто.

Раніше соєві боби вимочували у воді, відварювали, змішували з бактерією Bacillus subtilis, загортали в рисову солому і залишали на день бродити. Тепер звичайно що натто виробляють у промислових маштабах.
В супермаркеті можна купити порцію, в яку додають сашетку соєвого соусу та гірчиці. Все це треба змішати та викласти на готовий рис.🥢🍚 Рис - він як хліб чи майонез, все стерпить.

____

"Natto to me is comparable to old lumpy vomit" (c)
юзер Master Blaster із інтернета.