Той ритм життя, який видно по шоку в моїх очах?

Просто так несеться, що я при всьому бажанні не встигаю усім ділитися.

Значить, дам трохи деталей у контекст: у суботу на світанку я поїхала в Словʼянськ, приїхала в 13:24, йшла пішки 40 хв до заправки, де міняли колесо.

Потім ми поїхали на Київ.

Доїхали до Харківської області, бачу — до Чугуїва 30 км. Пишу @nata_abrama де в Чугуїві поїсти, а вона кличе до себе додому.

Нагрянули ми до неї в гості, нас нагодували гарбузовим супом, ми поїхали далі. А машина їде все гірше. Заїхали в Харків, дзвоню @alisha_sytnychuk — а вона «я не можу говорити».

Кажу — я в Харкові, там і там, тут трабли з машиною.
— Буду за 10 хв.

Ну а те, що далі машину ми лишили на терміновому ремонті в Харкові, ви в курсі.

Зате побачила двох близьких жінок, які зокрема підтримували мої збори з самого початку.

— Бачите машинку? — от ви на неї збирали

— Бачиш дрон? — так ви на нього також збирали

І як каже Аліна — волонтерам, особливо тим, хто відкриває допоміжні баночки, інколи дуже важливо побачити і потрогати вживу результати своєї роботи. Щоб відчути і привласнити.

До слова, з усіх куплених дронів вижив 1 — отой найбільший Matrice, який ми купили в лютому.

Ритм поки не зменшується, але принаймні за машиною ми мчимо не зараз, а ввечері потягом і завтра забираємо.

Тай таке

Люди, неочікуване питання поза контекстом: на вашу думку, якого персонажа мені пасувало б закосплеїти на Геловін?

Образ відьми — то само собою, але мені цікаво саме про персонаж. Бо щось у мене як прийшла ця мисля, то всі ідеї вилетіли з голови?

Бо насправді намагаюсь зібратись до купи після вчорашнього дня і порахувати, скільки нам треба на ремонт машини, яка лишилась у Харкові ?

Як приходять ідеї бізнесів?

09:46 — у Ділі: будь ласка, як ви реагуєте, ще трошки, як ви себе почуваєте, ми вам усе надішлемо, гарного дня. 10:00 — на Укрпошті: не віддамо документи, бо там прізвище хлопця, а у вас різні, ми відправимо йому смс, щоб підтвердити. — але він у військовій…

09:46 — у Ділі: будь ласка, як ви реагуєте, ще трошки, як ви себе почуваєте, ми вам усе надішлемо, гарного дня.

10:00 — на Укрпошті: не віддамо документи, бо там прізвище хлопця, а у вас різні, ми відправимо йому смс, щоб підтвердити.

— але він у військовій частині поряд з лінією фронту, там нема мобільного покриття. Можливо, відправите на вайбер хоча б чи якийсь інший месенджер.

— ні, тільки смс. Але от можна в Дії за день одружитись, будуть однакові прізвища, заберете.

Шляк би тебе трафив.
Чисто дві хвилини, щоб роздраконити мене зранку

Займалась переоформленням документів у Дії, а там підтягнуло свідоцтво про народження і акт про укладення шлюбу. Доки догортала до акту про розлучення, чуть не посивіла? Вічність тому то було

Як обходитись з відверто дебільними державними системами нас, звісно, не вчили. Бо що тут вчити — це випробування кожен проходить сам. Я не люблю розводити зраду, коли не маю якихось конкретних рішень. Для себе навчилась обходитись з багатьма державними інституціями…

Як же я горю з таких випадків грьобаного командування? І з абсолютного безсилля. Бо коли нормальне командування, то поранених переводять далі на реабілітацію, ВЛК проводять на місці і щось бляха схоже на турботу про людей. А тут блядь на ВЛК треба їхати…

Вигрібаю на шуточках, канешно. Вчора до новин знайшла тред у твітері з дуже чорним гумором, і це він дозволив мені випускати напругу потім.

І взагалі — на старості літ забʼю на всю етику і випущу стендап про цю реальність, бо інакше нашо це все