​​Останній пост на сьогодні

Частина 4. Олімпійські ігри в Парижі: рослинне м’ясо, безалкогольний бар та заборона на використання авокадо

Нестандартна церемонія відкриття Олімпійських ігор в Парижі, здається, не залишила нікого байдужим. Проте підхід до організацій меню також вартує уваги.
За задумом організаторів, Олімпіада в Парижі має стати лідером за кількістю вегетаріанських страв: вони мають складати 60% меню, яке охоплює 500 різних рецептів, розроблених зірковими французькими кухарями. Понад 30% страв будуть містити продукти виключно рослинного походження.

Це і світовий тренд, і маркетингова умова, адже одним зі спонсорів ігор стала компанія Garden Gourmet (Nestle), яка виробляє рослинну альтернативу м’ясу.

Крім того, організатори подбали про те, щоб 80% продуктів були локальними: таким чином вони хочуть підтримати міське сільське господарство та скоротити вуглецевий слід Олімпіади.

Чого в Олімпійському селищі не було?
Шампанського (на території селища заборонили продаж алкоголю), фуа-гра (виробництво цього делікатесу є неетичним стосовно тварин) та авокадо (масове виробництво авокадо чинить серйозну шкоду еко-системі).

Тож головний акцент цьогоріч було зроблено та етичному та здоровому споживанні, і це цілком логічно, зважаючи на загальний настрій події.

За харчування спортсменів відповідає кейтерінгова компанія Sodexo, яка творила «найбільший ресторан у світі»: щоденно тут подаватимуть 40 000 порцій їжі. Ресторан за традицією поділили на декілька тематичних зон, які репрезентують різні частини світу.
Тож в меню були і шакшука, мусака, і свинина в тайському стилі, і вегетаріанський беф-бургіньйон.
Окремий стенд відповідає за випічку та традиційний французький багет, культури приготування якого визнана спадщиною UNESCO.

Щоправда, без проблем не обійшлося: в перший же день деякі спортсмени заявили про нестачу яєць на сніданок, німецьким спортсменам не сподобалося меню, а англійська команда взагалі вирішила харчуватися окремо, адже була не вдоволена якістю їжі. Взагалі новини про проблеми з кількістю та якістю їжу з'являються майже щодня.

Однак варто розуміти, що це грандіозна подія: щодня в Олімпійському селищі харчуються тисячі людей. Але достатньо одному спортсмену зробити твіт про те, що йому щось не сподобалося, це відразу стає "сенсацією" та облітає світові ЗМІ. Тож для більш серйозної аналітики та оцінки гастрономічного виміру цих ігор потрібен час.

Ось тут весь текст та посилання на деякі джерела: https://www.stolyk.com.ua/olympicgames2024/

​​Ще трохи) Буквально 2 публікації на сьогодні

Частина 3. Олімпіада-1988 та «тріумфальне повернення кімчі»

Всі ми знаємо кімчі зараз. Проте в 1988 році організатори Олімпіади в Сеулі мали неабиякі сумніви щодо того, чи варто включати її в меню спортсменів.
З одного боку, вони хотіли популяризувати корейську національну кухню. З іншого боку, хвилювалися, що страва має занадто різкий запах. Хай там що, кімчі став одним з символів цієї олімпіади.

Ба більше, для команди, що забезпечувала організацію події, розробили спеціальні інструкції: після кожного вживання кімчі їм рекомендувало ретельно прополоскати рот.

Щойно розпочалися змагання, The New-York Times випустили статтю «In Seoul, Let’s eating begin», присвячену традиційній корейській кухні.

В ній багато уваги приділялося історичному та регіональному вимірам корейської кухні, йшлося про те, шо молоді швидко вестернізується, проте гастрономічні традиції все ще квітнуть. Звісно, значна частина матеріалу була присвячена кімчі: пряній страву, що «взимку зігріває кров, а взимку збуджує апетит». Цю ж тему підхопили інші медіа.

Врешті-решт, така популяризація традиційного продукту вплинула на споживання кімчі в спільноті самих корейців. Зокрема, в корейських діаспорах. Кімчі з рисом в непрості часи 50-60-их років були «їжею виживання», тому деякі корейці, які виїхали за кордоном, намагалися виключити кімчі зі свого раціону. Хтось не готував і не їв кімчі, щоб позбутися важких спогадів, хтось відверто соромився «старомодної справи».

Хвиля уваги до корейської кухні, спричинена Олімпіадою, змусила багатьох переглянути своє ставлення то традиційної корейської кухні та повернути кімчі у свій раціон.

Джерело
Вся стаття про їжу Олімпіади: https://www.stolyk.com.ua/olympicgames2024/

Чекаю на канікули, щоб повернутися і почати писати великі пости. Поки розпал сесії, можу тільки репостити.
Ось, наприклад, напередодні прем'єри стрічки про Назарія Яремчука написали про його улюблені страви.

​​Рестомапа: Дмитро Кабанець (Makers) про те, як працюють кав’ярні у Куп’янську та Ізюмі

Дмитро Кабанець відкрив свою першу кав'ярню у Харкові у 2019, а зараз мережа нараховує 7 кав’ярень: 5 працюють у Харкові, одна (благодійний проєкт з ХАБ вокзал) — у Куп’янську, і ще одна буквально днями запрацювала в Ізюмі.

В усіх різна аудиторія та відповідно меню, але всюди в холодну пору року можна знайти калиновий та шипшиновий фільтр, а влітку — холодний матча-лате.

“Makers&ХАБ вокзал” у Куп’янську

Якось до Дмитра звернувся ХАБ вокзал, незалежний волонтерський центр, який допомагає військовим та цивільним Харківщини. Команда ХАБу облаштовувала волонтерський центр у деокупованому Куп’янську, і хотіла поставити кава-машину. Так з’явилась ідея благодійної міні-кав’ярні.

Навесні Makers взяли приміщення на території центру, облаштували віконечко для замовлення кави to go і маленьку літню терасу, де можна випити кави і поспілкуватися. Заклад почав роботу з липня 2023 року. Це соціальний проєкт, який весь прибуток спрямовує на допомогу цивільним Куп’янського району.

Але взимку довелось зачинитися — були сильні обстріли, а до всього працівниця Соня отримала контузію від прильоту неподалік свого дому. Makers відчинили у квітні 2024, коли Соня одужала і захотіла повернутись до роботи. 

“Людей небагато, але працюємо стабільно, — розповідає Дмитро. — До нас ходять на каву місцеві, поліцейські, журналісти, волонтери заїжджають. Для іноземних журналістів взагалі шок, що в прифронтовій зоні у нас є місця з хорошою кавою”.

Makers в Ізюмі

"Ми з Гамлетом (харківським художником) обговорювали цю ідею ще у 2022, коли наші звільнили Ізюм. У 2023 навіть знайшли приміщення, але я тоді готувався до відкриття великої кав’ярні у Харкові й по часу ніяк не міг потягнути два нових заклади. Восени, коли я більш-менш розвантажився, стало зрозуміло, що відкриватися краще навесні. 
До нас з Гамлетом приєднався ще один хлопець — журналіст Антон Штука. Так ми стали партнерами.

З’ясувалось, що в кав’ярнях Ізюму готують лише класику. Не було матчі, рослинного молока тощо. Ми вирішили трохи підняти рівень, щоб інші кав’ярні теж робили в себе у меню таке, що й у нас. Запустили холодні кавові напої: еспресо-тонік, фільтр-тонік, матча-тонік, холодний оранж, холодне какао. Ввели матчу, безлактозне й рослинне молоко. В ізюмському Makers кухні немає, але можливо, пізніше, як обживемось, введемо випічку або піцу. 

До відкриття нового закладу в Ізюмі ми залучили спільноту підписників Makers. Бюджет у нас був маленький, але по собі знаємо: в усіх є якісь круті речі, які просто лежать без діла, бо їх нікуди діти. Люди принесли вазони, стільці та інші меблі, надіслали Новою поштою постери та різні подарунки невеличкі. Одна сім’я подарувала нам проєктор. Є ще багато всього, що треба позабирати у Харкові.

Це соціальна історія: наша спільнота Makers змогла дати друге життя багатьом речам. Але головне — подарувати емоції людям, які там живуть. Звісно, основні речі для відкриття кав’ярні ми робили самі, але в оцих важливих дрібницях взяли участь наші гості, і самі отримали задоволення від цієї залученості".

Про те, як працюють кавʼярні в Харкові, Купʼянську та Ізюмі.

Тим часом геть забула, що для нового рестоканалу почала писати про гастрономічні вподобання відомих українців.

​​Друзі, вітаю! Поки я готую нові конспекти, ловіть теплий хлібно-мистецький розіграш.

Передумови такі. На початку січня я гостювала у батьків в Німеччині, і натрапила на фантастично цікавий Museum Brot und Kunst в містечку Ульм. Як ви зрозуміли, він присвячений хлібу та мистецтву. 

Сьогодні я ще викладу декілька постів про нього, а зараз хочу розіграти книгу, яку привезла звідти. 
Eaten by nobody, Це великий каталог Eaten by nobody–Brot in der Kunstseit 1960 (Хліб в мистецтві з 1960 року).

Можливо, в назві ви впізнали відсилку до роботи Деніеля Сперрі? Саме вона, до речі, на обкладинці. А ще понад сотня творів: "Хліб з яйцем" Кунса, "Хліб наш насущний" Далі і багато всього іншо.

Супровідні тексти написані німецькою, однау сучасні телефони легко допомагають вловити суть навіть без знання мови. В будь-якому разі, це чудовий змістовний та, відверто кажучи, доволі рідкісний арт-бук.

Зараз я допомагаю зі збором на пікап для 78-й окремий десантно-штурмового полку «Ґерць».

🥨 Книгу розіграю серед всіх, хто зробить донат від 100 гривень сюди: https://send.monobank.ua/jar/3BzFksziAG
🥨 200 гривень - це 2 ставки, 300 - 3 ставки і так далі. 
🥨 Обов'язково залиште коментар тут, щоб я вас не загубила. 
🥨 Переможця оберемо 1 квітня. Друге місце отримає набір листівок з музею.

В 19 - на початку 20 ст. у пристойних одеських ресторанах та кафе пристойні одеситки могли зʼявлятися лише у супроводі чоловіка. Але передові заклади на початку 20 століття почали облаштовувати «дамські відділення», куди можна було зайти жіночою компанією або навіть поодинці.

Ось і чудова ілюстрація для статті вище
Спеціальне «жіноче відділення» у закладі.

​​Привіт! Сьогодні з вами Марія Банько, експертка з комунікацій, засновниця проєкту War.Cookbook та блогу «Ї», і це моя авторська колонка для телеграм-медіа «Реве та стогне ресторатор» ❤️

Авторська колонка — це класна можливість дослідити актуальну тему з експертами. Щоб дописи були ще корисніші — ми домовляємося з експертами про відповіді на ваші запитання в чаті нашого каналу 👉🏻 https://t.me/+6PiQj92N16I2Yzcy. Тобто авторські колонки створюють обмін досвідом і об’єднують ком’юніті. А це вже метч на 101% ✨****

Наша тема сьогодні — як зробити гостей амбасадорами закладу. Для цього ділюся чотирма правилами, якими сама керуюся в роботі 👇🏻

1) Час lovemark спливає. Почнімо з того, що гостей неможливо зробити амбасадорами, якщо бізнес не підписує з ними відповідний контракт на комерційній основі. Бо це теж саме, що й змусити когось любити вас, а це вже шкідлива ілюзія без користі.

Загалом, я думаю, що час концепції lovemark спливає. Про це свідчать дослідження та спостереження за ринком: від любові до ненависті у відносинах з брендом — один недоречний допис, одна помилка у сервісі.

Лояльності гостей не існує як константи. Але є набагато міцніший фундамент для побудови довгострокових відносин зі спільнотою: звички, вдячність, спогади, спільні цінності.

2) Будуйте щиру комунікацію та відмовтеся від ієрархії серед гостей. Я безліч разів бачила як змінюється спілкування адміністраторів з гостями через кількість підписників у соціальних мережах. Або коли журналістів і фуд-блогерів виокремлюють в окрему групу. Та потужні спільноти навколо закладів не формуються, коли ресторан рекомендує блогер-мільйонник (хоча від такої комунікації може бути ефект).

Але є те, що працює у довгостроковій перспективі:

• інклюзивна та емпатична комунікація з гостями, незалежно від їхнього соціального капіталу;
• щоденні рекомендації від тисяч людей (коли вони розповідають про заклад близьким, батькам);
• відгуки про свої враження в блогах навіть на 50 підписників.

Все це і будує ком’юніті, а не гонитва за інфлюєнсерами.

3) Зробіть своїх гостей головними героями для комунікації. Люди втомилися від брендів, але їм цікаво спостерігати за іншими людьми. Для цього навіть не потрібні надзусилля: дивіться історії та пости з відмітками, шукайте історії, щоб їх підсвітити.

Приклад: з одним брендом ми розповіли про пару, яка познайомилася в черзі до закладу (до нього ж вони прийшли відразу після РАЦСу), гостя з декоративним пацюком, подарунок дорослих дітей батькам на річницю весілля у вигляді романтичної вечері. Навіть була одна крейзі-історія про сидр, презерватив та зламаний зуб.

Кожну з історій та фото можна публікувати тільки зі згоди героїв. Але саме ця практика створює відчуття приналежності до спільноти: коли живі історії часто трапляються в стрічці закладу — гості починають хотіти розповідати про себе більше, отримати свої «5 хвилин слави» від бренду. І це win-win для всіх. Якось ми навіть відмалювали та зробили наліпки з постійними гостями.

4) Турбуйтеся про гостей та цікавтеся їхнім життям. Звісно, що не потрібно розпитувати кожного гостя його біографію. А от підписатися на постійних гостей та слідкувати в мережі за цікавими людьми міста, — хороша ідея. Завдяки цим діям ви не втратите нагоду створювати цінність.

Приклад: мої колеги в одному закладі, коли помічають, що хтось з постійних гостей захворів, — пишуть йому та питають дозвіл на відправку «посилки здоров’я» (їжа, чай, листівки). Блогерські бокси поруч не стоять з таким підходом за рівнем емоційного та й медійного відгуку. Ми робили щось подібне тисячі разів: висилали пакуночки з їжею журналістам, які до ночі писали матеріал або дівчині, яка залишилася сама на день народження.

Миттєвий ефект від кожного такого кроку майже неможливо виміряти. Проте в перспективі декількох місяців — це дійсно формує емоційно залучену спільноту гостей.

Щоб не пропускати ресторанні новини, підписуйтесь на канал → Реве та стогне ресторатор 🥢