Коли довкола ллється кров рікою,
А порох осідає у легенях,
Я думаю, чи справді Бог зі мною?
Чи не залишив Він мене в геєні?

Коли тривога душу розʼїдає,
Майбутнє поглинає хижа темінь,
Я думаю, чи справді Бог це знає?
Чи, може, в Нього серце, наче кремінь?

Коли цинічно істину паплюжать,
Ламають у людини тіло й волю,
Я думаю, невже Йому байдуже?
Невже Він насолоджується болем?

Коли війна триває дуже довго,
Надії розбиваються на друзки,
Я думаю: невже убили Бога?
Невже Він не живий, не вічносущий?

Тягар питань несу я на Голгофу,
Там концентрат страждання і наруги:
Напружене мовчання Саваофа,
Розпʼятий Син, а по боках — злодюги.

Та у мовчанні тім — любові тонни,
Бо тільки так спасти можливо людство.
Тому терпляче слухав Він прокльони,
І не реагував на злоби згусток.

Коли Господь мовчить у злій долині,
То, значить, знає більше, ніж ми, люди.
Мовчить — це не дорівнює «покинув»,
Мовчить, бо нас насправді дуже любить.

©️ Остаповець Оксана

#поезіяКсю

Я із нічого створюю проблеми,
малюю в голові страшні картини,
придумую складні химерні схеми,
кручу тривожні думи безупинно.

Бог із нічого створює прекрасне:
вдягає світ у барви кольорові,
розплутує вузли і схеми вчасно,
тривоги витісняє Він любовʼю.

Я із порядку створюю руїни,
вбиваю щастя власними руками,
в емоціях тону, як в хвилях сильних,
і розпач пʼю глибокими ковтками.

Бог із руїн будує диво-замки,
мої криві поробки виправляє,
там, де був шторм, Він створює мовчанку,
показує: проблеми не безкраї.

Дивлюсь на себе — накриває відчай.
Дивлюсь на Бога — огортає трепет:
бо про любов Свою щодня Він свідчить,
і посилає віри, скільки треба.

Я здатна жити лиш в тандемі з Богом:
коли слабка — Він проявляє силу,
коли здаюсь — дарує перемогу,
з моїх провалів робить щось красиве.

©️Остаповець Оксана

#поезіяКсю

Люди ненавидять невідомість. Люди ненавидять чекати. Легше слухати брехливі обіцянки, що «через 2-3 тижні» все завершиться. Бо тоді можна видихнути — горизонт нібито видно.

Людям дуже хочеться розуміти, де вони, намацувати своїми руками опору, хай навіть цією опорою буде брехня.

А Бог все робить для того, щоб люди шукали Його. Створює такі обставини, що люди втрачають опору.

Яскравий приклад — історія з Мойсеєм, який пішов на гору до Бога. Люди не захотіли навіть місяць почекати, вони сказали Ааронові:
— Зроби нам бога, бо ми мучимось через цю невідомість.

Невідомість мучить і лякає. Це дійсно правда. Але Бог спеціально поміщає нас у такі обставини.

Щоб стати людиною віри, треба робити протиприроднє — не шукати опори і не вірити брехливим обіцянкам, а довіряти Богові попри абсолютну темряву. Це складно. Але це краща доля.

Бо невідомість — найбільш природнє середовище для зростання віри.

#хлібнасущний

Буває,
що земля з-під ніг тікає,
руйнуються підвалини й мости,
а Ти мене тихенько обіймаєш
і кажеш ніжно:
— Ну, давай, лети!

Я вся тремчу від розпачу і страху:
— А що, як сил не вистачить мені?
О, Боже, я не вмію, я невдаха,
я вниз впаду і розібʼюсь на дні!

А Ти говориш лагідно, та твердо:
— Я крила дав тобі не для землі,
літати — це твоє життєве кредо,
хай навіть часом у густій імлі.

Це Я розбив усі твої опори,
щоб ти злітала вище, до небес,
це Я, буває, допускаю горе,
щоб ти шукала мій голгофський хрест.

Все необхідне є в Моїх долонях,
а в небі — дім для тебе золотий.
Цей світ у злі вмирає і холоне,
а ти небесна, ти увись лети…

31.07.24

©️ Остаповець Оксана

Бог мені не дарує (або ж рідко дарує) вірші просто так. Майже завжди віршу передує життєвий урок, який я маю засвоїти.

Я мала довгу перерву у написанні поезії, і молилась, щоб знову писати. У липні Бог дозволив мені відчути себе абсолютно безсилою і беззахисною, для того, щоб показати, що єдина надійна опора — це Він. Так народився цей вірш.

Проект сімʼї створив Господь Всевишній,
І вас зʼєднав для спільного труда.
Працюйте обережно й дуже ніжно
Над затишком родинного гнізда.

Приспів:
Цеглинка до цеглинки —
будуйте разом дім.
Думки, слова і вчинки —
Важливо все у нім.
Будуйте на любові,
Повазі й доброті,
А над усе — основа
У Господі Христі.

Сьогодні закладаєте фундамент,
Ця праця довгочасна й кропітка.
Інструкцією Біблія хай стане,
Щоб вберегти від травми і гріха.

Вкладайте в будівництво час і гроші,
І зміцнюйте щоденно ваш союз.
Шукайте один в одному хороше,
З двох мінусів складіть великий плюс.

©️Остаповець Оксана

#поезіяКсю

Промайнула більша половина літа. Для багатьох нині весільний сезон. Я часом співаю на весіллях, і знаю, що у цій сфері мало нового якісного контенту.

Сьогодні випадково натрапила в нотатках на вірш, написаний рік тому для пісні, яку так і не одягнули в ноти. Тому якщо хтось матиме натхнення — беріть, користуйтеся.

А де хепі-енд?

Мені завжди було цікаво, чим закінчилась історія про бідну вдову, яка віддала на пожертву все, що мала на прожиток. Може, вона верталась додому з храму і Бог надприроднім чином послав їй грошей? Може, їй зустрілась людина, яка закрила її потреби? Може, під дверима дому стояв мішок з продуктами?

Вдова навіть не знала, що Христос так високо оцінив її жертву, тобто, у неї навіть не було почуття задоволення, що люди оцінили те, що вона зробила. Дві лепти — це дрібʼязок, який ніяк не може стояти поряд з пожертвами багатих. А для неї — це обід чи вечеря, я читала, що на дві лепти в першому столітті можна було купити невеликий шматок хліба, гілку винограду або кілька смокв. 

Читаючи цю історію, чомусь завжди я собі в уяві малювала хепі-енд. Ну не може Бог залишити людину, яка віддала Йому все. Ну якось же має благословити її за це, бажано, матеріально.

Але недавно я на хвильку припустила, що Бог не підкинув цій жінці гаманець із золотом на дорозі, і вона повернулась додому без грошей. Ті ж самі обшарпані стіни, той самий пустий стіл, і той самий головний біль:
— Де взяти грошей/їжі?

Нічого не змінилось. Чи варто було віддавати все? Бог же не потребує служіння рук людських, Він розуміє, що людині необхідно задовольнити свої потреби.

Чому Ісус не завершує історію про дві лепти бідної вдови? Чому завжди після прочитання цього тексту в голові лишається питання: «А що з нею сталося?»

Можливо, в цій історії Ісус хоче показати, що Він не обіцяє своїм послідовникам легкого життя.
Я знаю дівчат, яким говорили:
— Будеш служити Богу — вийдеш щасливо заміж, Бог тобі пошле хорошого чоловіка/затишний дім.
Але це брехня. Їх обманули. Ці дівчата віддали, умовно кажучи, все що мали — свої найкращі роки, свою молодість, красу і здоровʼя для Бога. Але Бог їм досі не послав сімʼю.

Так, Давид каже:
"Прожив я довго, та не чув ніколи,
щоб праведник забутий Богом був,
або його нащадки щоб жебракували. Він завжди щедрий і завжди дає,
тож його діти є благословенні."
Пс 37:25-26

Це справді так. Але стосунки з Богом це не бартер «я тобі — ти мені».

Ця історія вчить мене не очікувати благословінь, віддаючи щось Богу. Благословіння — це не валюта, якою Бог відплачує за наші добрі вчинки, це милість Божа, яку Він незаслужено дарує нам. Бідна вдова вчить мене віддаючи все що маю, не плакати вдома від розчарування в Бозі(якого я сама собі намалювала).

#хлібнасущний

У мене для вас є приємна новина.

Якщо ви шукали якусь нову пісню на Пасху, можете придивитись до цієї.

Мій хороший друг Микола Котяш минулого року написав музику на мої слова, і я тепер маю ноти цієї мелодійної пісні. Ділюся з вами.