«…»
андрій грицай
/\

я буквально на самому дні
кожен день — як на шкірі порізи.
як усе це прекрасне нести
коли стіни довкола чорніють.

я буквально втираюсь в землю
і долати не здатен себе.
ворогуючи з нічним небом
все одно я біжу до небес.

я буквально exhausted — украй
і пливу за сльозами у вирій.
та не звільнений птах я, на жаль
я пропаща пропаща людина.

мала прозова форма 11
андрій грицай
/\

прекрасний сонячний ранок, коли хочеться застрелитися. прокинувся і зустрівся зі своїми думками. залишаюся з ними наодинці — не витримую. переглядаю кожен сюжет того, що могло та може бути. намагаюся спланувати свій тиждень. та я не можу. бо я до біса слабкий.
це моє життя, яке плине за волею когось іншого. емоційні залежності. втоми. небажання що-небудь робити. я кочуся до прірви, та в якийсь момент помічаю, що ніколи не був поза нею. істерика зранку — та ще потвора. ти не можеш впоратися з нею, не можеш забутися через сон, не можеш полишити. живеш свій день як є. а є — кепсько.

добре, що ніхто не запитує, як мої справи. бо брехати ненавиджу. і доводиться лише цитувати пісні, бо цитую я значно краще, ніж співаю. дивлюся в стелю, дивлюся в стіну, дивлюся в себе — і все однакове. однаково непривабливе, нудне та ніяке.

іноді допомагає — дивитися на людей у вікні. вони поспішають, ніби вичавлюють з себе час і навмисне роблять максимально неприязні обличчя. а в цьому їхня невимушеність, оригінальність, свій шарм. сьогодні — його не було. сьогодні люди здавалися картонно-порожніми. ніби їх одягала маленька дівчинка, що грається у велике лялькове місто. сьогодні люди здавалися знайомішими, але гіршими. значно гіршими, ніж щоранку до того.

ось тобі і жовтень. ось тобі і почуття. ось тобі і оптимістична юшка.

«…»
андрій грицай
/\

життя — ніби денні ходові, трохи збав.
коли не встигаєш сенси вкладати у миті.
ми ніби добігаємо на пʼєдестал,
те саме життя, де кипить все, де вже горить все.

я бачу тебе у заплющених шторах зіниць.
і відчуваю, ніби поглядом проводжаю.
горіти, палати — вспливати в воді горілиць.
усе це в мені рождається та помирає.

і подиху тамування опісля побачень.
і усмішка, що піднімає за ноги до неба.
я сильний, я слабкий. і сподіваюсь на краще.
ці почуття — вкладаються у жоржини для тебе.
_
29.09.2024

«…»
андрій грицай
/\

краса, що небо пробиває похмуре
і погляд, що манить іти крізь туман
і присмак, що ти вже не зможеш забути
цей шарм, що тримаєш завжди у руках.

ніжність — що сяє крізь очі невпинно
гарячого вітру на скроні потік
воно існує в одній лиш людині
чому світ збирає його у тобі?

«…»
андрій грицай
/\

стрілятися з ранком — тепер нестерпно
і засинати знову — немає вже сенсу.
ми ніби кай і хвороблива герда,
які захопились солодкавим протестом.

запускаються в небо емоцій салюти.
скачуть сльози, ніби вжалені вершники.
навіть коли знаю, що тебе тут не буде —
шукатиму поглядом, ніби уперше.
_
? liza bibikova, saymory — чому я кохаю тебе завжди?

«…»
андрій грицай
/\

кожного першого числа — все по-новому.

і ще кожного понеділка — розправлені крила.

та ось перше серпня, ти сидиш невагомий

думаєш: якого хуя? думаєш: як це вижить?

«…»
андрій грицай
/\

сиджу осяяний сонцем
тишу ковтаю.
снідаю пилом
і запиваю цей день.
це нормально
і це так, звісно, буває.
від того, що люблю
дратувати себе.

все у порядку
мені так комфортно.
громом харчуюсь
і кайфую від зливи
бо я людина
на весь власний простір —
настільки самотній,
наскільки щасливий.

«життя»
андрій грицай
/\

життя це — ніби хуйова шпалера
щодня на голову падає небо

мука народу співає дощами
а бог кива головою — прощає

і богу відомо, що буде завтра
таке я читав в нудоті у Сартра

мені тепер теж усе це відомо
все буде хуйово. буде хуйово

з богом тепер беремося за руки
щоби під ранок хоч якось заснути

йому паралельно, мені тепер також
виколює очі, щоб я не заплакав

а я і не проти. і я не тікаю
бо більше крім бога нічого не маю.

«хтось»
андрій грицай
/\

хтось товстішає
хтось отримує свіжі захворювання
хтось підкорює нові вершини
хтось купує авто
хтось продає квартири
хтось назавжди втрачає майно
хтось дивиться в небо порожнє
хтось засмагає на сонці
хтось купує труси кельвін кляйн
хтось продає потертий піджак
хтось заводить котів
хтось прокидує давніх друзів
хтось повертається до колишніх
хтось щодня міняє роботи
хтось лежить на дивані
хтось колупається в собі
хтось шукає виходи
хтось шукає можливості
хтось йде вперед
хтось назавжди проживає минуле
хтось ніколи не зможе вище стрибнути
хтось впіймав зірку
хтось вже завис на краю

а я досі
так і тебе люблю.
_
6.05.2024

#гіперпостмодернізм
«…»
/\

ця весна колись мене винищить.
з першим гімном прокинуться квіти.
і я прокинуся
разом із квітами. вибачте.
таке співставляти не варто
дорослі чи діти:

зима чи весна
сонце чи холод.
ми з тобою
пережили вимкнення світла.
ми пережили
майже тривалий голод.
та ми пережили й
пандемію ковіду.

боротьбу і недбалість точно як мить.
затемнення сонця і заметілі.
те, як ниє
кульгавить і часто болить —
та тільки не пережили
щастя радість і ейфорію.