Россия не будет свободной – ее претит от нее. Символічний монолог для 11% аудиторії каналу. Кінець Навального.
«Идеи маловажны невеждам, а личности блекнут в толпе» – этими словами я начну непростой пост, который сильно припозднился.
Господа, можно бесконечно изрекать лозунги, но факты таковы, что любое Ваше деяние не приведет к переменам в России. Тоже самое я бы хотел сказать и тем, кто сочувствует мертворожденному образу созидающего "культурного русского мира". Отриньте от иллюзий и оглянитесь вокруг.

Воображу, что многим знакома книга профессора Лоуренса Грехема “Может ли Россия конкурировать”. Она изобилует драмами светочей русских и украинских изобретателей, чьи инновационные идеи сгинули в трясине деспотичного болота. Более того, такие инноваторы как О.В. Лосев не просто не реализовались как ученые, они были буквально растоптаны системой и обращены в грязь.

Эта книга ведет нас к простому выводу – России отвратна конкуренция. Она не способна в любой своей форме, будь во главе Государь или Генсек, дозволять своим людям быть творцами. Но самое интересное – подавление вольнодумства и светочей общества возведено до самобытного механизма. Такое возможно лишь в условиях, когда такой механизм вживлен в неформальные правила самого общества. Ему не нужны указы деспота, чтобы уничтожить Вас, оно само стало им.

Неужели вольнодумство чуждо русскому обществу из-за инаковости подходов к которым они привыкли. Это правда, что крепостная, а потом коммунистическая система подавляла социальные связи в обществе тем самым сильно атомизировав его, и поэтому оно столь безжалостно к своим творцам. Но как тогда объяснить, что среди своих лидеров оно тоже не приемлет конкуренцию?

Убийство Навального, ликвидация Пригожина, недопуск Гиркина на выборы президента РФ, академически можно легко объяснить личностной диктатурой Путина. Но как тогда описать реакцию активной части общества, а именно пассионариев, почему они проигнорировали недопуск Губарева на выборы в ОРДЛО, ликвидацию Бетмена, Дремова и Мозгового. Чтобы не шатать что? Отсутствие выбора?

В украинском языке есть прекрасное слово, что описывает суть русской души, ей “зарівно” (маловажно). Это означает, что даже имея оружие в руках, русским пассионариям безразлична потеря своего лидера.

Россия будет свободной? Нет, и сложность не только в русском обществе, но и в элитах, которые не заинтересованы в том, что стоит за этим лозунгом. В истории всех стран фундаментальные изменения происходят при их участии, что прямо говорит социология, которая изучает “теорию элит”. Более того, если взять в пример Британию и ее переход к открытым порядкам по Дугласу Норту в ХІХ веке, то мы увидим насколько подобный переход был непростым. Это набор целого ряда условий, времени и институтов, коих в России никогда не было. Даже банальный принцип: “правила для всех одни” среди русских элит никогда не соблюдался. Всегда решала близость к телу деспота, а это значит – элиты Вам не помогут.

Эпилог. Следуя духу произведения Чернышевского, возникает вопрос: “Что делать?” на который я постараюсь дать несколько наивный ответ. Похороны Навального и тихое всхлипывание части общества это окончательный гвоздь в гроб “России будущего”, ибо она входит в новую петлю иной формы деспотизма. Поэтому всем русским людям, которые не приемлют не свободу, пробил час задуматься и поискать свои украинские корни. Вы все еще можете отринуть русскую безликость и наследовать своих украинских предков (если такие имеються) путем изучения/перехода в их культуру и язык.

Или Вы можете молча идти ко дну на корабле под названием "Россия", гордо подняв голову со словами: “Я русский и мне не стыдно!”. Что ж, Вы вольны выбрать и такой конец…

Чи вкрадуть машини у людей роботу? Хто є бенефіціаром технологічного прогресу сьогодні?
“Інженер-механік пообіцяв за невеликі гроші перевезти кілька важких колон в Капітолій, імператор дав винагороду за винахід, але відмовився ним скористатись сказавши: “Ви повинні дозволити мені нагодувати мій народ”, – писав історик Светоній про рішення імператора Веспасіана.
Ця історія дуже відома і її часто наводять як приклад страху перед інноваціями, коли винаходи, пов'язані з заміщенням фізичної/рутинної праці в механічну, "крадуть робочі місця".

Загалом тема “технологічного безробіття” та “апокаліпсису роботів” дуже велика та дискусійна в мейнстрімі, тому я лише поверхнево зачеплю її, зосередившись на двох питання. Перше – чи дійсно нам загрожують роботи? Друге – хто є бенефіціаром технологічного прогресу сьогодні?

Нові технології скоріше змушують постійно вдосконалювати свої знання та оптимізувати зайняті людські ресурси, ніж заміщати людей на робочих місцях. Це характерно як для висококваліфікованих, так і серед низькокваліфікованих робітників. Для прикладу, в Harvard Business Review в інтерв'ю з професором Карімом Лахані таке зазначають щодо ролі АІ: “Я кажу менеджерам, керівникам і працівникам таке: АІ не замінить людей, але люди з АІ замінять людей без АІ”.

В той же час автоматизація загрожує саме рутинній роботі. Для прикладу, заводи автомобілебудування чи металургії з мурашників, де працювали тисячі робітників з рутинними функціями перетворюються на роботизовані конвеєрні лінії, які контролюють десятки або сотня робітників.Зниження долі зайнятих в промисловості давно спостерігається в США (та ЄС), проте, незважаючи на такі тренди, ми не бачимо сплеску безробіття: навпаки попит на робочу силу продовжує залишатись сильним, бо нові технології створюють і нові робочі місця. Однак це не означає, що проблем не існує, й саме про них в своїй новій книзі “Влада та прогрес” пишуть Аджемоглу та Джонсон.

Вони зазначають що: *у 1960-х роках лише близько 6 відсотків американських чоловіків віком від 25 до 54 років перебували поза ринком праці, тобто були довготривало безробітними або не шукали роботу. Сьогодні ця цифра становить близько 12 відсотків, головним чином тому, що чоловікам без вищої освіти дедалі важче знайти високооплачувану роботу.

Американські робітники як з вищою освітою, так і без неї раніше мали доступ до "хорошої роботи", яка, крім гідної зарплати, забезпечувала гарантії зайнятості та можливість кар'єрного зростання. (...) Ще більш значні зміни (...) відбулися в структурі заробітної плати. Протягом десятиліть після Другої світової війни економічне зростання було швидким, працівники всіх професій і спеціальностей відчували швидке зростання реальних доходів (з поправкою на інфляцію). Тепер цього немає. Нові цифрові технології поширені повсюдно і принесли величезні статки підприємцям, керівникам і деяким інвесторам, проте реальна заробітна плата більшості працівників практично не збільшилася. З 1980 року реальні доходи людей без вищої освіти в середньому знизилися, й навіть у працівників з вищою освітою, але без післядипломної освіти (прим. магістратура), вони ледве зросли”.*

Аджемоглу та Джонсон задаються питанням: а чи працюють нові технології на суспільство? Вони виводять досить цікаву думку, яку розвивають в своїй книзі: “загальне процвітання виникло тоді, коли напрямок технологічного прогресу і підхід суспільства до розподілу доходів були відділені від механізмів, які насамперед служили вузькій еліті. Ми є бенефіціарами прогресу та головним чином тому, що наші попередники змусили цей прогрес працювати на більшу кількість людей. Як визнавав письменник і радикал XVIII століття Джон Телволл, коли робітники стали збиратися на фабриках і в містах, їм стало легше об'єднуватися навколо спільних інтересів і висувати вимоги щодо більш справедливої участі у вигодах від економічного зростання…”

Цікаво? Скоро зроблю огляд на їхню нову книгу, а потім повернемось до теорії еліт.

Конкретика | ПригоститиАвтораКавою | Patreon | Блог

Покликання еліт - ініціювати зміни, а громадян - підтримувати достойні ідеї? Тіберій Гракх.
“Дикі звірі, що населяють Італію, мають нори, у кожного є своє місце і свій притулок, а в тих, хто б'ється й помирає за Італію, немає нічого, окрім повітря та світла, бездомними блукають вони країною разом із дружинами та дітьми, а полководці брешуть, коли перед битвою закликають воїнів захищати від ворога рідні могили і святині, бо ні в кого з такої безлічі римлян не залишилося отчого вівтаря, ніхто не покаже, де могильний пагорб його предків, ні! - і воюють і вмирають вони за чужу розкіш і багатство”
Народний трибун Тіберій Гракх. Джерело: Плутарх. Тіберій та Гай Гракхи.
Тіберій увійде в історію з різними образами: демагог, тиран чи перший борець з нерівністю. Однак для нас не важливо чи був Тіберій захисником справедливості чи популістом. Куди більш цікавим є запущені ним процеси та котре нагадування нам чому важливо, аби серед еліт були люди цінностей, які потребують підтримки громадян.

Трішки відволічемось: науковці, що вивчають “теорію еліт”, пишуть: “історики соціології (...) часто підкреслюють, що еліта займає центральне місце в політичних процесах формування, трансформації та навіть занепаду держави”. На фоні цього може виникнути питання: а яка тоді роль громадян в цій конструкції? Як не дивно, але хоч еліти і контролюють більшість ресурсів та мають достатньо важелів, аби впливати на курс держави, тим не менш, без підтримки громадян трансформаційні процеси запустити важко. Це банально пов'язано з тим, що будь-які зміни в правилах створюють фракції, які підтримують та виступають проти змін. І в цьому спорі часто вирішальне слово кажуть громадяни. Ба більше, навіть в СССР під час реформ Горбачева без симпатій свободам народних мас нічого б не вийшло. До слова, це працювало у всі часи, тому брати Грахки у своїх реформах шукали підтримку як серед еліт, так і особливо серед народу, а коли останній перейшов на сторону опозиції, то Гай Гракх проголосив: "Нехай боги покарають римський народ за невдячність, - сказав він друзям, - Народ, який залишає своїх вождів у біді, цілком гідний вічного рабства".

Звісно, в умовах ХХІ століття громадяни здатні набагато сильніше впливати на правила. Однак вплив еліт в сьогоденні все ще дуже високий: “більша частина літератури, присвяченої переходу до сучасності, підкреслює не тріумф народу над елітою, а участь еліти в управлінні процесом модернізації. Один із фундаментальних висновків цієї літератури полягає в тому, що здатність впливати на інституціональні структури може призводити до збереження переваг навіть за змінних умов, які могли б зробити такі переваги нестабільними”. Себто значний вплив на інститути держави залишається в еліт навіть в сьогоднішніх умовах.

Яких змін бажав Тіберій Гракх? В стародавньому Римі одним з найцінніших ресурсів була земля - Тіберій помітив, що концентрація цього ресурсу знаходиться у нобілітету. Внаслідок чого звичайні римляни не мали достатньо земельних ресурсів. Саме тому я навів на початку його цитату, де він звертався до народу, описуючи проблематику. Про захоплення нобілітетом земель через сірі схеми було відомо ще й до Гракха. Пропозиція реформи від Гракха була не в “отнять і поделіть”, він хотів перерозподілити землі, які були отримані з фонду суспільних земель нобілітетом, при цьому залишити їм значні наділи й тим самим відіграти назад сіру приватизацію землі. Його ініціатива створила цілий рух та більше того вплинула на правила в державі, хоч і з трагічними наслідками.

Для нас ця історія цікава тим, що сьогодні одним з головних ресурсів, який контролює еліта, є інформація. Себто ЗМІ, телевізор та навіть блогерські проекти (у тому числі антикорупційні), які здатні формувати суспільну думку. Однак у нас немає свого Гракха, який зміг би ініціювати відмежування еліт та ЗМІ. Відкрите суспільство повинно мати вільні від інтересів еліт ЗМІ - інакше ми будемо і далі їсти, що дають…

Конкретика | ПригоститиАвтораКавою | Patreon | Блог

Ssrn

The Sociology of Elites

Elites are those with vastly disproportionate control over or access to a resource. We can understand this as a position that a social actor occupies, or we can

Лайфхаки Третього Рейху як альтернативний шлях? Нацисти заклали основу успіху Німеччини?
Економічні політики Рейху – це напевно одна з найбільш яскравих демонстрацій того, як популісти борються з економічними проблемами. Нагадаю, у час, коли до влади прийшли нацисти, в Німеччині було велике безробіття – понад 5 млн. (доба Великої депресії). Відповідно, всі партії, хто йшов на вибори до Рейхстагу, обіцяли нові робочі місця, у тому числі нацисти. Однак, як їх створити, якщо лідер партії вміє лише харизматично махати руками на масових заходах?

Одним з чарівників по боротьбі з безробіттям був Фріц Тодт, якого призначили генеральним інспектором німецьких доріг. До слова, діяч не позбавлений стратегічного мислення, бо вже в листопаді 1941 побачив, що війна з СССР скоріше не буде виграна і тому радив почати перемовини з сильної позиції (танки під Москвою), поки вона є.

Але повернімось до німецьких доріг, або “райхсавтобан”, над якими стояв Тодт. Ідея автобанів несла в собі в першу чергу військовий сенс, що ми можемо побачити по планах самого Тодта: “Автодороги Тодта дали б змогу всього за дві ночі напруженої їзди перекинути 300 тис. солдатів зі східного на західний кордон Рейху. Таким чином, ідеї Тодта від самого початку тісно перепліталися з мрією про національне переозброєння”. Цитата взята з напевно однієї з кращих досліджень нацистської економіки від історика економіки з Колумбійського університету Адама Туза.

Тобто, військові потреби вирішили об'єднати з “корисними”, але був нюанс, що ми бачимо з роботи професора Туза: “За його оцінками, річний бюджет в 1 млрд рейхсмарок дав би йому змогу найняти 600 тис. осіб, особливо в тому випадку, якщо використання техніки було б зведено до мінімуму”. Ставка була на те, щоб не дійсно створити робочі місця, а просто показати красиві цифри, тому людей хотіли буквально змусити працювати лопатою, а не технікою аби збільшити кількість залучених людських ресурсів. Однак, навіть з такою стратегією плани провалились, і Тодту ледве вдалось зайняти 38 тис. Тим не менш, були й “успішніші приклади”, ними стала Східна Пруссія:

Національним чемпіоном у "Битві за робочі місця" (Arbeitsschlacht) став Еріх Кох, гауляйтер Східної Пруссії. У січні 1933 р., на момент приходу Гітлера до влади, у цьому відсталому аграрному анклаві, відокремленому від Німеччини Польським коридором, було зареєстровано 130 тис. безробітних. Лише за шість місяців, 16 липня 1933 р., перший Східно-Прусський округ було оголошено територією повної зайнятості. (...)
Східнопруські безробітні зазнали безжального примусу. Тисячі одружених чоловіків були загнані в так звані Товариські табори (Kameradschaftslager), де вони займалися важкими земляними роботами і пройшли програму політичної освіти, розроблену Німецьким трудовим фронтом. Кох навіть примудрився видати за ініціативу зі створення робочих місць один із перших імпровізованих концтаборів.

І це, звісно, далеко не всі лайфхаки нацистів, можна ще згадати, як жінок перетворили в домогосподарок (з’явились професії, якими не могли займатись жінки). Ще більш цікавим інструментом простих рішень стала банальна емісія, а саме – з векселями “Мефо” (про них більш детально можете подивитись відео Останнього капіталіста). Фактично, витрати на ту ж оборонку фінансувались через ці векселя, люди несли свої гроші, а їм давали папірчики з обіцянкою колись виплатити з відсотками. В результаті чого, поступово фінансова система Німеччини перетворилась на піраміду.

Епілог. Нацистам часто приписують, ніби їхня ідеологія зробила з Рейху економічного гіганта. Але давайте відкриємо іменитих істориків економіки Медісона чи Байроха і подивимось на ВВП на душу Кайзерівської Німеччини, і ми побачимо, що воно було вище Франції. Те саме стосується і індексу людського розвитку на 1913 рік Німеччина на рівні всіх інших Західних держав. Я навіть не буду згадувати, що ті ж вищі навчальні заклади, наукові відкриття славили Німеччину ще задовго до появи нацистів.

Конкретика | ПригоститиАвтораКавою | Patreon | Блог

Смерть цінностей, слабшання демократій. Відкритий монолог.
Якщо відкрити Google trends і вписати імена диктатора Гая Юлія Цезаря та таких відомих політиків, як: Цицерон чи Солон, то Ви не знайдете різницю між Заходом та Сходом. Усюди ім'я (не салат) диктатора гуглять в рази частіше, ніж республіканця.

Можна піти далі і порівняти з вбивцею республіки, але талановитим імператором, Октавіаном та Цицероном – ми побачимо майже те саме. Якщо гратись далі і порівнювати диктаторів з тим ж видатним Сципіоном Еміліаном (система стримування та противаг була його ідеєю, яку описав Полібій), то результат куди страшніший.

Звісно, я не кажу, що ми вже спостерігаємо “ерозію демократії”, але світ цілком на її порозі. Якщо ми більше цікавимось диктаторами, а не носіями чеснот, то зовсім не дивно, що той ж Трамп відкрито симпатизує диктатору з КНР і від цього його рейтинг не падає. Свобода в демократіях використана не для розвитку інститутів, а для деградації цінностей, на які вони спираються.

Тому кінематографу не цікаво створювати історії про видатних республіканців, їм не цікаво говорити про цінності та про силу демократії. Це парадокс, але більшість популярних фільмів показують виключно зворотній бік медалі наших демократій. Звісно, критикувати потрібно, але не зводити це в абсолют, бо це розчаровує людей, а особливо тих, хто з огляду на ті чи інші обставин мало читає. Все це впливає на переконання і довіру в суспільстві.

Мене жахає, що все сильніше поширюються думки, що все повинно бути прагматичним. Ледве не кожен політичний крок повинен мати інтереси. Внаслідок політики до вищих посад в республіці йдуть за вигодами чи за власним его, а не за побудовою кращої республіки.

Люди, ми прийшли до того, що у нас немає романтики, як би це не звучало в контексті мого посту.
Саме тому сьогодні в Конгресі США демократи та республіканці не стають на бік захисту світу демократій, а влаштовують “політичний торг”. Ринкові відносини – це економіка, а не інструментарій для політичних інститутів! Фактично на американський авіаносець насувається цунамі автократій, а вони ділять штурвал, а не борються зі стихією. Це не сутність політики, це ненормально, це смерть цінностей.

Республіка це про громадян, про об'єднання для вирішення проблем. Республіці не потрібні професійні політики, бо політик це не професія! У нас немає святих, бо у нас є цінності, які засновані на свободах та неприйнятті диктатури у будь-якому виді.

Вся ця гра в сонцеликих безальтернативних “лідерів” зіграє з нами рівно так само, як у свій час і з римлянами. Якщо буде запит на сильну руку, то вона з'явиться, але далеко не факт, що вона не відлупцює своїх ж симпатиків.

В кінці хочу розказати трішки про Сципіона Еміліана. Він та його коло друзів реформаторів займались не лише політикою, але й підтримкою філософів, творців, культуру та самі намагалися активно приймати участь у творчих проектах Риму. Таким чином вони поширювали цінності, підтримували їх та змінювати в кращу сторону суспільство. Можна спитати чого ж він досяг? Він колосально вплинув на Цицерона, Полібія і інших легенд. Так, він не зміг врятувати римське суспільство, але він залишив свій спадок нам. У нас як ніколи є всі можливості для успіху, питання лише в тому чи зможемо ми скористатись подарунком у вигляді колосального досвіду, який ми маємо за останні 2300 років.

З прийдешнім Новим роком, дорогі друзі. Наше майбутнє залежить від наших цінностей та ідей, які ми підтримуємо. В новому році я точно опублікую свій роман, який повинен зробити внесок у описану мною проблематику. Не обіцяю там відповідей, перша частина про інше, але я обіцяю, що в другій частині опишу образ республіки, в якому намагатимусь розкрити набутий нами тисячолітній досвід.

Конкретика | ПригоститиАвтораКавою | Patreon | Блог

План президента Аргентини божевілля? Чи справді доларизація ефективний метод та до чого призводить криза довіри.

Парадокс будь-якої фінансової кризи полягає в тому, що політика, необхідна для її подолання, завжди непопулярна
Бен Бернанке та співавтори. Firefighting: The Financial Crisis and Its Lessons

Сьогодні Аргентина зіштовхнулась з гіперінфляцією, повноцінною економічною кризою, тотальною недовірою до національної валюти та державних інститутів. Все це є наслідком вибору популістів та пройдисвітів, які десятиліттями заганяли країну на дно.

Тому без болючих реформ вийти з цієї ситуації не вийде. Одним з інструментів, яку обрав президент Мелей, є доларизація економіки. В мейнстріймній теорії цей інструмент розглядають як умовно ефективний в короткостроковій перспективі. Його іноді застосовують тоді, коли довіри до політики Центрального банку немає, а національна валюта нічого не коштує. Довіра до фінансової системи це необхідна складова (писав про це окремо):

Бен Бернанке: Жоден фінансовий інститут не може функціонувати без довіри, а довіра - річ не постійна. Вона може зникнути будь-якої миті, з раціональних чи ірраціональних причин. Коли вона зникає, то, як правило, швидко, і її важко повернути.
Що таке доларизація? Її застосовують для того, щоб подолати інфляцію, повернути довіру інвесторів та населення і, як наслідок, простимулювати відновлення економіки. Наперед зазначу, що є кілька різновидів цього інструменту.

При доларизації відбувається відмова від незалежної грошово-кредитної політики (національної валюти) на користь інозеного ЦБ та валюти (долар чи євро). Своєрідна передача на аутсорс своєї монетарної системи до ФРС (або ЄЦБ, але єврозона це трохи інша історія). Внаслідок чого у уряду немає друкарського верстату (витрати бюджету не профінансувати за рахунок надрукованих грошей), у банків – кредитора останньої інстанції (факап банку не закрити грошима ЦБ), а вся фінансова система держави стає повністю залежною від політики ФРС чи ЄЦБ.

Ефективність доларизації як політики боротьби з інфляцією справді доведена емпірично. Про це зазначає автор Money&Macro, коли наводить графіки інфляції в Греції, Іспанії та Італії після приєднання до євро, де ми бачимо її падіння до рівня Німеччини. Додатково є графіки інфляції по Сальвадору та Еквадору, де, після переходу на долар, їхня інфляція також знизилась майже до рівня США. Простими словами: доларизація є ефективним способом боротьби з інфляцією, яка має монетарну основу.

Однак чи дійсно доларизація допоможе зростанню економіки? Емпірика показує, що далеко не завжди. Хоч кредитні ставки справді знижуються, що зазначає той ж Money&Macro, але інвестиційного буму не спостерігається. До прикладу, економіст Robert Looney, описуючи досвід Еквадора та Сальвадора, зазначає, що хоч їхня інфляція на рівні США, але інститути (верховенство закону, захист прав власності і тп) в поганому стані й, відповідно, економіки їхні зростають так само повільно, як і недоларизовані екоміки, а значного притоку інвестицій немає в силу проблем з інститутами та зарегульованим ринком праці.

Якщо подивитись на наслідки політики доларизації в єврозоні (перехід на євро), то тут результати теж не дуже втішні. Як зазначає той ж Money&Macro: такі країни мали глибші наслідки кризи та загалом повільне та більш волатильне зростання виробництва в сукупності з низькою інфляцією та кредитними ставками.

Загалом, аби доларизація була успішна, країни повинні бути схожими інакше буде розсинхрон. Умовно, якщо Ви зав'язані на ФРС, а в США висока інфляція і вони піднімають ставки, то у Вас буде відтік доларів (інвестиції в США вигідніші та безпечніші). Чи у Вас падіння на стороні попиту і Вам треба понижувати ставку, а в США інфляція і вони її підвищують (у Вас буде поглиблення кризи). Доларизовані економіки часто потрапляють в розсинхрон й від того страждають, а тому доларизація є лише короткостроковим інструментом аби повернути довіру та побороти інфляцію.

Конкретика | ПригоститиАвтораКавою | Patreon | Блог

Чи наведуть порядок військові? Кейс Римської республіки.

«Гуркіт зброї переривав голос закону» - Гай Марій (Плутарх «Гай Марій» 28.)

Пропоную Вашій увазі дві історії про двох видатних полководців Риму. Ці кейси покликані нам показати чому не можна порушувати правила, навіть якщо суспільний резонанс цього вимагає. А також, які наслідки існують для держави, коли амбітні військові нехтують конкурентними виборами і узурпують владу.

Гай Марій та його шкатулка Пандори. Одразу підкреслю, що вчинки Марія трактують по-різному, і я лише опишу одну з версій. Відомий воєначальник приймав участь в політичному житті Риму ще до перших великих успіхів у військовій карʼєрі. Обирався Трибуном у 119 році до н.е., однак, на виборах Претора у 116 році був звинувачений у підкупі виборців:

Плутарх: «Найбільшу підозру викликала та обставина, що за перегородкою серед голосуючих бачили одного з рабів Касія Сабакона, а Сабакон був найзатятішим прихильником Марія. На суді Марій заявив, ніби, стомлений спекою і спрагою, він попросив холодної води, і раб, який приніс чашу, пішов, як тільки він напився».

Пояснення навряд можна назвати впевненим, але тоді справу закрили і більше того вибори він «виграв».

Справжня слава прийшла до нього не в кріслі державного діяча, а полководця. Він виграв важку Югуртинську війну (цар Югурта з Нумідії), здолав велике нашестя германців (Кімврів та Тевтонів), коли Рим був на волосині від краху та провів по-справжньому фахову військову реформу. Всі ці успіхи зробили Марія живою легендою і через цю славу його обрали Консулом. Однак, всупереч закону (1 термін), зробили це пʼять разів поспіль через «суспільну значимість». Ця значимість призвела до того, що згодом Марій грав не тільки у брудні політичні ігри, але й використовував своїх ветеранів ,і навіть діючу армію, для підтримки своїх політик та влади. Тим самим він дав приклад всім іншим полководцям, як можна конвертувати свою військову карʼєру, чим згодом і скористався Сулла.

Сулла - диктатор. Якщо Марій навʼязував свою волю інтригами та обережно застосовував силу, то Сулла рубав з плеча. Успішний полководець, який воював пліч-о-пліч з Марієм, згодом став його ворогом. Це протистояння призвело до кривавої громадянської війни, яка «написала сценарій» для всіх наступних збройних конфліктів всередині Риму.

Першим етапом громадянської війни став марш на Рим Сулли у 88 році, який був спровокований за участю Гая Марія. Тоді майбутній диктатор з гаслом «очистити столицю від ворогів держави» повів свої легіони на столицю. Фактично, відбувся військовий переворот, але Сулла, захопивши Рим, не зайняв посаду диктатора і не розправився з прихильниками Марія, а лише вислав їх. Така обережність, можливо повʼязана з розуміння, що поки його сил недостатньо для утримання влади. До того ж супротив громадян потенційній диктатурі все ще був сильним (вони атакували його війська коли той увійшов в Рим), тому він вів себе обережно, і символічно проголосивши, що «управився з ворогами» відбув у Грецію для війни з одним з наймогутніших ворогів Риму - Мітрідатом Великим. Ця війна принесла славу Суллі так само, як в свій час війна з царем Югуртою прославила Марія. Цей успіх налякав його ворогів, син Гая Марія разом з прихильниками батька вирішили взяти реванш. Сулла, відчуваючи свою силу, забажав дати їм битву і заради цього пожертвував інтересами Риму, відпустивши Мітрідата, який, оговтавшись згодом, почне нову війну. Майбутній диктатор таким чином показав ціну, коли власні амбіції вище державних інтересів. Звісно, Сулла переміг сина Марія, а після того проголосив безстрокову диктатуру, як буцімто «Захисник порядку».

Епілог. Саме в часи Марія та Сулли проходили своє становлення Помпей, Цезар та Красс, які потім поставлять крапку в історії республіканського ладу в Римі. Тим не менш, історії цих двох, безсумнівно видатних, полководців показують, що які б не були мотиви та популярність військових, але ніхто не може бути вище закону та громадянських свобод. Розплата за амбіції чистолюбців дуже страшна, у випадку з Римом - руїна.

Конкретика | ПригоститиАвтораКавою | Patreon | Блог

Telegram

Konkretyka

Чи можуть корумповані еліти бути ефективними під час війни? Як корупція зруйнувала республіку? Історія Консула Гнея Папірія Карбона. Призначення на найвищу державну посаду, а саме Консула Римської Республіки, Гнея Папірія Карбона (Старшого) стало можливим…

Чи подолала Німеччина спадок совка? Невидимий кордон НДР та ФРН.

Я не буду писати тут багато, бо лише хочу показати як спадок совка дає про себе знати навіть через 33 роки. НДР та ФРН вже давно стали єдиною країною, але на мапі об'єднаної Німеччини все ще є невидимі кордони, зокрема - економічний. І це незважаючи на той факт, що Східні землі сильно дотуються. Зокрема, ще не скасований податок “солідарності”, яким фінансуються проекти в колишній НДР.
Примітка: На картинці, особливо цікавим є те, що в колишній НДР, так і не зявилось великих корпорацій чи загалом значимих компаній, які могли б увійти в біржовий індекс DAX.*

Приклад Німеччини нам показує, що отрута більшовизму дуже сильна. І, аби її подолати, нам прийдеться пройти дуже довгий шлях. Зокрема, нам потрібно перебудувати наші політичні інститути, змінити цілу низку неформальних правил (соціальні норми і тп.), щоб здолати недуг - атомізацію нашого суспільства.

Однак, аби ми справді могли досягти успіху, нам варто дізнатись ще більше про інститути приватного та публічного порядку і як вони функціонують. Бо саме якість інститутів краще за все пояснює міжкраїнні відмінності, простими словами, чому одні країни бідні, а інші багаті.

Продовження розгляду роботу кембріджської професорки Шейли Огілві вже незабаром.