FROLOV SS25 | КАЗКА ПРО КОХАННЯ, ЯКЕ НЕ НАЗДОГНАТИ ЧАСТИНА 2. «Щось сильніше, ніж любов, заманювало його». дим, запах свіжого дерева, велетенська змія, скло і метал — натовп поволі зменшувався в силу того, що кожен з штампів, який ставили раніше, означав…

FROLOV SS25 | КАЗКА ПРО КОХАННЯ, ЯКЕ НЕ НАЗДОГНАТИ ЧАСТИНА 1. «Неспокійна ніч поглинула землю». щоразу ствердно відповідаючи «Так» на запитання щодо моїх відвідин шоу FROLOV, щось всередині мене переверталось — чи то від вселенської радості, чи то від відчуття…

FROLOV SS25 | КАЗКА ПРО КОХАННЯ, ЯКЕ НЕ НАЗДОГНАТИЧАСТИНА 1. «Неспокійна ніч поглинула землю».

щоразу ствердно відповідаючи «Так» на запитання щодо моїх відвідин шоу FROLOV, щось всередині мене переверталось — чи то від вселенської радості, чи то від відчуття дотичності до спільної великої таємниці.

я вірю в те, що колективне несвідоме має здатність заряджатись енергією і створювати спільне поле. те, що виникло завдяки шоу SS25 українського бренду FROLOV, було просякнуте магічною таємничістю й неймовірною пристрастю — навіть ще не бачачи цього, була здатність передчути велич.

перші ввідні дані, що були: за постановку шоу відповідає Іван Уривський. театральний режисер, імʼя якого стало асоціюватися з масовим ажіотажем і, водночас, обмеженою можливістю — вихопити квиток на виставу Уривського за доволі короткий час встигло стати синонімом до великої вдачі. також обмежена кількість місць та засекречена локація — те, що показ матиме місце у К41, одному з найбільш знакових клубів Києва, стало відомо за кілька годин до початку. насичена відчуттями та барвами частина в Арсеналі занурила у вир шаленства — час біг непомітно.

18:30 — ми в таксі. я, хвилюючись, внутрішньо підганяю водія, що лається на незапланований ремонт дороги, який спродукував затор. постійно перевіряємо час. встигаємо.

біля бетонного муру, котрий охороняє оплот андеграунду столиці, вже чекають люди — помічаю фешн-редакторів та митців. вишукано вбрані й водночас смиренні — емоційне затишшя перед бурею, що чекає за високими стінами. перекидаємось кількома словами: в нотах голосу вчувається хвилювання — і я рада розділяти спільне відчуття.

клуб К41 відомий власним строгим відбором на вході — тебе з легкістю можуть не впустити охоронці через ряд причин. камери на телефоні завжди заклеюють наліпками — приватність та свобода вираження є одним з ключових правил локації. такий підхід цілком зберігся і цього разу — тільки замість звичних яскравих емоджи-стікерів для перекриття камер видали чорні, з двома обрисами лебедів. на руці поставили штамп — пилка. я гадала, що це звичний пропуск — виявилось, що це лиш один з кількох можливих варіантів: гостей поділили на чотири сектори. серед символів була також змія, лебідка і бандура — жоден з елементів, звісно, не був випадковим.

гості все прибували — невеличкий дворик наповнювався галасом, котрому акомпонували спалахи фотоапаратів. натяк на те, що буде всередині, був даний вже тоді — на конструкції біля балкону актор Акмал, що виконав роль Тесляра, смачно палив цигарку і обробляв дерево бензопилою. я захоплено спостерігала за відчуженою байдужістю героя, який існував, здавалось, лиш у власному, сконструйованому з мрій і фантазій, світі.

вирушаю всередину. металеві сходи, занурені в синій неон, відлунювали басами від електронно-музичного сету, за який відповідала Настя Воган. всередині — безліч знайомих і приємні розмови. навіть звичайне мовчазне спостереження за тим, що відбувається навколо, приносило насолоду.

й раптом галас припинився. жіночий голос заспівав: «Івасику-Телесику, приплинь-приплинь до бережка!». я впізнаю: це Зміючка з мультфільму про хлопчика, витесаного батьком-столяром з дерева. поки у моїй голові проносяться дитячі спогади, стіна починає рухатись. виникає портал. нас запрошують в основну залу.

не раз писала, що документальне #кіно дивитися доволі складно — «Яремчук: Незрівнянний світ краси» є очевидним вийнятком. історію, що пролітає на одному подиху, дивишся зі слізьми на очах, повним серцем захвату й теплом у грудях.

біографічна драма про життя і карʼєру першої поп-зірки української сцени вийшла в прокат 8 серпня — попри ризики протриматися у кінотеатрах один вікенд, стрічка режисера Артема Григоряна продовжує демонструватися на екранах і закохувати глядачів у голос [і не тільки ?] Назарія Яремчука.

але цей допис не стільки про нього, скільки про жінку, що створила власну моду — сценічну. разом з власним новаторством вона зробила величезний вклад у розвиток ВІА «Смерічка» та її учасників зокрема.

мова про Аллу Дутківську,модельєрку, що поєднала у сценічному вбранні етно-мотиви, актуальні запити та функціонал. про Аллу також згадують у фільмі — щоправда, зовсім трішки. виправляю цю несправедливість власною статтею в якій розповідаю, що потрібно знати про законодательку сценічної моди в Україні.

друк

Одягнути українську пісню – що потрібно знати про законодательку сценічної моди Аллу Дутківську