Цікаво, що в сучасності цифрова смерть страшніша за фізичну

Звісно, фізичні страждання й біль відчуваються гостро, але вони перебивають, затикають собою виття душі

Але взяти й знищити соцмережі = самогубству

Всі наші цифрові сліди, навіть найменші, як от коментарі чи тролінг — відростки Дерева Життя

І водночас механізм віртуального самознищення легко відтворюваний, нагадує втечу

Зрештою, вбиваючи себе в мережі, ми вбиваємо себе в минулому й теперішньому, закриваємо доступ до історичної хроніки й документації, власне, впадаємо у християнську есхатологію

Надто ж приємно тішити себе, що все, опубліковане у мережі, знадобиться хоча б майбутнім дослідникам — для рофлів, кепкування

Та головне запитання: що станеться, коли вимкнуть інтернет?

(spoiler: написано Динозавриком з двома незавершеними вищими)

Я прямо зараз думаю

Що ми любимо порно

За його несправжність

Тому це отакий важкий наркотик

Який здатен скасувати Тілесність

Якщо порівняти порно зі справжніми

Хай новомодними органічними

Наркотиками

То вони посилюють і змінюють

Наявне

Порно ж

Аніме

Певна вибірка фільмів

Тільки відводять від Істини

І в цьому їхня найдужча насолода

Не думати

Забутися

Поринути у щось в'язке

Як болото

Порно

Це алкоголь

А наркотики

Це хитре керування часом

21 січня 2022 року

ГУСЕНИЦЯ НА ЗИМОВИХ КОЛІЯХ

Чудо-машину звикли плутати із.. потягом.
Подейкали подейкують, що це… електричка.
Складніше не буває ніколи: дизель-потяг.

Гусениця на зимових коліях, полярна біда в нікуди.

Застрибую досередини, атмосфера ж тягне донизу:
безхатченки,
бідні бабусі,
роми,
алкокосмонавти,
макробожевільні суб’єкти
(Брошнівська психічна з ножем,
біоенергетичний масажист із Нафти й газу,
покутський проповідник Євангелія).
Складають мені компанію вже другий рік підряд, оголюючи перса низової України.

Надивишся на таке, і ладен виплюнути репліку: «Ми заради ЦЬОГО на Майдані стояли?»

Та людей однаково, сука, шкода.

Он бігає безіменна курва, жаліється на ранню вагітність, і дивиться на мене, як на підозріло хороше вдягнутого юнака.
Збоку сидить знайома пенсіонерка з Моршина, напоготові запхати мені у вуха 10001 байку СРСР-розливу, додавши до кожної невблаганно позитивний фінал.

І продихнути… не продихнеш.
Помежи вагонів цього червивого метро заселилися курці 10-ї міцності цигарки, а туалет завалений лайном та чиїмись одрізаними, обчищеними крильми… без панірувальних сухариків.

Сповідаюся вам: спершу я возив ножичок у рюкзаку.
Потім у потаємній кишені.
Тепер тулю його до серця в нагрудній.
І слухаю, проковтую історії знедолених і злиденних, маргіналів та покидьків суспільства.

Одначе… іноді везіння буйніше.
Якесь анімешне дівча зі шкірою, що проситься на язик (і понижче її.. язиком), якийсь поліцай, що показує мені відеозаписи кілометрової конопляної плантації біля Коломиї.

Ось тоді самотність стає відразливою, і хочеться поріднитися з благородним незнайомцем.
Тоді не зважаєш на ядерний холод потяга, на неосвітлену, сільську ніч за вікном та вічний стрьом щодо сусідів по вагону.
Й 180 хвилин маршруту «Стрий-Івано-Франківськ» проходять тепліше.

Допоки не згадуєш ледь чутні слова 90-літньої базарної продавчині:
«Якось буде, якось воно буде»

А воно нема… воно
«дизель-потяг і фантастична туга»

В обсмоктаній нещастям Україні зі збитим ритмом людської долі.
Як і цей шмат тексту.
Нахуй!

#riehlwrite

Часом мені приходять ось такі сповіщення, і тоді я такий: чи не пора кинути писати? 🤣

7 лютого 2022 року

Язичком облизала губи. Зі слідами заварного крему. Крихтами «Печива до чаю». Шоколадними плямами…

Навколо неї стояла ціла орда. Пампухів, вафель та мармеладних апельсинок. Пляшок «Дюшесу», соку…

Ванну кімнату полонила рожева, пухнаста вата. У вітальні оселилися київські торти й «Наполеон». Зубна паста проміняла себе на карамель.

Юстя стала
Собою. Їла, ледь муркотіла, і забавлялась із зефірним котом, другом фігурки Святого Миколая.

На екрані монітора співав благодійну пісеньку Великий Кондитер. Пухкий і рожевощокий, схожий на молочника згущеного молока, який раніше був курдупликом із ложкою в роті… на пакуванні «Незбираного згущеного з цукром».

Юстя
Всміхнулася. Постукав Кеннадій (колишній хлопець Бобрі із сусіднього пряникового будиночка).

У духовці задзеленчав про готовність яблучний пиріг.

ПРОКИДАЄМОСЯ НІ

Кеннадій поцьомав її в щічку, за якою ховалася іриска. На команду «фас» він відбіг до дверей, і на вигук «НЯМ» упіймав білосніжними зубками шматок пирога. Домівка нагородила його чашкою кави з вершками.

Юстя айкнула, і станцювала переможний HARLEM SHAKE.

НЕ ШУКАЙ СНИ
СНИ ПРИХОДЯТЬ ДО НЕЩАСЛИВИХ

Вечір накривав Юстю та Кеннадія теплом. Вони намагалися нагодувати одне одного сиропом від кашлю, з обліпихи.

Кіт_зефірка, позираючи на шоколадного Святого Миколая, дряпав свої вушка. Господиня сьогодні не поставила його в пріоритет.

ЕМОЦІЇ ТРЕМТЯТЬ ЗА ЛАШТУНКАМИ БАРВИСТИХ КАРТИН НІДЕ ПОКАЗАТИ У СНІ ПІСОЧНИЙ ГОДИННИК ІЗ ГАРАНТІЄЮ КАМЕРИ ПЕРЕМОТУВАТИ ЧАС НАЗАД

Пахло дзиґарями з какао.

Я вже готувався начинити твір раптовою розв’язкою про оргазм і кекс.
Юстя запротестувала.
Як і покусаний Кеннадій, на смак, як крекер «Yarych».

І втрьох ми: автор, Кеннадій без голови та зефірний кіт…
Упали навколішки перед масивною Юстею.

На екрані монітора виконувала «We are the champions« Велика Кондитерка.
Фемінізм перемагав патріархальну романтику з пирогом
першої частини оповіді.
Й абсурд вкотре спиняв власну нескінченність на самозапереченні.
Недоконаними дієсловами
?
— Кеннадію, ти чудово помив посуд!
— Богине, що ви, це мій ароматний обов’язок
!
Я придумав назву: ІНВЕКТИВА КОХАННЮ

#riehlwrite

Діафрагма

Та якийсь рандомний хаос, який пробуєш впорядкувати в голові, але реальність постійно тебе їбе і ти не можеш зібрати їбало, щоб нормально жити. Так, відбуваються якісь прикольні події в житті, знайомства, навіть досягнення, але все аж занадто переколочене…

Та якийсь рандомний хаос, який пробуєш впорядкувати в голові, але реальність постійно тебе їбе і ти не можеш зібрати їбало, щоб нормально жити. Так, відбуваються якісь прикольні події в житті, знайомства, навіть досягнення, але все аж занадто переколочене і уривчасте - от прям як ця збірка

Ввечері пішли зі Славою на презентацію нової книжки Тараса Ріля в шаурмічну у нього на районі.
Современно)
Дуже сподобались вірші Тараса перекладені нейромережою у пісні - офігенно, треба і з своїми так спробувати.

Тарас був в масці весь час презентації - це окремий перформанс. Мене дуже розчулює суміш його величезного потенціалу і того як він соромиться і смущається. Сподіваюсь йому вдасться зберегти цю щирість коли він стане крутим знаним митцем і за ним будуть бігати дівчатки-фанатки.

Вдячна Франківську що дарує мені таких друзів)

P.S. Шавуха реально класна. Сподіваюсь зацінити її наповну, коли моя травна система згадає що вона не удав і має перетравлювати все сразу а не кілька днів поспіль.