https://youtu.be/dYV6KZpnEak?si=p_AtqFm32Gd62Sky

- мамо, а ми померли?
- ні, спи давай вже. просто немає електрічества, скрізь темно і обстріл.
- і ракета поруч упала?
- і ракета поруч упала. не бійся, мій хороший, я тебе обійму і будемо спати, просто уяви собі що це літо і гроза за вікном.
- я боюся грозу.
- тоді феєрверк
- кращє гроза, але далеко.
- ок.
- мама, а ми помремо?
- синку, всі колись помруть....
- а чому не можна жити вічно?
- ти хочеш вічно ходити до школи?
- якщо там будуть мої друзі і щодня фізкультура - то хочу!
- а якщо математика?
- теж хочу.
- от чорт, я не передбачила. гаразд, давай будемо обійматися, уявімо, що за вікном травень, десь далеко гроза і ми в затишній і теплій квартирі.
- з татом.
- з татом.
- а коли він приїде?
- скоро.
- точно? у мене стільки малюнків і фігурок із пластиліну, він їх не бачив.
- так, синку, не бачив.
заснув.
вона тихенько, як кішка, вислизнула з ліжка, щоб відповісти на повідомлення в сигналі.
прийшовши на кухню, дістала почату пляшку вина і келих.
тримаючи в руці скляну посудину, вона просто випила з горла три великі ковтки, закашлялася від терпкості й написала у відповідь:
ні, хрест не потрібен. зробіть просто камінь як в американських фільмах, але з плоским верхом, щоб можна було ставити предмети.
поставивши порожню пляшку на стіл, вона сіла і в темряві ночі дивилася у вікно на вулицю. там машини, якісь перехожі, сусідка гуляє із собакою, а камінь треба з плоским верхом, щоб фігурки не падали.

свіжий, осінньо - загострений

УХИЛЯНТ

Вугледар. Підполковник Ігор Гриб. Червона іржа.

Гриб. Комбат 186 окремого батальйону 123 окремої бригади ТрО.

Проходив військову службу за контрактом з 2014 року, брав участь у боях на Савур-Могилі, в Іловайську, в обороні Мар’їнки та Красногорівки.

Лицар ордену ордену «Богдана Хмельницького» та кавалер ордену «За мужність».

186 бат відмовився заходити в Угледар на підтримку бійців 72 бригади.

В результаті - більше сотні бійців 186 батальйону в СЗЧ.

А чорні запорожці не отримали підкріплення, виходили дуже важко, понесли великі втрати.

Підполковник Гриб застрелився.

…

На білборді - самозакохана пика лівака Сергія Гнезділова. Видавав себе в інтервʼю «командир аеророзвідки», але завжди був лише солдатом. Надували як фігуру, закликав на службу, а потім «закладка» вибухнула. Завдяки лівим медіа став героєм, бо «добровільно демобілізувався» у СЗЧ.

СЗЧ - це не проблема генералів. Це проблема всіх. Це біда не так твоя, як суміжників.

СЗЧ - це конкретика - коли сто бійців не заходять на підтримку іншого підрозділу. Замість втратити частину бійців через хаос, паніку, відсутність підтримки, втратиш в три рази більше. І рикошетом стане ще більше утікачів, бо ніхто не знатиме, хто знову підведе в бою.

Публічні дезертири не застреляться, аби привернути увагу до проблеми.

Стануть героями лівих медіа, бо перекидають відповідальність на абстрактне знеособлене «все у нас погано, давайте щось хтось якось робити».

В росіян проблема СЗЧ - «500-х» одна з найгостріших починаючи з 2022-го. Але на відміну від нас - платять за це не своїми територіями.

Листопад - місяць, коли у росіян форсований забіг піхотою, який зараз дає результати, вичерпає їхні стратегічні резерви.

Маємо триматися попри проблеми, помилки і не опускати руки. Інакше вороги банально досягнуть свого.