Привіт. Як ваші справи? Я тут вирішила трохи виговоритись, але не знаю навіть з чого почати. Хммм, можливо стартом буде те, що вже певний період я думаю над самогубством. Так складаються останнім часом обставини що ти усе більше думаєш над тим, що може це щось змінить. Ситуація ось яка: я сама старша у сім'ї, а це значить, що ти маєш усе робити правильно і так як хочуть твої родичі. Це трохи напрягає, адже всі від тебе чекають того, що ти зробиш так, як вони вважають за правильне. І спробуй тільки піти проти них, одразу ж станеш ворогом номер 1. Далі те, що мій тато, скажімо так, веде себе як принцеса. Тобто усі мають його забезпечувати, піклуватися про нього, а він в свою чергу буде говорити як його ніхто не любить, і як без нього нічого не робиться. При цьому він "не просихає" тижнями і ставить із себе голову сім'ї. Хоча цю роль давно займає моя мама. Матеріальне забезпечення, робота по дому — грубо кажучи, усе лежить на ній. Я допомагаю, по мірі своїх можливостей, але на всю ситуацію я вплинути не можу. При цьому, останнім часом у мене були відносини з такими людьми, після яких ти переконувався, що краще взагалі жити десь в горах щоб не бачити нікого. Друзів у мене не багато, але я не розповідають їм це все (і про сварки вдома, і проблеми на роботі і навчанні), адже не хочу нав'язувати свої проблеми. Тому, я подумала, що можливо, якщо мене не стане, то це щось змінить в тих людях які мене оточують. Може змусить їх задуматись над своєю поведінкою і відношенням до інших, або їм навіть стане легше жити. Просто зараз я взагалі не знаю, що мені робити, і як вирулювати з усього цього.

Знаєте, коли колготки капронові одягати, то вони, буває, сповзають, і таке відчуття неприємне. Крч, я надивилась лайфхаків в інтернеті, і був один у тому, щоб труси обягнути зверху. І що ви думаєте, я так і зробила. Пішла в універ, спершу все було ок, а потім ми пішли в столовку, де було купа народу. І тут ці труси неочікувано сповзають і падають вниз, ахахах, прям на підлогу, соромно було – жах. Я їх швидко підтягнула, пішла в туалет і зняла їх. Згадала, бо щойно побачила цей лайфхак.

Пишу перший раз. Просто хочу поділитися, як то кажуть «наболівшим», бо у реальному житті, на жаль, ні з ким.

Так склалось моє життя, що з дитинства йдуть якісь втрати (маю на увазі рідних людей), постійні проблеми з грошима та багато чого іншого. За свої 18 років у мене не стало 4 рідних людини, залишилась тільки мама. Це так сумно. У всіх є тати, мами, бабусі, дідусі, а у тебе мама, якій часом, буваю непотрібною. Типу є рідня, але їм настільки все одно, що складається враження ніби їх і нема.

Життя мене занадто випробовує. Таке відчуття, ніби у минулому житті я настільки нагрішила, що у цьому за все відплачуюсь. Писати всього не буду, хоча це і анонімно. Тому я дуже часто задумуюсь про те, чи варто взагалі бути у цьому світі. По суті, мене тримає лише матір. Мене дістало таке життя. Постійні трабли та думки за що жити та як жити далі... Думаю, цьому світу було би краще без мене. І ні, я не скаржуся, просто захтіла комусь вилити душу чи що... По суті, у мене і друзів то нема. Є подруга, але вона часто на мене забиває болт. Коли хочу від неї якось підтримки, то лише чую: «Сама винна» або щось у цьому дусі. Є друг, з яким років десять дружимо, але йому про таке не розкажеш, бо по суті, він ще дитина, хоча на голову вищий за мене. І більше нікого і нема... Кому б можна було вилити душу, почути підтримку, а не дорікання. Тому я реально задумуюсь над цим питанням. Можливо, я хвора або ж у мене з нервовою системою не добре, але, що маємо, то маємо.

Сподіваюсь, цей пост не видалять. Просто реально з кимось захотілось поділитися... Дякую, якщо дочитав до кінця.

Не забувайте про наш Анонімний чат!

Це місце, де можна поспілкуватися з випадковою людиною тет-а-тет та інкогніто один для одного. Можна знайомитись, а можна просто поговорити і розбігтись.

Зараз функціонал розширено. Додано пошук людей у своїй області, чіткіше вказати віковий діапазон та ще багато чого іншого. Принаймні спробуй :)

➡️ @AnonChatUAbot ⬅️
➡️ @AnonChatUAbot ⬅️
➡️ @AnonChatUAbot ⬅️

Ми з моєю мамою дуже схожі за тілобудовою і зачіски у нас теж майже однакові. І одного разу ми поїхали сім'єю в Метро за продуктами, а батя щось купував собі в ларьку. В магазині я замерзла в рядах, де холодильники, і мама дала мені своє пальто. Ми з нею скупилися і подзвонили татові сказати, що ми впоралися і можна їхати додому. Я пішла з візком до машини на парковку, а мама в туалет. Стою біля машини, розмовляю по телефону, раптом хтось ззаду підходить, хапає мене за цицьки і стискає їх 2 рази зі словами «бі-біп!». Я офігіна і аж відскочила. Повертаюсь, це батя))))
Думаю не варто пояснювати, що він зі спини переплутав мене з мамою. Так соромно і ніяково потім їхати з людиною в одній машині мені не було ще ніколи. Йому, я думаю, теж

Привіт! Хочу розповісти про одну дуже приємну, як на мене, історію. Якось одного дня в мене не було настрою, я сиділа дивилась мелодрами. Мені написав друг "що робиш?" І я на швидку руку не задумуючись відписала "дивлюсь фільм) потім відпишу, зараз нема настрою" і вийшла з мережі. Через годину до мене в кімнату заходить мама і каже:" Тебе там на дворі чекають". Виходжу, а він каже "збирайся, поїдем тобі настрій піднімати"
Здається дрібниця, але це так приємно і неочікувано. Як на мене, варто берегти таких друзів?

Колись давно, дуже язикатих називали «триндичиха», а зараз називають «блогерша»)

Якби не карантин, я б не замовляв собі взуття через інтернет. І не знав би, що кроси, які я раніше купляв на ринку по 1000 гривень, в інтернет-магазинах коштують по 250...

В свої 19 років маю 0 розмір грудей. Через це в мене комплекси і відчуваю себе неповноцінною. Хлопці, наскільки вам важливо щоб у дівчини були груди?

Мрію стати моделлю, мені 15 і я навіть незнаю з чого почати і що взагалі потрібно робити щоб нею стати. Яке агентство обрати і чи потрібно взагалі боротись за свою мрію. У кого є знайома моделька, чи може хтось являється нею, чи просто знає з чого можна почати, допоможіть будь ласка, порадьте.