#НАрх_витяги
#НАрх_ідея

Практично однакові міркування князя Кропоткіна та Ернста Юнґера:

"Свобода друку й зборів, святість домашнього вогнища тощо існують тільки за умови, щоб народ не користувався ними проти привілейованих станів. У той самий день, коли народ починає користуватися ними, щоб підривати привілеї правлячих класів, всі ці так звані права викидаються за борт як непотрібний баласт. Інакше воно й бути не може. Права людини існують лише остільки, оскільки вона (людина) готова захищати їх зі зброєю в руках".

Пьотр КРОПОТКІН, "Промови бунтівника" (1885)

"Мирні часи, що затяглися, сприяють оптичним ілюзіям. До них відноситься і те припущення, що недоторканність помешкання ґрунтується на конституції і гарантується нею ж. Насправді ця недоторканність ґрунтується на батьку, який разом зі своїми синами стає у дверях із сокирою в руці".

Ернст ЮНҐЕР, "Der Waldgang" (1951)

#херсонські_штудії

Оскільки останнім часом в мене не вистачає ресурсу на те, щоб розпочати читати нові книги (наприклад, роботи Тохмана), продовжую свій тріп по спогадам та побаченим в Херсоні.

Отож, на перших двох фото можна побачити, який вигляд наразі мають стіни, зупинки та двері до парадних в Херсоні. Звісно, таке не прям всюди по місту, але принаймні в ЦУМі на вході в Сільпо та загалом в прибережній зоні такого вдосталь. Якийсь ефект та й має, думається мені, оскільки не забуваєш де знаходишся та що краще все ж підіймати періодично в сонячну ясну погоду голову вгору. Утім, якщо й казати за дрони, то найбільше літають в Дніпровському районі (він по суті навпроти Дач та Олешок), де за останній час загинуло та поранилося дуже багато людей.

Наостанок з нововведень можна ще пригадати таблички про можливе мінування території, які з'явилися всюди на шляху до мого останнього місця роботи в Римо-Католицькій Церкві. Доволі дотепно іноді їх почитувати, розглядаючи різноманітні фотки противопіхотних мін та бачити, як ходять в цих зонах місцеві. По цій темі (зокрема більше рекомендацій з «The Halo») з'явилися ще нові банери на багатьох вулицях, але я не зовсім розумію, де в Херсоні в газоні можна знайти ТМ-62. Утім, людей згаданих вище можна зрозуміти, зрештою мінування як можливо може бути, так і з тим же самим успіхом навпаки 🌚

#херсонські_штудії

За роки проживання в Херсоні ця шизофазія з назвою мене так і не полишає. Куди не піду — бачу саме оцейво так би мовити. Прикро, що табло на першій фотці замінили на новий. Свіжака поруч немає, але виглядав він напрочуд не автентично та не привабливо. Бєзвкусно. Утім, що радує, так це те, як з усмішкою до подібних жартів відносяться й самі місцеві.

Варто відзначити, що подібна деформація назви відображає не стільки негативний образ Херсону, а також бажання будь то мене чи місцевих відзначити наразі його якусь хєровість (угар, якщо хтось так взагалі думає), скільки всю горіч та важкість пережитого жителями міста, та зокрема відношення до влади. Хєр хєром, тим часом як саме місто лишається не дивлячись на обстріли прекрасним та має купу парків та алей для прогулянок. Від самої Одеси я тим часом вже відверто кажучи втомився, оскільки приславутий центр так і віє пафосом та справжнім блядством, а місць для прогулянок більше товком і не передбачається. Можливо море? Звісно, от тільки від нових пласких забудов та усіляких немо з замкнутими тваринами теж втомлюєшся, навіть проходячи просто поряд. Прикро, що я не побував в Херсоні до повномасштабної війни. Та будь в мене зараз здоров'я трохи кращим, то проводив би тут не задумуючись ще більше свого часу та життя, оскільки ніщо не зможе замінити тих набутих емоцій, спогадів та зустрічених мною тут людей за останні роки. Знову ж таки, навіть будучи під обстрілами та маючи дотепні конотації, Херсон лишається прекрасним. Багатьом іншим містам варто було б повчитися, оскільки їм не вистачає такого собі духу Хєра.

#окупація
#херсонські_штудії

Останні місяці я глибоко роздумував над тим, які нюанси чи уточнення варто додати в дослідженні по окупації. Власне, це стосується не лише банального моменту з АТБ, яке і справді перейменували в АБЦ (варто було одразу піти в стрічку новин за 2022-2023 роки, щоб побачити живі кадри з вже вивісками окупантів), або ж місцерозташування знищеної птахоферми в Чорнобаївці (виявляється, в Чорнобаївці залишався виробничий майданчик, але вся птиця утримувалася в селі Східне Музиківської ОТГ, звідки потім вона і потрапила до Чорнобаївки в руки волонтерів), а й тих фірм, що за закритого ринку можна сказати допомогли людям своїми цінами.

Як вже відомо, за початку окупації весь ринок опинився в ізоляції, через що багато продавців тих чи інших товарів занижували свої ціни, щоб продати якомога більше товару на ринку, доки він не зіпсувався. Про що й казати, якщо за окупації далеко не один магазин по області продовжував закупати товари в наших виробництв, якість яких була значно вища за російську та без проблем конкурувала з товарами іншого походження (наприклад, Близького Сходу). Утім, локальними місцевими товарами (під ними я маю на увазі не фабричні продовольчі товарі) все не обмежувалося. Проблема ж більше полягала в тому, що люди не можуть згадати конкретних організацій чи комбінатів, що працювали на повну котушку. Воно й зрозуміло, на те є багато причин, зокрема наша пам'ять. За свідченням однієї людини, що прекрасно пам'ятає та застала окупацію, побачив її з багатьох сторін, в плані цін зокрема дуже допомагав Херсонський молокозавод (вони, наприклад, роздавали молоко) та хлібокомбінат (останній, на жаль, нещодавно збанкрутував, через що розпочато ліквідаційну процедуру підприємства), та навіть Мелітопольські ковбаси нашого виробництва (принаймні вони були смачними). Хтозна, можливо в недалекому майбутньому в мене вийде побачитися з людьми і з цих підприємств, бо ж думаю було б вельми цікаво поговорити на цю тему саме з ними. В такому випадку ми б дістали ще один важливий шмат пазлу окупації, яка була на Херсонщині, а також ймовірно допоможе з розумінням інших.

#рецензія_на_книгу
#етнографічний_тріп

Останні 1,5 доби в Херсоні був анпрім, але ось я нарешті повертаюсь назад на зв'язок та йду дописувати пост про нову книгу. Смію сказати, що без благ цивілізації не було й так погано, тільки прохолоднувато і фарш помер. Утім, останній думаю ще зможе принести користь у вигляді їжі для вуличних кошаків.

Жак Ле Ґофф — відомий західний медієвіст, який протягом ХХ ст. видав багато видатних робіт, де одна з головних концепцій полягає в довгому Cередньовіччі. Безумовно, Жак Ле Ґофф є представником структуралізму (що неоднократно проявляється в його послідовності Клоду Леві-Строссу) та виступає за тотальну історію, що можна неоднократно простежити в цих нарисах. Сам він є агностиком, що займає нейтральну позицію між релігійною апологією та атеїстичною критикою Середніх Віків, та зокрема виступає за концепцію Середньовіччя як особливої цивілізації, відмінної як від античної, так і новоєвропейської, зробив дуже багато для популяризації цього періоду та показу, чому Середньовіччя не таке, яким ми звикли його бачити. Власне, сьогодні ми поговоримо про його «Середньовічну уяву» — збірник нарисів, що є продовженням його збірки 1977 року в питаннях пошуку нового бачення середньовічної історії. Переважаючими темами тут є тема часу, тема взаємовідносин між культурою вченою та культурою народною, тема історико-політичної антропології та зокрема галузь сновидінь. Якщо казати загалом, то їх тут 6: нарис про чудесне, простір й час, тіло, літературу образно-уявного, сновидіння та політичну антропологію. Сьогодні ми пройдемося по тим, що мене найбільше зацікавили та вразили (тема чудесного, простору і часу та сновидінь), розглянув зокрема заклики до змін через споглядання «образно-уявного» та концепції довгого Середньовіччя. Перед цим лише відмічу, що переклад книги українською трохи дотепний, оскільки перекладач так і наравив всюди проставляти слово “жидівство”.

#окупація
#херсонські_штудії

Нещодавно Максим Ткачук (діпутат) зробив заяву, що близько 150 тисяч ВПОшників повернулися на тимчасово окупованій території. Натомість вчора після тотального хейту дав задню й вибачився, сказав, що це була емоційна заява. Утім, проблема в тому, що це число цілком може бути недалеким від реальності, а після таких жабо-гадюшних мувів всі гострі теми починають перетворюватися на Тищенкоґейт. Іншими словами, на них починають ще більше закривати очі.

Якщо розглядати це питання більш серйозно, то які можуть бути причини для повернення в глибоку окупацію на сьогодні та як це виглядатиме для інших? Власне, ще за окупації Херсону були безпрецедентні історії, що годяться в сюжети для артхауса: одна жіночка проїхала 60 блокпостів з Херсону, аби потрапити на весілля своєї подруги в іншу область. Після ж нього, повернулася назад в окупацію. Утім, потрібно мати розуміння, що за окупації Херсону ще не примушували брати рос. паспорта та без них можна було цілком жити. Аналогічно з тим, що можна було діставати якісні українські харчі, платити гривнями (чим промишляли з обох сторін) і т. д.

Як же виглядає окупація в інших містах на сьогодні? Цього достеменно не знаємо. Сподіваюсь, що в майбутньому бодай матимемо можливість дізнатися. Але деякі припущення можна зробити вже зараз, дивлячись на ситуацію на лівому березі Херсонщини: по-перше, рос. паспорта грають безперечно велику роль в різних сферах життя, а владні особи почали (як не одразу) ставитися більш серйозно до введення економічної системи в різних регіонах. По-друге, виїхати без українського паспорту стало в рази важче, та велика ймовірність лишитися на вулиці прямо в Білорусі чи РФ. Звідси випливає те, що при поверненні в окупацію сьогодні, люди обирають в деякому роді відчайдушне рішення: за поганих фінансових обставин та неможливості прожити в іншому регіоні/країні (це найбільш поширені причини), та зокрема стигматизації зі сторони інших (був в окупації — колаборант та зрадник), їм доводиться обирати шлях в один кінець. Які ще причини можуть бути при поверненні в окупацію на сьогодні? Вочевидь, одна з важливих складових, це підтримка зв'язку з тамтешніми знайомими, які могли б допомогти на місці в скрутному становищі, та зокрема пояснити внутрішню ситуацію з владою, як уникати сутичок тощо. Знову ж таки, це найімовірніше білет в один кінець. Після повернення та отримання рос. паспорту (зокрема здачею українського, що вже неодноразово відмічалося в різних джерелах) люди позбавляться можливості виїзду за кордон та на територію України. Ладно це була б лише одна проблема, пов'язана з бюрократією, але повторне повернення в окупацію наймовірніше знищить з кінцями положення людини в соціумі. І без того людей, що сиділи за окупації Херсону називають колаборантами, а що ж буде з тими, хто лишився в інших містах, або був навіть вимушений повернутися в них? Ніхто не скаже. Ніхто й не знає, як сприйматимуть людей, що лишилися в цегляному концлагері до кінця повномасштабної війни, а може і свого життя. Останнім лишається тільки прийняти свою долю та дивитися з сумом на інших? Питається, а що ж робити людям, що виїхали з окупації роки тому, але через купу проблем що переслідують їх не можуть обрати іншого варіанту, крім як відчайдушно ринутися назад в окупацію? Схоже, на думку багатьох українців, їм краще здохнути на смітнику.

Неможливість виїхати з окупації, страх (обґрунтований роками та досвідом інших ВПОшників) не обжитися на новому місці, або неможливість полишити інших в окупації — лише небагаті причини, чому люди там лишаються або вимушені повернутися назад. Що лишається нам? Постаратися змінити своє ставлення в ці скрутні часи до інших людей. Перестати зрештою вийобуватися на тих, хто в окупації, називаючи кожного колаборантом. Багато хто не спілкувався навіть товком з людьми, які були в ній, та цілком очікувано, що вони не розуміють ще наслідків подібного ставлення зі своєї сторони. Від себе ж можу лише сказати, що подібне закриває людей в собі та ділить нас на три сорта. Ми так і продовжуємо приборкувати пам'ять.