між свічками та трунами
століття в обіймах
гріють чи душать?
спокій в угіддях порушую
палко прошу відпустити
а ти далі торочиш про вила
ніби я все ще в колисці

ех, не побачити сонячні зблиски
«безпечні лиш ікла та пазурі»
хочеш довести до сказу?
заради сумнівного блага
а мені би до раю
де хвилі танцюють хула
в призахіднім світлі острів
палає
там люди
найгірші з монстрів?

тут один у якості гостя
із волоссям кольору сонця
«всі навтьоки!»
та він же безгрішний!
зазирнула йому в обличчя
і раптом
дзинь
були даремні твої тривоги
знаю, мама була б не проти
щоб віднині я мала
власне сонце удома

(на інтерактив до геловіну від обличчя мевіс – персонажки мультфільму «монстри на канікулах»)

осінь еквівалентно середі
тільки глобальніше
посеред тижня
посеред року

посеред вічності

місто пульсує
і у власній ритмічності
губить десятки людей
що вони у потоках натхнення
подій та ідей

задихаються

каються у гріхах
плачуть і люблять
топляться поміж речень

кожен із них приречений
розкластись на суфікси й корені
що не мають кінця

жовтень у ролі гінця
між сезонами
між теплом і холодом
між життям і смертю

морить дерева голодом
аби вони скидали листя
щоб ті вкрили дороги тіл
перекриваючи шрами

які у розпалі драми
посеред голих дерев
ми дарували одне одному

мала за честь наставляти винятково талановитих людей ❤️

розкажи як ти помираєш
вкотре
в останній день серпня
вперто чіпляєш пальцями землю
аж важко дихати

спека злиться
вкриваючись зморшками
бо більше нікому не страшно
підставити щоки сонцю

промінь так довго тягнувся
аж поніжнішав
до текстури китайського шовку

шов розійшовся

ляж у тінь підвечірʼя
де зібралися трави й води
щоб провести тебе додому

ріж на скибки мою тривогу
як дійдеш
пригости нею бога

вже кістки твої кавунові
віддають себе ґрунту
до наступного разу

коли знов помиратимеш
в останній день серпня

"крізь сон чути, як у темряві формується батьківщина,
ніби хребет у підлітка з інтернату"
сж

зі святом 🇺🇦

наслідки великого вибуху відчуваються і донині
слова – це бактерії, що залишають рани у ротовій порожнині
дивись і запам’ятовуй
так складаються арії й оди ницими
дихати й відчувати
хоч і давитися синтаксичними одиницями

обітри знаки оклику, що забиті мені у долоні
приголосні – гіркі, голосні – терпкі та солоні
пропущені крáпки
коми ставив як знав і умів
на плечах залишив знак питання
на ключицях – відбитки зубів

чуєш як страх та неспокій беруть мене у дужки́?
покривають тире та пунктиром:
тривожним й важким
висипай мене із абетки, викладай ножем на папір
я – натюрморт із літер
я – словотвір

язик кульгає між звуків
і рима йому опора

в голові забагато речовини
вона сіра
разом із серотоніном
вимила навіть бога

фронт когнітивної функції
тримає прошарок кальцію
просто не годуй себе літерами

а літери мають рацію?

розривай усі давні звʼязки
особливо нейронні
колупайся орбітокластом
в собі
така вже випала доля

відділяй волокна від спогадів
старих та страшенно затертих
забувай
що потрібно жити
і що доведеться померти

липень
пхає свої липкі пальці мені під сорочку
без активної згоди
торкається ребер і вказує
яке з них дефектне
і з якого усе почалося

шкіра пече
ще декілька доторків
і вона відшарується
разом зі здатністю відчувати
ну і нехай
від рефлексії нудить
і це найчесніший рефлекс
на який я ще здатна

літо вологе
ніби приміщення
де забагато людей
їхнє дихання важке й поверхневе
такі ж і думки

нехай їх змиє блаженною зливою

а липень далі розпускає руки
шепоче на вухо
що я все це вигадала

ґазлайтер

цьогоріч липень прямо протилежний

час у дитинстві — потік
як перехід від freak до art déco
де я вірю у благодатний вогонь

де, по суті, я просто вірю

та мені вже не десять
я знову не в дусі
і тепер замість віри
у мене
ментальні компульсії

а навколо просто вирослі діти
що на касі загубили дорослого
дорослий не прийде
всім страшно і млосно

навіть касиру

коли вчили як жити
про це ніхто не сказав
а може сказав
а ми просто ліпили торти з багна
та ловили ґав

кажуть, все так не буде
то хто із них бреше?
та, по суті, ніхто
вони теж живуть вперше