Триста років тому народився Іммануїл Кант.
Відрізнити філософа від того, хто себе за нього вдає, так само просто, як відрізнити журналіста від громадського діяча чи пропагандиста.

Філософи лише по-різному намагаються пояснити цей світ, але ніколи не намагаються його змінити або замінити набором слів.

Звичайно, Канта кожен знає за фото, трохи менше людей - за тоненькою книгою «Кант за 90 хвилин» і є велика референта група від Кенігзберга до Кишинева, яка знає Канта за пишномовною вирваною фразою про зоряне небо над і моральним законом - в.

Але мало хто навіть у найвідвертіших снах міг уявити найскладнішого у формі своїх міркувань Канта за рефлексіями бідного наукового працівника, який живе від публікації до публікації: «Коли мені потрібна була дружина, я не мав можливості її утримувати, а коли така можливість з'явилася, дружина мені була вже не потрібна».

Для мене Кант – це насамперед мислитель того покоління, яке першим у європейській історії поставило питання про свободу як найважливішу людську цінність.

Кант зі своїм ровесником Адамом Смітом - розтлумачувачі сучасної цивілізації, яка йде з кожним днем ​​все помітніше та голосніше.

Вибух, крик, скандал, ще раз вибух.

Змішати з лайном конгресвумен американського походження Спартц - багато розуму не треба. Добре ще, якщо авторам і експертам стало трохи легше психоемоційно після довгих опусів про «заперечення своєї ідентичності», «типову емігрантську поведінку», «страх за свою унікальність перед новими біженцями»…
А якщо психоемоційно їм стало тільки гірше і вони готові пожирати своїми емоціями нові і нові жертви в Україні і за її межами?!..

Фермерці з Індіани - саме така її політична ідентичність в США тут і зараз - треба вигравати вибори.
Її опоненти нещадно змішують її з лайном через українське походження.
Якщо змішувати іі з лайном і в Україні, Спартц не буде схильнішою голосувати і підтримувати.
Скоріш, навпаки.
Бо кожна емоція тих, хто живе емоціями конвертується тими, хто живе інтелектом.

Давайте емоції проробляти у психологів, а не на роботі і в соціальних мережах. Якщо, звичайно, це не є вашою роботою

Кілька телеграм каналів розповіли про схвальне голосування в Конгресі ще до голосування, а ще кілька пояснили, що це «остаточна гарантія перемоги».
Символічно, що це писали якісь конкретні люди і редакції, а у Парламенті на повному серйозі у всіх бідах звинувачують телеграм.

Свобода - це про прийняття різного.
Навіть про прийняття лицемірства і страху, який деформує свободу. І треба приймати)
Головне у боротьбі з несвободою цього не забути.

І тут точно немає ніяких гарантій. Є лише шанс, жертовність і велика праця над собою.

На фронті загинув мій приятель, з яким ми працювали у рекламному агентстві. Якщо дозволять рідні, я зроблю окремий пост про нього. А поки про сенси і людей. Точніше те, що від цього залишилось.
Він старший за мене і не попсова зірка тусовки, практично геніальний інтроверт, на яких зіркова тусовка тримається і відкриває шампанське. Останні кілька років працював з Лондона.
Є кілька рекламних кейсів, термін секретності, яких давно сплив, а я досі не готовий про них розповісти.
Це як спільний дитячий секрет, після розкриття якого ти, ніби, вбʼєш магію створення.
Але вбили його, а не магію. Та і магію вбили. І вже якось не ніби.
Є люди, які цю магію залишились замість нього в тилу берегти. Залишились берегти і - вбили. Бо вони не він, і ніколи ним не були. І коли ти розумієш, що не вистачає сил і інтелекту, ти вбиваєш те, що змушує тебе відчувати себе нікчемним.
Ні, вони їздять по світу, звільняють і наймають людей, говорять однакові промови про креативний фронт, збирають донати у фінансову піраміду, навіть отримують якісь нагороди, безсумнівно вважають себе кориснішими тут, а не там. Але вони давно не відтворюють професію і сенси.
Мого приятеля і їхнього колегу вбили росіяни, а вони вбили магію, заради якої він пішов на фронт і загинув.

Мене дратувало, коли він називав мене малим, але коли зараз я приблизно досяг його віку, я розумію, що це ледь не найбільша шана, коли пиво скінчилось, а ти до ранку сидиш за «дедлайном».

Малий, коли люди починають читати вірші замість жартів і вони не актори на сцені поетичного клубу, у них зник інтелект або смак. А скоріш за все, і те, і інше за раз.

Я був ідіотом і хотів вразити гігантоманією. Він допоміг зробити бренд про життя. Життя, яке у паралельному світі уяви ще довго було реальніше за справжнє.

Дякую, що завдяки Тобі багато хто спокійно і щасливо жив навіть не підозрюючи, що погляди його лише запозичені, образи його світу лише орендовані.

Багато хто. І я.

Сьогодні коротка і камерна трансляція з пошуків персональних сенсів за Франклом. Бо багато самостійної роботи.
Навіть зі спогадів і суму, відчуття того, що це лише перше десятиріччя - можна вичавити сенси. Послухайте і спробуйте знайти свої

Дякую за вечір )
Сьогодні - 100 років радіо, вийшов прям підкаст
Звук завжди найчесніший