усе на своїх місцях
вирив у асфальті
кров на полях
татуювання на шкірі
чоловіки у жінках
люди у пам‘яті
порожнеча в словах

посмішка все частіше сприймається як ексклюзив
зима наступає з літа і не вистачає часу для жнив
замість статі при народжені пишуть просто: осиротів
навколо забагато води і бракує сили дістатись до берегів

та усе на своїх місцях
хіба полиці стали рихліші і не вміщають тієї ваги
яку ти клав на кожен вільний сантиметр
обкладав шафу з іншої сторони

ставив найцінніше нагору і діставав на свята
місця було сповна
місця вистачило б на слона
тепер усе на своїх місцях
кожна друга полиця пуста
кожна перша шафа не має свого замка

єдине що залишилось на спомин про ті часи
дзвін лівої кишені де ти носиш ці безпонтові ключі

Життя було надто вдалим
Я прокидаюсь рано
Я засинаю запізно
Місто
Точиться бетонними лініями
Коли мої вікна були над ліліями
Стеля була дірява
Мама
Пекла пироги і я запивав водою
Завжди радів запаху гною
Коли бачив село
Було
Жарко і під руками мокро
На шкільних екскурсіях тонко
Грали у пляшечку
Затяжечку
Я зробив за общагою
Моя морда була досить п‘яною
А в кімнаті конспекти
Затерті
Лежали під ліжком думки відверті
Літали над ліжком гвинтокрили вперті
Купюри шорохтіли в кишенях
Траншеї
Топтали ноги моїх друзів
Очі дивились наверх крізь калюжі
І смски були як свято
Тато
Питає тепер чи тут тихо
Чи рятує авація людське лихо
Скільки потрібно конспектів
Смерті
Байдуже певно кого забирати
У неї план і чіткі дати

Сміятись не варто плакати
Як би розібратись тут
Із розділовими знаками

«я не можу думати ні про що, окрім жінок», —
сказав мені чоловік у футболці, піджаку і пальто.
він сидів напроти мене і пив сітро.
а я згадував Херсонську область і антилоп.

він казав: «усі гарні дівчата заслуговують на мою любов».
у нього був в’язаний сірий шарф і світле волосся.
«ти ж поет», — він казав, — «тобі не личить комфорт».
а я сидів напроти і не слухав зовсім.

і навколо були уривки розмов, подекуди сміх і потріскані губи.
«ну в порнусі велику роль відіграють силіконові груди», —
він казав. а я натомість підбирав риму до слова груди.
ну і біс з ним, подумав, хай так буде.

хай буде так, хай так живеться, бо потім буде по-іншому.
навіть, як здається що порожньо, виходить, є місце для віршів.
якщо незручна подушка, переверни на сторону іншу.
«я не можу думати ні про що окрім жінок», — сказав цей чоловік, — «і це прекрасно, сука, віриш?»

і це була середа, чи, яка різниця, що взагалі було?
яка різниця чи це було насправді, чи я просто по-ме-ло.
«велику роль у порнусі грають силіконові груди», — казав цей чоловік.
він допив своє сітро, взяв шарф на шию і втік.

Біля бару на золотих:
- А ти пробував VR порнуху?
- Ні, максимум це чотири ка фул ейч ді.

в кафе де я снідав
офіціантка прямо переді мною почала наливати очі слізьми
бо не витягувала навантаження
недільного ранку
я приніс їй брудний посуд
і міг заспокоїти
але не зробив цього

чому?

я вийшов з кафе
запалив цигарку
і поїхав на іподром
люди говорять по телефону
сидять у парку
їдять МакДональдс
а слово «горе» для мене
тепер ніщо інше
як велетенські вологі очі офіціантки
яку я не заспокоїв
проте міг

в метро мій сусід по сидінню крутить слоти в онлайн казино
я вийшов на Либідській і сходив до туалету в Оушн Плазі
люди навколо ходять спокійні з сухими очима
на іподромі я програв сімдесят гривень
побігав риссю на коні

після ми пили пиво до самої коменданської
і горе з очей офіціантки випарувалося надвечір

слово «війна» тепер справді довершене:
вишите, зліплене із пластиліну.
стоїть у серванті на верхній полиці.
спогад матері про померлого сина.
спогад солдата про його командира.
спогад дружини про чоловіка.
війна, зліплена із пластиліну,
прикрашає серванти чиєїсь родини.

не хочеться мати місця призначення.
так само не хочеться — місця дому.
життя штука неоднозначна,
стабільна зараз тільки тривога:
повітряно-внутрішня, епілептична,
в орбітах вживлена повна попайка.
крики вночі видаються тихішими.
кишені у пошуках свого клондайку.

бути людиною — терпіти світанки,
жмурити очі і спікати плечі,
розминати шматки загустілої манки,
стягувати і одягати речі.
торкатись інших і приймати доторки,
вдивлятись в обличчя і шукати своє.
слово «війна» тут таке недоречне.
але довершенене.
але моє.

ЗБІРНИЙ ОПИС ПРИЇЖДЖОГО КИЯНИНАу нього є п‘ять хвилин щоранку
розплющити очі взяти банку
сходити в магаз купити багет
сніданок і пізня вечеря
бабуся каже нероба
друзі — поет

день насущний — плавучий калейдоскоп
любіма дєвчонка з іншим
друг дитинства — заядлий коп
вчителі почали вмирати на початку літа
бички на підвіконнику роздмухує вітер

ввечері пахне теплом і відчуттям з дитинства
чувак шо приносив м‘яч у двір оказався справжньою крисою
машини байдуже проїздять повз
у його недобите пиво насцяв бомж

жити майже на Подолі — що у чорта за ліктем
буває ніби нормас але хтось та й виб‘є вікна
листати тіндер і ходити на дейти
добре що у мене немає дочки
і вона не зустріне його на рейві

добре хоч перед заходом сонця йому врешті до чогось є діло
він знову побачить романтику у чийомусь п‘яному тілі
він знову збагне що його життя незбагненне
і передасть привіт усім вчителям на небі

пиво у пластиковому стакані віддає міддю.
поділ мого пальта у шафі зжований міллю.
надворі шмалить сонце і в моїй країні досі йде війна.
яке мені взагалі діло до свого осіннього пальта.

яке мені діло до ситуації на близькому сході, чи далекому півдні,
якщо місяць назад я був у селі, де вимерли усі півні?
якщо рік тому я був на впізнанні загиблого друга.
чому я думаю про речі, які не повернуть мені загиблого друга?

земля досі вертиться як і моя голова ввечері.
мертвим вже всеодно, а живі приречені
на топтання бездушного ґрунту, посіви й жнива.
певно, єдиний наш вихід — топтати цей ґрунт не дарма.

тебе щось болить. виходить, ти досі жива.
досі щемить між ребер і застрягає в горлі.
буває, плачеш у своїй кімнаті, клянеш небеса.
береш трубку від мами і хрипло:
⁃ я в нормі.

бо що залишається у цьому житі,
як дивитись під ноги і розправити плечі.
якщо знов заболить, набирай мені:
⁃ я не в нормі, — скажеш.
⁃ а я під твоїми дверима, до речі.

що не вбиває — те, знаєш сама, де закрадається і чого вичікує.
⁃ ти досі жива, ти досі жива.
від болю залишається втіха.

від сліз залишається сіль на щоках, а потім — на моїх плечах.
твоя усмішка в моїх руках.
⁃ які плани на вечір?

можем тинятись у всіх на виду чи зайцем в трамвай по проспектах.
⁃ я не залишу тебе тут одну, навіть, якщо прийде інспектор.

І поки на вулицях темно,
Ходять примарно люди.
Я пишу це раннього червня
Під бруківкою пізнього лютого.

Хто живий — із ліхтарями.
Хто ні — роздуває хмари.
Соляру жеруть пульсари.
Гуде місто, гудять і храми.

Холодна вода холодного розуму.
Моя країна кишенькового розміру.
Мої кишені розміром Всесвіт.
Від Шепетівки до пляжів Одеси.

І поки на вулицях темно, здається, у вікнах порожньо.
Тільки у твоїй спальні досі зім‘ята подушка.
Тільки у твоїй руці досі чиясь рука.
Найголовніше — в кінці.
Темрява, вона така.