Біля бару на золотих:
- А ти пробував VR порнуху?
- Ні, максимум це чотири ка фул ейч ді.

в кафе де я снідав
офіціантка прямо переді мною почала наливати очі слізьми
бо не витягувала навантаження
недільного ранку
я приніс їй брудний посуд
і міг заспокоїти
але не зробив цього

чому?

я вийшов з кафе
запалив цигарку
і поїхав на іподром
люди говорять по телефону
сидять у парку
їдять МакДональдс
а слово «горе» для мене
тепер ніщо інше
як велетенські вологі очі офіціантки
яку я не заспокоїв
проте міг

в метро мій сусід по сидінню крутить слоти в онлайн казино
я вийшов на Либідській і сходив до туалету в Оушн Плазі
люди навколо ходять спокійні з сухими очима
на іподромі я програв сімдесят гривень
побігав риссю на коні

після ми пили пиво до самої коменданської
і горе з очей офіціантки випарувалося надвечір

слово «війна» тепер справді довершене:
вишите, зліплене із пластиліну.
стоїть у серванті на верхній полиці.
спогад матері про померлого сина.
спогад солдата про його командира.
спогад дружини про чоловіка.
війна, зліплена із пластиліну,
прикрашає серванти чиєїсь родини.

не хочеться мати місця призначення.
так само не хочеться — місця дому.
життя штука неоднозначна,
стабільна зараз тільки тривога:
повітряно-внутрішня, епілептична,
в орбітах вживлена повна попайка.
крики вночі видаються тихішими.
кишені у пошуках свого клондайку.

бути людиною — терпіти світанки,
жмурити очі і спікати плечі,
розминати шматки загустілої манки,
стягувати і одягати речі.
торкатись інших і приймати доторки,
вдивлятись в обличчя і шукати своє.
слово «війна» тут таке недоречне.
але довершенене.
але моє.

ЗБІРНИЙ ОПИС ПРИЇЖДЖОГО КИЯНИНАу нього є п‘ять хвилин щоранку
розплющити очі взяти банку
сходити в магаз купити багет
сніданок і пізня вечеря
бабуся каже нероба
друзі — поет

день насущний — плавучий калейдоскоп
любіма дєвчонка з іншим
друг дитинства — заядлий коп
вчителі почали вмирати на початку літа
бички на підвіконнику роздмухує вітер

ввечері пахне теплом і відчуттям з дитинства
чувак шо приносив м‘яч у двір оказався справжньою крисою
машини байдуже проїздять повз
у його недобите пиво насцяв бомж

жити майже на Подолі — що у чорта за ліктем
буває ніби нормас але хтось та й виб‘є вікна
листати тіндер і ходити на дейти
добре що у мене немає дочки
і вона не зустріне його на рейві

добре хоч перед заходом сонця йому врешті до чогось є діло
він знову побачить романтику у чийомусь п‘яному тілі
він знову збагне що його життя незбагненне
і передасть привіт усім вчителям на небі

пиво у пластиковому стакані віддає міддю.
поділ мого пальта у шафі зжований міллю.
надворі шмалить сонце і в моїй країні досі йде війна.
яке мені взагалі діло до свого осіннього пальта.

яке мені діло до ситуації на близькому сході, чи далекому півдні,
якщо місяць назад я був у селі, де вимерли усі півні?
якщо рік тому я був на впізнанні загиблого друга.
чому я думаю про речі, які не повернуть мені загиблого друга?

земля досі вертиться як і моя голова ввечері.
мертвим вже всеодно, а живі приречені
на топтання бездушного ґрунту, посіви й жнива.
певно, єдиний наш вихід — топтати цей ґрунт не дарма.

тебе щось болить. виходить, ти досі жива.
досі щемить між ребер і застрягає в горлі.
буває, плачеш у своїй кімнаті, клянеш небеса.
береш трубку від мами і хрипло:
⁃ я в нормі.

бо що залишається у цьому житі,
як дивитись під ноги і розправити плечі.
якщо знов заболить, набирай мені:
⁃ я не в нормі, — скажеш.
⁃ а я під твоїми дверима, до речі.

що не вбиває — те, знаєш сама, де закрадається і чого вичікує.
⁃ ти досі жива, ти досі жива.
від болю залишається втіха.

від сліз залишається сіль на щоках, а потім — на моїх плечах.
твоя усмішка в моїх руках.
⁃ які плани на вечір?

можем тинятись у всіх на виду чи зайцем в трамвай по проспектах.
⁃ я не залишу тебе тут одну, навіть, якщо прийде інспектор.

І поки на вулицях темно,
Ходять примарно люди.
Я пишу це раннього червня
Під бруківкою пізнього лютого.

Хто живий — із ліхтарями.
Хто ні — роздуває хмари.
Соляру жеруть пульсари.
Гуде місто, гудять і храми.

Холодна вода холодного розуму.
Моя країна кишенькового розміру.
Мої кишені розміром Всесвіт.
Від Шепетівки до пляжів Одеси.

І поки на вулицях темно, здається, у вікнах порожньо.
Тільки у твоїй спальні досі зім‘ята подушка.
Тільки у твоїй руці досі чиясь рука.
Найголовніше — в кінці.
Темрява, вона така.

Спокою хочеться нескінченного
Повні кишені набити його
Усім перехожим як ракам вареним
Запхати по лікоть у горло
Спокою
Шоб ним подавились

Стоїш за стійкою просиш текілу
З сангрітою
Солене по горлу гріє пупок
Чорношкірі навколо чоловіки питають

мала
про що думаєш перед сном
з ким спиш

А в стінах хрущовки
На підлозі матрац
З блокнотом під подушкою і пляшкою біля вікна
Дівчинко
Черепна коробка — власний палац
Замість слуг твоїх винищених
Блукає пилюка західних трас
Засніжених гір
Скажи дівчинко
Шо ти тут робиш
За стійкою
В оточенні чорношкірих збуджених чоловіків
Де твій спокій
Де твій акрил і порожні холсти

чувак не зайобуй
налий хотя би води
ти бармен
чи хто
мозгоправ блять

Свіжоскошена трава застрягла поміж зубами.
Машини їздять трасами
Містами
Дворами
Провулками
Тротуарами
У Києві відкривають нові мости
Відкриваються нові поля битв
Нові фронти
Пух тополиний в носі шкребоче
Зіниці розширені
Отче
Сорян
Отче
Деколи бувають вечори коли чогось хочеш
Чого непонятно
І трапляється все підряд на шляху
Підбираєш з землі пакетики щастя
Топчиш траву
Зелену
Літо прийшло
Зараз весна
Черешня по триста гривень
За пів кіла