Ляньте, шо Джонсонюк писав про Черчилля і про його цикл креативності:

Звісно, він трохи занепав духом у 1930-ті, коли опинився без посади в уряді, але загалом був добре призвичаєний поратися з тим, що для багатьох людей є циклом креативності: депресія — зусилля — творчість — підсилена алкоголем піднесеність — депресія і так далі.* Цей цикл просто прокручувався у нього швидше, ніж у будь-кого іншого, так ніби його двигун був спроможний розвинути більше обертів, і його віддача потужності у результаті була неймовірною.

Він був як доктор С. Джонсон': ставив величезні вимоги до себе, а суперего шмагало його, щоби він мчав уперед. Він пояснив, на що це було схоже: «Розумієте, я не терплю вкладатися спати вночі, відчуваючи, що не зробив за день нічого корисного. Це те саме відчуття, коли лягаєш у ліжко, не почистивши зуби».

Певним чином він був архаїчний у своїй позиції — керований жагою слави та визнання і в страху осоромлення перед громадськістю, проте у цій суміші було чимало постхристиянської вини. Хоч би який був склад пального, двигун Черчилля ідеально порався з урядовими труднощами.*