Навколо тебе депресивні стіни,
Ти в них сидиш постійно...
Ти в них живеш,
Вчишся не зрозуміло чому.
Як скоріше померти чи військовій справі?

А душа так і прагне полетіти туди,
Там, де буденність має інші фарби,
Там, де немає цих стін...
Війна, ти моє кохання.

Мій ковток свіжого повітря,
Моя ціль та й мрія, напевно, зараз,
Скучив за тобою, війнонька...

Кажуть: "Потерпи ще трішки, вернешся...",
Але цей проміжок часу для мене як хвороба,
Який перекриває повітря, зжимає все тіло.
Пустіть мене назад на війну, будь ласка...
Там, де всі свої, там, де люди справжні.
Пустіть в танок з романтикою станцювати хоча б ще раз…

©Pole

Розмова з рідними. Остання.
-телефонуй як буде час.
Мене не стало на світанні,
Вогник життя мого. Погас.

В ту ніч не спав, в минуле задивився,
Коли щасливий, сина я тримав,
Як він до мене ніжно притулився,
Як я його малого обіймав.

Сиджу - перед очима ці картини,
Тут різко спалах.. вибух… кров.
Комбат телефонує до дружини,
Та я не чув, я в світ героїв увійшов.

©️Tarik

----------------------ХІ--------------------
Хочу вірити в твої слова:
Про два фронти, про чорне і біле,
Існування лиш зла і добра
Та жорстокість благої цілі.

Хочу вірити твоїм словам
Що не можеш своїми назвати.
Всі слухняні танцюють канкан,
Неугодних - чекатимуть ґрати.

Хто б не діяв від імені мого -
Це вуаль над світлиною правди:
Не танцюю на людях. Пробач.
Бо за вчинки не вийде змовчати.

Мине час й прийде мода на інше:
Арес меч свій сховає до піхв
Тихий шепіт Феміди почують
Усі ті, хто так смерті хотів.
#вірш

"Літо"
Колись ми знову вип'ємо вина
Коли ? Коли нарешті буде літо
Далеко , де закінчилась війна
Десь там , де розквітають квіти
Коли то буде знають може зорі
Хоча і того я невпевненості маю
Коли побачу твої очі я прозорі
Заради них ніколи не програю
Коли скажу я точно де свобода
Забудем разом , що таке війна
Згадаєм , що є наша насолода
Тоді можливо вип'ємо й вина

@nedodemon

- А що ти сказав би?
- Сказав би, що мертві герої зручні. Від них легко відкупитися: поставив пам'ятник, вшануй квітами - готово! Мертвий герой мовчить і не дратує. Це живі вічно ставлять запитання, постають проти кривд, лаються, п'ють, сруть... Вони занадто живі, аби бути героями. Лише в посмерті з них можна зліпити святих. Мертвий герой - це красива легенда, яку згадують раз на рік.

Літопис Сірого ордену

Я знаю, що вам страшно,
Мені також, але це не важно!
Йдіть до війська, благаю, не тікайте!
Візьміть зброю та русню вбивайте!
Зрозумійте, кожна втеча ваша,
Збільшить шанси, що Україна вже буде не наша!
Не відкуповуйте народ, що може нам допомогти,
Лише так ми зможемо перемогти!
Кожен хто прийде до війська,
Допоможе, щоб не керувала влада тут російська!
Зміцніть собою нашу армію, війська!
Зрозумійте, Україна в нас одна!
Де ж подівалися всі ті мужі?
Покажіть свою відвагу мужності!
Я знаю, страшно, страшно всім!
Давайте разом виживемо у світі цім!

© MaxikDemon

*Буденність міста навколо шумить,
В тебе вухах ще лунає звін.
Не затишно, ця звична сумність,
Бо вчора буденність мала інші сни...

Крики, вибухи, лунали бої,
А тепер стоїш серед тисяч людей,
Всі вони мирні, життям звиклі,
А ти - дикун, не знаєш, що робить.

Душа забажала повернутись туди,
Де гуркіт бою, де гартується сталь.
Тебе не помічають, слова не кажуть,
Тебе ніхто туди не відправляв.

Але в твоїй голові досі гримить,
Військова мелодія лунає в краю.
Не можеш забути, не можеш змовкнути,
Бо війна в серці твоєму завжди залишає сліди.

Ти збережеш пам'ять про кожен бій,
Про тих, хто понесли втрати і біль.
Тебе волею не прив'язали до миру,
Ти боєць на завжди, душею військовий стиль.

Так стій серед цивільних, тих і звичайних,
Нехай не розуміють, що ти маєш в серці.
Буденність міста може здатись глухою,
Але твої думки лунають, як грім на небі*.

©Pole
#словавійни

Якби прийшлося знов прожить ті муки,
До яких ти, безжально довела,
Я цілував би знову твої руки,
Й повторював, всі ті слова.

Та слів кохання вже тобі не треба,
Холодний погляд, очі не блистять,
Простого щастя, я просив у неба,
І мріяв старість із тобою проживать.

Зберу я знову, із осколків, серце,
І хоч є тріщини, та знову як нове,
Піду вже сам, на тихеє озерце,
І серце моє, з часом оживе…

©️Tarik

Там де зірок величезні сплетіння
Пращурів втрачені там покоління
Там де вже стерлися рамки і лінії
Може нарешті знайду сновидіння
Край горизонту де сонце за нивою
Днями ? Ночами ? Уже неважливо
Там де зі смертю на ти і грайливо
Злива кошмаром зчарує звабливо
Ліво чи право ? Там біле із чорним
Вирізав душу , на шмати із коренем
Може урок тобі буде повтореним
Може б і здався та буду нескореним

@nedodemon
#лірика

Я завжди почувався самотнім:
І до цього з роками я звик
Я зі страхом боровся, і потім:
Страх бути самотнім зник

І от зараз багато змінилось,
Ти з’явилась в моєму житті.
Мені навіть такого не снилось,
Думки в голові вже не ті…

Я так хочу ділитись думками
Лиш тобі я їх можу сказати.
Я кохаю тебе до нестями !
Трішки дивно це все сприймати.

Я себе переконував довго,
Що я зможу завжди бути сам.
А тепер ми з тобою разом,
І чомусь, дуже добре нам

©️Tarik