look, there is such a spring around,
what a fucking war, how come?
such a tempting thirst, such a thirst –
if you go down the shore first,
it goes over the shore in a burst.
try pouring it through your palms –
to the fingers it sticks,
touches the hearts of freaks,
like a red-hot lardy mix
floods the fortress of forehead grounds.
because there's such a spring around,
only something in it is incongruous –
inappropriate, new, and…
dangerous. despite a denial thought,
howls nape like a melting rod,
covers sight with a reddish blob.
and while the horns are blown,
while mountains stand in stone,
so movingly, like a cub,
not the cards, but the shells he signs,
the ex-scorer of your local club.
but as if in a frozen frame
the petal above him tames.
how many years, how many frosts,
God be with him – how many wars,
but we didn’t give spring a cause.
and in the chest, as if by the rifle butt,
despite doubts, despair, loss,
the word “faith” is rammed to glut.

Непоетичні новини. Мав за честь виступити у нетиповій для себе ролі актора озвучки для інді гри.

Озвучив невеличку графічну новелу «Маклена Ґраса» виконану командою Слобожанський Вітер в рамках Ukrainian Micro Visual Novel Jam.

Гра доступна для завантаження за покликанням:

https://slobozhanskyi-viter.itch.io/maklena-grasa

душа завмирає в проміжку між ребéр,
так щемко – здається, що вмер,
хоч насправді не вмер.
хоч насправді живіше
за більшість притомно живих.
цей видих такий тонкий,
мов надії у нульових,
цей запах спітнілих тіл,
що скрапує мов парафін
на шкіри тонкий папір,
змиває сліди чорнил,
змиває слова буття,
яке вже тепер відбуло,
прорізається мов джерело.
приголомшливе відкриття
надбиває сердечне скло,
прокладає новий рівчак,
заливає твоє нутро,
зволожує блиск в очах.

я несу тебе на руках так,
як домушнік виносить із дому телек –
легко й невимушено,
з гордо піднятим підборіддям,
щоб ніхто не здогадався,
що ти мені не належиш,
що я тебе вже втрачаю
щойно тебе отримавши.
ти ховаєш щасливе обличчя
в довгих пасмах мого волосся,
щоб ніхто не смів побачити,
як крижинка невпинно тане,
попри все і беззаперечно
витікаючи поміж пальців,
залишаючи по собі
лиш солоні сліди-відбитки
на руках, що недавно тримали
теплу здобич – завʼязь щастя,
холодну зброю – пристанок смутку.
гіпсофіли в порожній банці
застигають в минулім часі,
іронічною іпостассю
окреслюючи здобутки.

добрий вечір, давно не чулись! окреме вітання новоприбулим, хто доєднався після сьогоднішнього @plaidevent ??

власне, тут буде спроба започаткувати нову корисну рубрику – #сетлист
якщо щось з того, що сьогодні звучало ви хотіли б перечитати – ось посилання на ті вірші, які звучали:

подивись, навколо така веснаhttps://t.me/savchenko_space/55
тепле каміння
https://savchenko.space/poetry/teple-kaminnia/

молоді
https://www.instagram.com/p/CvsQ7jYNg04/

we did it, actually
https://t.me/savchenko_space/49

трохи порохової
https://www.instagram.com/p/Ct_7Em2NiWV

поглянь, боже, на цих людей –
де їм тепер брати щастя,
де брати ідей
для нового життя,
як видихнути та й де
віднайти втрачене,
виплекнути забуте,
докупити пальне й
мастил
для твоїх двигунів,
як рушити повз те,
що вимилося в війні,
виокремилося у дні й
залишилось чатувати
спокій наш уві сні.
як наново розпочати
бачити рухи твої складні –
складніші за чорне і біле,
не такі похмурі й
складніші за кров і дим,
не такі зрозумілі й
складніші за біль і…
як зібрати докупи
те, що розбите вщерть
боже, скажи –
як жити їм,
тим,
хто наочі бачив
смерть.

гострота променя – всередині,
навколо – безодня:
просто дістань та й вийми,
з корінням те шило вирви,
а потім хоч вий хоч не вий –
кров заповнить вибоїни.
говори до мене,
підіймайся луною з прірви.
я не знаю в чому сила голосу –
простота слова чи така вже вимова
мого імені,
але скажи мені, хоч шось промов.
я перегрів себе, поки жеврів,
я вигорів, поки сам говорив,
тож вийми із мене залишки мого пломеня,
випатрай до основ.
не лишай мені мене
на цій зупинці
я вийду і всесвіт не вимре,
історія не мине,
лиш жимолость поросте там,
де торкались промене-
ві кістки.
ти кажеш –
цур тобі.
цур мені пек!
навіть якщо не можна –
вибери слова та не говори, не чіпай.
чуєш? навіть якщо наберу –
слухавки не бери, всеодно,
я й не знатиму.
тільки ж виживи якось.
хай
буде світлим твій шлях.
хай
буде світлим.
хай будé,
хай.

вʼїби їх, боже,
святим молотом,
лютим голодом,
святою артою,
ніби водою їх окропи.
вʼїби їх тим –
незнамо чим,
що не відоме
ні нам, ні їм.
дістань свій грім
та розітни їх дім,
так як вони
розітнули наш.
вʼїби їх, господи,
не промаж.