Кит не спить

Description
і ви прокидайтесь

https://instagram.com/airglow_in_sea
Advertising
We recommend to visit

⚠️ De video's die hier worden gedeeld zijn niet bedoeld om geweld te verheerlijken.

Ons doel is u te helpen het fenomeen van stedelijk geweld beter te begrijpen, zodat u zich er beter op kunt voorbereiden tijdens uw zelfverdedigingslessen.

Last updated 2 months, 2 weeks ago

Plus size model Instagram
Для связи: @Ksin9

Last updated 1 week, 2 days ago

inst: naaliazz

Last updated 3 days, 6 hours ago

1 month, 3 weeks ago

Що вона просить в час довгих ночей і пізніх достиглих яблук:

Якщо можна бачити більше, я хочу бачити більше. Якщо можна чути те, що не вловлює слух – я хочу чути те, що не вловлює слух.
Якщо можна вийняти з себе страх – я хочу вийняти з себе страх, як виймають кісточку з вишні.
Нехай жодне сказане слово не буде невчасним, жодне зізнання не буде лишнім, жодне рішення не стане марним.

Я хочу вміти проходити крізь темряву і тумани, не вбираючи себе в тіло з темряви і туману. Хочу, щоб світло торкалось шкіри, як берега – руки хвиль океану.
Хочу, щоб мене не визначали ні настрій, ні розчарування, ні здобутки, ні ритм написаних (й тих, що ні) текстів.

Хочу – в граничну чесність.

Про дива, я знаю, просити вже не прийнято. Тому прошу – уважності для їх впізнавання, сил для творення, сміливості йти у глиб.

Щоб ми прокинулись в квітні
і побачили
що змогли.

1 month, 4 weeks ago

Ходив берегом, беріг відчуття дому, в якому ніколи не був, але той – був у ньому: радістю впізнавання, сумом за неможливим.
Старався йти так, щоб гострі краєчки мушель не царапали його тінь. Креслив поглядом лінію горизонту. Віями лоскотав тіло вітру.

Йшов стежкою лісу, ніс в собі спогади про те, чого не сталось. Ті випурхували з його язика, обертались птахами – від справжніх не відрізнити, от тільки гнізда вьють з невиконаних обіцянок.

Підіймався сходами міста. Уявляв, що він міст між загадним і здійсненим. Між вигаданим і справжнім. Між любов'ю і ще сильнішою любов'ю. Між силою і красою. Відчував, як собою з'єднує землю й небо, сіль і Місяць, Сонце й серце.

Не знає тепер, як вмістити в собі усе це.

2 months ago

Я знав одного хлопця, який грав на скрипці посеред вулиці – і місто ластилось до його рук, а кожен, хто чув цю музику, раптом розумів, що серце в грудях – цілісіньке.

Я знав одну дівчину, яка сама вирішила всім здаватись дівчиною, а насправді була – вихор яблуневого цвіту в травні. Вона не могла всидіти на одному місці, постійно кудись летіла. Та коли починала танцювати – то це світ літав довкола неї. Хто бачив, ставав закоханим на все життя.

Я знав одне дерево, яке дарувало кожному, хто до нього підходив – відчуття своєї міці і свого коріння. І коли людина вміла взяти цей подарунок – дерево на радостях гілками розчісувало хмари, а всі знають: дощ з вичесаних хмар найдобріший в світі.

Я знав одного поета, який не написав жодного вірша, та, на щастя, це і не обов'язково. Він вмів так ходити, що кроки його римувались з серцебиттям дракона, що колись оберігав це місто з висоти; робить це і зараз, але з виворотньої сторони.

Я хотів би тебе познайомити з ними, та певно це буде лишнім.
Ти, схоже, одна із них,
живих.

5 months, 1 week ago

Я не можу відвести від неї погляд, але чесно буде сказати, що і не хочу.
Лицарка кульбабового поля, королева лісу, приборкувачка спеки і абрикосів. Яка вона красива, коли хмуриться, коли сміється, коли розчісує комариний укус, коли пальці від ожини витирає об свої шорти, коли засмучується, як тільки хтось говорить про Велике Місто.
Як щоразу, коли я берусь про неї щось розповісти – слова виходять незграбні і хибні, та я все одно намагаюсь ще.

Як починається дощ і вона біжить по ковзкій траві босоніж. Як залазить на дерево, щоб почитати книжку й записати в блокнот секрети. Як в мене болять щоки від сміху, коли ми разом йдемо в похід лісом, річкою чи горою. Як легко з нею бути самим собою.

Як вона сперечається з усієї сили. Як йде – і в мене пустка всередині, бо я думаю, що це назавжди, а вона повертається за пів години з букетом ромашок і ще такими квітами, назви яких я, звісно, не знаю, але відтепер помічатиму всюди – і відчуватиму себе, як в обіймах.

От би їй завжди було вдосталь тепла, сонця, нектаринів і добрих див.
Ми біжимо чимдуж. Якщо дивитися згори, видаватиметься, що летим.

5 months, 3 weeks ago

Поки вона спала, він придумав, що вишня має мати кісточку. І що її можна посадити в землю, і тоді виросте ще сто, або навіть двісті, точно, нехай двісті! Двісті і ще тисяча, ось так – вишень.

Поки він лежав своїм животом на животі океану, вона придумала, що всі обов’язково мають між собою спілкуватися. Потім вона трішечки подумала, і вирішила, що не обов’язково, а тільки з сильного бажання.
“Спілкуватися – це піклуватися про зв’язок”, – подумала вона.
“Я хвилююсь, бо всередині мене океан”, – подумав він.

Поки вона шукала сіль для надто солодкого місяця, він придумав, що одні слова можуть римуватися з іншими, що кожен, кого він любитиме, ніколи не зникатиме безслідно, і що листя дерев мінятиме свій колір, коли дерево хотітиме відпочити або поспати.

Поки він налаштовував радіо, вона придумала, що тіло знатиме, як загоювати подряпини, як танцювати, плавати, стрибати, тягнутись і впізнавати серед всього, що є твоє.

Поки вона гладила кота, він придумав дружбу.
Поки він збирав суницю, вона придумала, що якщо щось не виходить, можна спробувати ще.
Поки вона гладила кота (вже іншого), він придумав близько 12 мільйонів видів хмар.
Поки він мив руки, вона придумала, що все щось означатиме, окрім штук, які не будуть значити нічогісінько.

… Поки вони придумували все це, сонце придумало і собі – величезне серце.
Розділило між ними, вихопило між сміхом і снами.

Так вони й стали – нами.

7 months, 4 weeks ago

Я хотів би, щоб довкола тебе – травень і леви з очима липового меду.
Щоб крізь арку з бузку й жасмину ти виходила до живота моря.
Щоб не боялась суму – бо він не визначає тебе.

Я хотів би, щоб ти знала, що твоя розгубленість – не назавжди, та розгубити її зараз було б не найкращим рішенням: тільки як слід розгубившись, можна зрозуміти, чи хочеш ти шукати сліди до додому, чи приймеш, що твоїми кроками зараз створюється новий шлях.

Я хотів би, щоб легкість – з тобою за праву руку, ніжність – за ліву.
Щоб ти йшла вглиб власної сили, й щоб без вагань чи надмірної обережності.
Щоб понад міру – мріяла і бажала скільки нескінченого, стільки і неможливого.

Щоб відпускала страх,
вирощувала сад (якщо що, не обов’язково ростити квіти – можна слова, чи намальовані сливи, чи нові сузір’я чи мільйон будь-яких інших речей).

я не втручатимусь, просто
не зводитиму закоханих очей.

8 months ago

Сьогодні я друг всім загубленим і розгубленим. Впертим і нахабним.
Всім тим, хто запізнюється, бо замість того щоб перевести годинник – проводить години, вітаючи птахів, що повернулись додому.

Сьогодні я друг всім відчайдушним. Тим, хто не поводить себе обережно від страху порушити чергове безглузде правило.
Тим, хто пробує, не маючи жодних гарантій, що результат буде саме такий – але все одно викладаючись на весь максимум своїх сил.

Сьогодні я друг всім, хто робить крок до того, в що вірить понад усе. Не з думкою: "що це мені принесе", а з цікавості, величезної, як сімсот трирічний дуб, що випускає листя щовесни, ніби ця – перша в його житті.

Сьогодні я друг всім, хто волів би "не тут, не так", та вистукує власний такт, входить – нехай незграбно – у новий ритм.
Тим, хто думав, що пролетів – а на ділі, дивись, летить, прохрускуючи небо, ніби крекер.

Друг їм,
та все ж і тобі:
від сьогодні,
і аж поки не перестанеш ховати свого хвоста, комето.

8 months, 1 week ago

Загадав: прокинутись в місті, де йому буде місце.
Де до неба відстань – можна рукою дістати (чи хоча б поглядом). Де якщо ти є – це вже знак, що за все пробачений і врятований.

В місті, де у червні достигають черешні, а в липні місцеві і гості ставлять намети вздовж лінії моря, і з рук годують хвилі історіями про все здійснене.

Де любов проявляють так: дарують свій улюблений день, й той, хто отримує такий подарунок – сам проживає його тотожно.

Загадав: прокинутись цілісіньким. Щоб всі шрами виявились лініями майбутніх квітів, а все непідйомне – навіть не те, що легким, а просто чужим, смішним непорозумінням: переплутали багаж, випадково прийняв за свій, ледь не надірвав серце – буває! Та тепер – бувай.

Місто, у якому він прокидається зранку – розписане зеленим і золотим. Відчуває, як легко дихається. Спершу навіть думає, що це через дощ, який йшов всю ніч.

9 months, 2 weeks ago

Бо весна не спитає, чи ти до неї готовий.

Їй не цікаво, чи сховав ти вже подалі зимові речі, чи вийшов на вулицю, голову вверх закинувши, щоб попрощатись з холодом.

Вона не поцікавиться, чи достатньо ти виспався, чи набрався сил, щоб тепер рости.
Не запитає, чи твоє серце готове до цієї раптової (завжди раптової!) ніжності, до нового знання про себе: що можеш ще так любити, і так відчувати, і бути захопленим зненацька цим сяйвом зеленого й золотого.

Що їй до того, що ти потребував ще трохи часу тиші?

Ні, вона не для того тут, щоб пробудити в тобі найкраще. Радше – щоб дати прорости тому, що є. Щоб витягнути з тебе кожне “хочу” і дати стільки сонця, щоб виросло до неба.
Щоб кожне “треба” – не в злість, а в блиск очей.
Щоб жодних лишніх речей з собою.
Щоб там, де раніше би втратив голову – зумів залишитися цілим.

Це була справа зими – замовчувати й берегти.
Тепер – на повний голос. На все звучання свого громового серця.

… не знаю, чи ти хотів цього. Але я бачу вже, що вдасться.

11 months, 1 week ago

Золотошерстна моя лисице, у якої зіниці – повний місяць під час затемнення, з обідком бурштиновим.
Я не спав ночами – і це в час, коли крім ночі нічого й немає більше.
Я збирав слова для віршів (хоч я не пишу віршів), щоб з них зробити тобі сережки.
Я звів маяк і виростив невелике сузір’я з трьохпелюсткової квітки бузку, що знайшов минулого травня. Потеплішає – випущу його на небо, а поки нехай вдома гріється.

Та найважливіше – я придумав, як нам вибратися з цієї зими.
Нам треба ми.

Ми, що міцно тримаються за руки в порожньому залі кінотеатру.
Ми, що вміють влаштувати театр посеред гучної вулиці.
Ми, котрі просто бачаться і цілуються – і в парку Кіото зацвітають сакури.
Ми, щоб я обіймав тебе, а ти плакала, щоб як в тій книжці, ну, ти маєш знати: “Ніколи не плачте наодинці”.
Ми, які де б не засинали, а прокидались завжди в одному ліжку (це звісно, я й не про ліжко зовсім).
Ми, котрі для майбутнього дому збирають колекцію сонячних відбитків й химерних силуетів гілок й хмар.
Ми, голосами яких світ розповідає собі казки, що одразу стають улюбленими (бачиш, і тут – ми).

Тут би мені звісно, сказати, як я тебе люблю.
Я і скажу.
Прийду додому, і скажу, з порога.

We recommend to visit

⚠️ De video's die hier worden gedeeld zijn niet bedoeld om geweld te verheerlijken.

Ons doel is u te helpen het fenomeen van stedelijk geweld beter te begrijpen, zodat u zich er beter op kunt voorbereiden tijdens uw zelfverdedigingslessen.

Last updated 2 months, 2 weeks ago

Plus size model Instagram
Для связи: @Ksin9

Last updated 1 week, 2 days ago

inst: naaliazz

Last updated 3 days, 6 hours ago