Дуже цікаво виглядає запит на безпеку водночас із тим, як цю безпеку людям не хочеться фінансувати. Можна сказати, це навіть ілюструє те, як розвинуті спільноти людей вміють швидко та якісно деградувати без певних стимулів до збереження (боїмось казати про прогрес). Тож нагадаємо одну історію зі Сходу.

У 1937 році Японія вирішила завершувати багаторічний конфлікт у Китаї та пішла воювати вже на повну котушку. Міжнародна беззубість призвела до того, що імперці почувались цілком безкарно, адже за такі дії їм прилетіло аж «засудження». За рік японці перевели війну на нові рейки, намагаючись Китай виматати по силах та ресурсах. Здавалося б, у імперії все вийде.

Звісно, багатьом було важко повірити у себе, коли проти Китаю пішла злагоджена військова машина Японії. Тож багато хто «посипався». У 1940 році навіть колишній віце-прем’єр Китаю Ван Цзінвей втік під крило імператорської армії, за що його хутко призначили головою маріонеткового утворення у Нанкіні.

Далі були бої та перемоги з поразками, а потім уже велика світова війна. На той момент друга, але для китайців номер не мав значення. Відсутність рішучої позиції міжнародних партнерів та нахабство Японії, помножене на її накопичені ресурси, малювали ситуацію виключно темними тонами, якщо дозволите поетичні деталі.

1943 рік був важким, оскільки Чан Кайші був змушений призвати до армії навіть жінок. А що було далі, і що прилетіло у Хіросіму та Нагасакі замість стратегічного запасу засуджень і занепокоєнь – ви й самі добре пам’ятаєте.

Це ми до чого, власне. Чомусь оцінка ризиків при початку війни проводиться агресором лише до неї, а після цього – не дуже. Хоча, читаючи хроніки тих часів, легко повірити, буцімто ось так воно все й виглядало. Але ж ви бачите, що хроніки формуються істориками вже постфактум. А хтось пише ті сторінки історії на практиці, наосліп та в режимі реального часу.

Кумедно, що Китай із ролі жертви у тій війні де-факто став локомотивом нового конфлікту. Ще кумедніше, що західні держави знову граються в замирення та мріють, щоб вийшло хоча б із третього разу. А найбільш кумедне те, що їх уряди намагаються знайти ресурси на армію, поки самі громадяни кладуть на цей обов’язок одне місце.

Якщо зробити все правильно, вашому місцевому Чану Кайші не доведеться мобілізувати жінок. Втім, судячи з усього, західні держави хочуть повторити саме такий сценарій вже за своєї участі. Вони-то не хочуть, але чомусь роблять усе саме для того, щоб так і вийшло.

Як би там не було, ми будемо поряд. Поки що слідкуємо за руками КНР, яка у режимі «як завжди» вже не лише тероризує сусідні держави, а навіть почала від них вимагати поступок по територіям (тільки на Заході це помічати не бажають). Що ж тут зробиш. Доведеться побути частиною і цієї історії також.

ПЛ+С

Коли ми когось хвалимо, треба слідкувати і за його помилками також. Здається, Елбрідж Колбі тимчасово випадає з зони спостережень – впевнені, коли джентльмена попустять емоції, ми ще багато цікавого від нього почуємо. Та вже згодом, не зараз.

Конкретно зараз пан Колбі впав у певний вид депресії, який у американському консервативному істеблішменті вважається чимось логічним. Якщо бути точним – повівся на «геніальні» розрахунки своїх аналітиків, немов Україна зараз близька до поразки, і це може статись уже взимку. Що ж, ризикнемо сперечатись не заради морального стану пана Колбі, а для своєї аудиторії. Раптом і тут хтось повівся.

Перш за все, «поразки» не дуже правильно вимірювати ось такими рамками. Взимку, навесні, восени – це вилами по воді писано. Тим паче, це звучить недолуго на фоні зростання українського ВПК, який без перешкод з боку високих кабінетів дійсно почав давати результат.

Говорити про поразку України можна було навесні 2022-го, коли вздовж кордону стояла російська кадрова армія, а в нас не могли місяцями зареєструвати тероборону. Але не говорили.

Можна було говорити таке влітку 2022-го, коли Росія у відповідь на потиличник під Києвом перевела війну в позиційну. Але не говорили.

Восени 2022-го, коли ЗСУ дали джазу на Харківщині та увірвались у Херсон. Навесні 2023-го, коли тривали бої в Бахмуті, і все ж тяжкі втрати українського війська не призвели до реалізації найгірших прогнозів. Можна казати хоч щодня, але ця поразка чомусь не ставалась навіть у найбільш тяжкі моменти.

Казати про поразку зараз, коли українська ТрО стоїть у Курській області, а наші дрони полились на територію РФ буквально зливою – дуже, дуже дивна позиція. Боротись із нею ми не плануємо, бо цінуємо власний час та увагу аудиторії (самі бачите, часто не пишемо).

Пане Колбі, коли вам відпустить одне місце – будемо раді знову читати вас та перекладати. Але не раніше.

Здається, ми пройшли вже достатньо «вирішальних моментів для поразки», щоб не реагувати на цей. Просто набридло весь час казати одні й ті ж речі, аби за півроку почути те ж саме.

ПЛ+С

Китай вимагає від Малайзії негайно припинити розробку родовищ нафти у водах біля штату Саравак. Це лише за три місяці після того, як прем'єр Малайзії Анвар Ібрагім назвав Китай «справжнім другом». Тож ми запускаємо тематичний хештег #китайська_дружба для таких випадків.

Раптом що, вказані рифи лише у 100 км від Малайзії та майже в 2000 км від материкового Китаю. Як бачите, справжній дружбі відстань точно не заважає.

ПЛ+С

Що говорить Елбрідж Колбі, який є замінником Джейка Саллівана (тобто радник із питань національної безпеки) в оточенні Трампа? «Ми повинні просити європейців зосередитися на самозахисті від Росії. Ми не маємо зосереджуватися на спробі підготувати їх до економічної…

Telegram

ПЛ+С

Що говорить Елбрідж Колбі, який є замінником Джейка Саллівана (тобто радник із питань національної безпеки) в оточенні Трампа? «Ми повинні просити європейців зосередитися на самозахисті від Росії. Ми не маємо зосереджуватися на спробі підготувати їх до економічної…

«Дуже велеречивий Колбі, який працював заступником міністра оборона в адміністрації Трампа, шокував британських військових експертів сильним натяком на те, що він не обовʼязково бачить напад Росії на країну НАТО як підставу для необхідності американського…