Монументалізм і японська архітектура в місті доглянутих палісадніків — Новогродівці

Вперше ДПСД побувало в Новогродівці в червні 2024 року. Одною з причин стало відео каналу "Хащі", де ведучий відверто обісрав містечко, сказавши, що це "найдепресивніше місце, яке він бачив у житті". "Сам ти найдепресивніший" подумали ми і рвонули в Новогродівку.

Місто це шахтарське, відносно молоде — побудоване в 1939 році на річці Солоненькій, притоці ріки Солоної. Навкруги 3 шахти, машинобудівний завод і вуглезбагачувальна фабрика, тобто достатньо всього, щоб місто швидко розросталося і приймало до себе людей. В 2022 році тут жило трохи більше 14 000 мешканців, а в 2001 році 17 000. Місто обміліло з роками, але в період розквіту і демографічного буму для населення побудували повний інфраструктурний комплекс: школи, дитячі садочки, стадіон, будинок культури, музичну школу, лікарню, профілакторій, купу магазинів і закладів. І не просто побудували, а ще й експериментували з архітектурними стилями.

Якщо будинок культури в класичному стилі конструктивізму наряд здивує, то от два дитячі садочки — "Золотий ключик" і "Зірочка" з цим впораються. "Ключик" ми застали працюючим і прикрашеним гарними мозаїками на казкові теми, а от "Зірочці" повезло менше. Будівля зустріла нас із-за кущів, наче японський храм з декількома рівнями, пустими вікнами і закинутістю. Всередині збереглися барельефи, на яких зображені фольклористичні сцени.

Про те, що місто шахтарське нагадує стадіон "Шахтар", де активно тренуються на сонечку собаки. Зовнішні стіни стадіону прикрашені малюнками, на яких зображені шахтарі, терикони і неоднозначні написи з думками про дім, наприклад: "Мой дом Украина — Берлин".

Крокуючи далі затишними вулицями міста, отороченими палісадніками, що квітли згідно травневих дат календаря, ми роздивлялися невеличкі двоповерхові будиночки, де за широкими вікнами можна було побачити внутрішнє життя. Старі газети, скляні пляшки, одяг, іграшки — такі собі заоконні міні-музеї. Вулиці вивели нас до сірого величезного будинку культури з яскравим муралом, від якого суворо відвернувся сам Тарас Григорович — як завжди замислена його постать, обрізана трохи більше, ніж дозволяє термін "бюст", викликала в нас подив: такий фактурний, такий серйозний! Він ніби всюди такий, але в Новогродівці скульптор, здається, вклав в цей бюст і власний внутрішній біль також.

І боліти було чому. Вибухи в Новогродівці чутно дуже часто — незрозмуіло де саме, але вони змушують серце стискатися (і не тільки серце). Біль візуалізується за домом культури, біля якого стоїть зруйнований житловий будинок. Частина стін і весь дах обвалилися, загинули цілі сім'ї, тому що ракетний удар по Новогродівці росіяни здійснили ввечері, коли всі вже були вдома. Біля руїн стенд з фотографіями загиблих, а у його підніжжя іграшки. На другому поверсі розтин чиєїсь кухні.

Але місто живе і розростається далі. Люди на лавочках в парку смакують чебуреками, сік яких тече в рожеві пластикові пакети. А хто хоче поласувати кавою — йде в сучасну лофтову кав'ярню з великими вікнами, де кава не 3в1, а фільтр на спешелті зернах, туалет пахне бузком, а бургери свіжі і вільні від поліетиленового пакування.

Трохи гастрономії і спілкування з місцевими — чекає на вас в наступній частині.
Нагадаємо, що Новогродівка окупована з 28 серпня 2024 року.

Ми більше не співпрацюємо з о. Ігорем