*Спогад:
Твої очі – дві безодні.
Ми холодні.
Простирадло збагряніло неприродно.
Ми бачимо слова в серцях,
Ти відчуваєш мою втому.
Я граю швидко по струнах,
Вона лиє сльози безсоромно.

Мовчання склалося в листи,
А почуття в обірвані рядки.
Ми чуємо одна одну?
Із вух потекла кров.
Зіцвіли фото.
Ти сидиш вдіта,
Я бачу тебе голу.

Вплітаєш у волосся колючки.
Здається, чайник знову закипить.
Губи з присмаком малини
Відбилися в моїх глибинах.

Сьогодні в сонячній кімнаті темно.
Чуєш?
Б'ється серце.
Зараз до рук твоїх стрибне.
Мить і ти,
Мов янгол, летиш із вікна.
Я простягаю руку,
Ловлю лише відчуття.
Серце зникло і її більше нема.

Спогад:
А який?
Той самий,
Вирваний і спалений шматок нашого життя.*

ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤ
*Я бачив сон,
А в ньому твої зимові очі —
Наповнені красою старої новизни.
І щічки, мов залиті кров'ю,
Благали залишитися назавжди увісні.

Тарахкотіли поїзди,
І вітер гнав тебе із голови.
Я відчуваю, що це ти,
Та музика, котра лунає з мого серця,
Переповняючи світи і змінюючи їх на краще.

Всі ноти накладаються на це ім'я
І вірші пишуться лише для неї.
Доля кожного митця — творити лиш для тебе.

Шукайте на снігу її сліди,
І в біді вони дороговказом стануть.
Із серця стопляться усі жалі,
І світ стане знову прекрасним.*
ㅤㅤㅤㅤㅤㅤㅤ