Учорашня акція пам’яті репресованих у 1930-х роках поетів у Національному музеї літератури України була динамічною та цікавою. Адже прозвучали не лише слова вшанування та паралелі між тодішніми і нинішніми спробами нищення української культури, але й талановиті, а подекуди й маловідомі тексти авторів Розстріляного відродження та вірші сьогоднішніх поетів і поеток.

Так, Тетяна Шептицька прочитала поезію нечасто нині згадуваного Миколи Чернявського, яка цікаво резонує з творчістю «неокласиків», зокрема, Миколи Зерова, якого читала Дарина Чупат. А Богдан-Олег Горобчук представив ще одного «прихованого» автора — Степана Бена. Попри «відсталий» імідж літературної організації «Плуг», до якої належав Бен, його вірші звучали свіжо та емоційно, з цікавим присмаком експресіонізму та готики. Елла Євтушенко читала Євгена Плужника, а її власний вірш, лірична героїня якого розмірковує, що мають персонально до неї російські загарбники, виявився чи не найбільш резонанснішим. Олег Коцарев прочитав вірші Михайля Семенка та Майка Йогансена, а також Андрія Чужого, який хоч і відносно щасливо пережив репресії 1930-х, але мав відвагу свідчити про них у своїй творчості.

І окремою важливою частиною вечора був виступ барда Ігоря Якубовського — він співав пісні на тексти Миколи Зеролва, Євгена Плужника та інших.

Ключовими фразами вечора, здається, були слова Тетяни Шептицької про те, що Розстріляне відродження залишається загадкою, потребує подальших роздумів та інтерпретацій. А також підсумкова формула модераторки вечора, Павлини Дунай: «Непошановані Голготи ведуть до юдиних осик».