Мій дім, мій під'їзд. 5 поверхів - 15 квартир. В перші декілька місяців від початку повномасштабної війни виїхало дві великі молоді сім'ї з дітьми, одна сусідка з чоловіком залишилась, але дітей відправили закордон. Після деокупації Херсона виїхали ще дві родини в повному складі, від малих до старших. Згодом поїхав я, але я на зв'язку з сусідкою, також моя мама, яка досі в Херсоні, іноді перевіря квартиру(чи не прилетіло щось). Після мене поїхало ще дві одинокі дорослі людини 70+, навіть вони. Зараз лише в 5 квартирах є люди - шестеро. Всі вони пенсійного віку. Одинокі, хворі, погано ходять чи взагалі не виходять з квартири. Чому вони залишаються я знати не можу, але думаю лише тому, що не бачуть сенсу їхати. Деякі так і кажуть, що вони не хочуть в кінці свого життя бігати та чекати, що їх хтось прихистить та нагодує. Вони кажуть, що краще спокійно загинути в знайомих стінах рідного міста, хоча від того міста, мало що залишилось. Вони дійсно без віри, що все, чи хоча б щось, закінчиться. Неможливо вірити в це знаючи те, що вони знають, знаходячись там, де вони є. Ми вже давно не кажемо один одній, що все буде добре, тримайтесь. Бо кожна розуміє - малоймовірно. Ми просто мовчемо та важко позіхаємо, нам просто боляче

#уХерсоні #Війна #пост

В Києві вважають, що квітну капксту та броколі їдять тільки бахагі? Якого хуя я взагалі їх не бачу ніде. НІДЕ. Дуже рідко за 200 їбаних гривень кг

В Херсоні як тільки березень - початок величезного смачного сезону овочей, включно броколі та квітної капусти. Вони по 15-20-30 максимум гривень за кг. Просто варю та їм. Просто кайфую. І вони скрізь, у будь якої маленької продавчині. Я хочу додому. Тільки додому. Це точка в просторі та часі, якої не існує і не буде. Яка знищена. Знищений я. Мені дуже погано. Мені дуже зле. Дуже. Я не можу