Святослав Вакарчук:

"На фото я з Ірою Цибух (позивний "Чека") та її побратимами Сергієм і Тарасом. Костянтинівка, 2023 рік.
Вчора Іри не стало .. не можу повірити
Жодні слова не здатні описати мій біль зараз...
вічна пам’ять🙏"

Посмертний лист загиблої госпітальєрки Ірини Цибух. Опублікував  рідний брат Юрко:

"Привіт, прийміть мої співчуття, не люблю, коли ви сумуєте, але мине час і цей розпач розсіється, доведеться продовжувати жити життя. Тому не гайте час на страждання, живіть далі.

Зараз 19:19, субота 8 квітня 2023 рік, ми з 5м екіпажем працюємо для розвідки 80 бригади, на фоні грає Dream on від Aerosmith і вирішила, що за цей рік випадало так багато можливостей загинути, що можна знайти хоча б одну, щоб написати посмертний лист.

Сумно, що ми проживаємо настільки немічні, залежні від суспільного схвалення життя, що лише смерть дозволяє проживати абсолютну свободу.

Однак біда у тому, що життя закінчилось і ця свобода більше не має ніякого змісту. Сьогодні і навіки мені всеодно, що про мене, про вас, про цей текст, про усе скажуть люди.

Наберуть ці речення лайки чи ні, нарешті нічия думка мене не цікавить, я померла.

Свобода - це найвища цінність. Усі, скоро 25 років, минали часто у комплексах і страхах. Але найчастіше цьому шуму не було місця перед моєю свободою.

Найбільше за що хочу сказати дякую собі, батькам, брату, рідним та друзям, дякую, що дозволяли мені бути вільною, жити те життя, яке хочеться.

Повномасштабна війна змусила перестати бути рабом страхів, сьогодні, на жаль, не вдалося звільнитись повністю, але сподіваюсь у мене все вийде, цей лист тому допомога.

Щоб мати свободу треба мати ще інші цінності, треба розуміти себе, добре знати хто ти для себе є, що таке особисте щастя і як тобі до нього дійти. Маючи відповідь на ці запитання найважливіше залишається йти. Сьогодні тут, на Донеччині, я на шляху, тут є собою і роблю те, що хочу.

Насправді більше нічого не має значення, тому цей лист додається так просто - у цей момент, як і у той коли це станеться, мені не шкода померти, бо нарешті живу те життя, яке б хотіла. Не лукавитиму, щоб відчувати цю неодмінну, істину волю доведеться пройти ще не один сеанс терапії, страхів і сліз.

Сьогодні усе позаду, моє життя закінчилось і мені важливо було пройти його гідно: бути чесною, доброю, люблячою людиною.

Сьогодні ми працюємо для героїв і це гарна змога підтвердити свої цінності - бути дійсно тою людиною.

Дякую кожному, хто любив і підтримував мене.

Не сумуйте за мною, життя дуже коротке, якщо воно продовжується після смерті, то побачимось.

Брате, не журись, ще на твої 17 перестала за тебе переживати. Сьогодні у тебе була перша екскурсія княжим Львовом, пишаюсь тобою. Ким би ти не вирішив бути сьогодні, довіряй собі, чуй себе, люби себе, живи собі своє щасливе життя. Якщо матиму можливість підтримуватиму тебе з неба. Але це не має значення, поки я жива, ми любили одне один одного, були чудовим братом і сестрою, це були гарні часи, хай ці спогади зігрівають тебе, мотивують, але в жодному випадку не розстраюють.

Щоб мати силу бути вільною людиною, треба бути сміливим.

Бо тільки сміливі мають щастя і краще ж вмерти біжучи, а ніж жити гниючи.

Будьте гіднимим подвигів наших героїв, не журіться, будьте сміливими!

Цілую,
ваша"

08.04.23 Донеччина"

Подбайте про те, щоб опанувати необхідні знання й навички з порятунку життя сьогодні - можливо, вони знадобляться вам вже завтра.

Так пройшов наш травневий CLS від NAEMT🔥

😎перша допомога при травмі у Києві: https://forms.gle/3vMFdECQBdYtQGEE6

https://tyzhden.ua/paramedykynia-strakh-tvij-druh-na-vijni-vin-dopomahaie-vyzhyty/

Український тиждень

Парамедикиня: «Страх — твій друг на війні. Він допомагає вижити» (відео) - Український тиждень

Тиждень поспілкувався з парамедикинею добровольчого батальйону «Госпітальєри» Ариною Атаманюк. З початку повномасштабного вторгнення дівчина волонтерила,

Наших парамедиків нагородили відзнакою «Честь. Слава. Держава»🫡

https://vechirniy.kyiv.ua/news/96088/

Вечірній Київ

У Києві до Дня добровольця нагородили понад 20 захисників. ФОТО і ВІДЕО

Від ранку кияни несуть квіти до меморіалу Воїну-добровольцю та дякують добровольцям за службу й захист країни.

За 2 роки війни я зрозумів одну важливу річ - на передовій підвищена концентрація кльових людей. Це якщо коротко)
А ще там дуже специфічні цінності та поняття, які неможливо відчути тилу, в тепличних умовах.

Заїхали в посадку, знайшли собі місце чергування, сховали машину, пішов знайомитись з суміжниками.
За 3 хвилини вже пропонують чай, каву, печиво… пішли відверті розмови про медицину, виявилося, що у всіх ті самі точки болю)))
Атмосфера дуже дружня та комфортна, враження, що знаєш цих людей декілька років, а не декілька хвилин.

Це місце, де діляться останнім і не відмовлять тобі, якщо ти будеш потребувати допомоги в будь якому питанні.
Тут немає такого, що тобі просто «впадло» і ти відморозишся, якщо реально знаєш і можеш вирішити проблему людині.

Під вечір зупиняється корч, опускається вікно, усміхнене обличчя питає: «Десь тут троє рексів проходили повз?».
Відповідаю.
Питає, як справи та дає банку тайського сухого 🥭 манго!
Жартує щось у слід і бажаємо один одному гарного вечора.
Виявилося, це командир одного із розвід батів дуже специфічної структури.
І таких прикладів тут маса… це важко описати текстом, бо це потрібно відчути на собі.
В тебе враження, що всі навколо - це твої кенти.
Ти можем сміливо підійти до любого бійця і потеревенити за життя.

Наступний день - залітає Мка, вигружається штурмова група, я в той момент був один медик на точці (мій екіпаж), тому одразу підлетів до них, всі цілі, веселі, приємно поговорили, пожартували, а потім разом в окопі пересиділи скиди кабів і розійшлися по справах.

Відчуття єдності та виконання однієї міссії - це нереальний кайф.
Мабуть, це єдине, що досі мене мотивує тягнути цей двіж
🥷🏽🇺🇦⚡️