офіційно

з цього дня я буду всім і всюди наполегливо рекомендувати (читати як «змушувати») читати «Дюну»

бо це просто щось

це просто вау.

amazing.

зараз важливе посилання для прихильниць і прихильників драміони

я вирішила на спамити на цьому каналі фандомними думками, тому якщо у вас є бажання підтримати мене як авторку, потеревенити трохи про фандом та стати читачами моєї україномовної історії по Драко та Герміону, то велкам ту май клаб

або приєднуйся, або авада кедавра 🪄

Telegram

vilerame | творча хата

велкам ту май клаб

Ох, щось я так загубилася на кілька днів... тижнів? Встигаю тільки помічати, як на каналі відписки йдуть. Останні тижні просто видалися дуже дивними 😪

Але, повернемося до реальності. І до книжок💅🏻**

По-перше, у мене в нотатках залежалися відгуки на "Панк 57", трилогію "До зустрічі з тобою", «Із Пекла" і ще на кілька книжок Джо Гілла (якось від батька перейшла до сина). І на "Вавилон" у мене новий відгук... я переосмислила (і перечитала) цей твір пані Кван.

По-друге, я вперше за все своє життя почала читати більше однієї книжки одночасно. Одразу п'ять. І всі досить цікаві, що не хочеться жодну з них закидати. Думаю, що дещо з цього потрапить у топ за 2024 рік (але не буду загадувати).

Що ж я там читаю? У двох словах...

— "Дюна". Я нарешті подивилася екранізацію (те, що поки що в нас є) і не могла пройти повз книжки. Бо так багато запитань і так мало відповідей... Варто сказати, що я далеко не фанатка наукової фантастики. Моє перше знайомство з цим жанром трапилося ось зовсім недавно з книги Макса Кідрука "Колонія". Але тим не менш, "Дюна" поки що заходить на "ура"!

— "Ті, що співають у терні". Теж трохи не мій жанр, якщо говорити відверто. Я зазвичай таке відкладаю вбік і відхрещуюсь, але знову виняток із правил. Я взагалі в цій книжці почала плакати вже на 15 сторінці (ох, як тільки з'явився Френк). Чомусь мене ця книжка виводить на такі дикі емоції, що аж дихати іноді боляче.

— "Знищ мене". Ох... Цікаво? Місцями. З одного боку якось не дуже затягує, але з іншого боку щось тримає. Поки що вирішила не прощатися з цією книжкою, але вкотре переконалася, що мої смаки далеко не завжди збігаються з тим, що так наполегливо просуває букток.

— "Моя темна Ванесса". Взагалі випадково взялася за цю книжку. Пам'ятаю, як в один момент усі поголовно читали її, а потім забули про неї. Ось я поки що читаю…

— "Ти". Це на солодке. Господи, мені дуже подобається ця книга. Звичайно ж, я її почала читати тільки після того, як дізналася про однойменний серіал, знятий за мотивами книги Керолайн Кепнес. Я подивилася всього кілька серій, але закохалася в акторський каст і в саму ідею. Ну ось подобається мені таке читати. Що ви мені зробите? Тому серіал поки що на паузі, а книга в процесі читання. Це серія книг "Ти". Я читаю англійською і тільки з цієї причини читання йде так повільно.

— а ще у мене декілька фанфіків в процесі читання… І хто би тільки міг подумати, що у мене буде такий фандомний хаос серед завантаженого. Там вам і драміона, і «Сутінки», і «Зоряні війни», і вже навіть є щось по «Дюні»… 🫠

Словом, я не те, щоб в нечитуні, але думаю, що трохи не в порядку.

А ви що читаєте зараз? Розповідайте!🤗

Ну так уже сталося, що рідко екранізації виходять кращими, ніж книга. Звісно, бувають винятки, але сьогодні хочеться з вами поговорити про той твір, екранізація якого геть вбила всю ідею першоджерела.

Із творчістю пана Алана Мура я вперше познайомилася, коли мені виповнилося двадцять. «Вартові», «Із Пекла», «V означає Vендета» - це мій топ, який я вже перечитувала не один раз і точно ще не раз повернуся до цих графічних романів. Знаєте, я подивилася й екранізації за мотивами романів. І тепер розумію, чому Алан Мур проти екранізації своїх творінь і вважає, що його комікси не піддаються перенесенню на великі екрани.

Я залишу відгуки на всі три графічні романи, які входять до топу моїх улюблених, але сьогодні почну з «V означає Vендета».

Похмурий графічний роман про фашизм у Великій Британії після ядерної війни і долі кількох людей, вплетені в нуарну розповідь. Загальний настрій роману - пригнічений, місцями пафосно-меладраматичний. Незважаючи на це, будь-яка людина розуміє, що це великий твір.

Перше, що хочеться сказати: роман - просто величезне естетичне задоволення для очей. Я не шанувальниця коміксів, але коли вперше взяла до рук «Вендетту», то не могла відірватися. Пам'ятаю, що тоді кілька годин просто сиділа й розглядала картинки. Зізнаюся, я не планувала читати, але не помітила, як втягнулася. Спочатку якісь окремі репліки героїв читала, а потім уже стала проникатися сюжетом.

Друге - це, звісно ж, сюжет. Звісно, коли за вікном 2024 рік, то все здається вже не актуальним (або занадто актуальним..) і застарілим, але це не так. Коли я перечитала «Вендетту» цього року, то стільки нових паралелей у голові намалювалося. Роман змушує мозок працювати.

Третє - це герої. Звичайно ж, куди без персонажів. Автори (Алан Мур і Девід Ллойд) чудово попрацювали над дійовими персонажами свого дітища. Тут немає хороших чи поганих. У всіх є свої мотиви, свої причини, свої емоції та переживання. Я вірила всім персонажам роману, на відміну від персонажів, яких нам показали в кіноадаптації. Персонаж V у романі жорстокий анархіст, а не романтик-революціонер, наприклад. І я не можу сказати, що я його підтримую, але я його розумію.

Історія розказана просто майстерно: від неї неможливо відірватися. І водночас, немає зайвих деталей чи діалогів. Якісь моменти розкриваються безмовними фреймами, рухом, поглядами. Малюнок узагалі нечіткий, детально, з усіма рисами обличчя виписана тільки Іві. Решта просто в тінях, але ж у цьому й ідея. Це не люди, а образи, гвинтики системи.

Ну, і, мабуть, головне, що мені подобається в цій історії (крім захопливого сюжету, зрозуміло) - це те, що V - людина. Він не володіє супер силою, у нього немає супер здібностей, його не кусав радіоактивний супер павук, мураха або єнот. Він не прилетів з іншої планети, і в нього немає алергії на криптоніт. Так, він пройшов через пекло під назвою «табір для переміщених осіб», зазнав дослідів над людьми, але залишився людиною - витривалою, швидкою, розумною, спритною, але всього лише людиною. І знайшов сильні сторони не завдяки, а всупереч. А головне - показав своїй спадкоємиці, що рабство - воно в голові, і тільки готова відмовитися від усього людина втрачає кайдани і знаходить здатність перетворити того самого міфічного самотнього воїна на цілком реального персонажа.

Цю книгу треба читати. Я всім серцем бажаю, щоб це стало класикою. Тому що в цій книзі є думки. Знову ж таки, не можна сказати, правильні вони чи ні. **Вони варті уваги, вони правдиві, вони сповнені сенсу.

10/10⭐️**

Питання (чи пропозиція? це як подивитися хо-хо-хо) на мільйон, шановні друзі💅💅🏻

Шукаю собі незалежного бета-рідера для своєї писанини🤌🏼

Якщо хтось хоче дещо почитати (роман, наші дні), то велкам у особисті повідомлення @cartonner 🤍

Прошу любити й шанувати🤌🏼
Трилогія про Джуд і Кардана від неймовірної Голлі Блек.

Якщо не брати до уваги «Гаррі Поттера», то це офіційно моє перше фентезі.

Отже, повернемося у 2022 рік. Херсон, окупація, період глибокої депресії і я вирішую прочитати щось про кохання. Вибір падає на «Жорстокого принца», бо всі навколо тоді читали цю трилогію. Ну а чим я гірша? Пам'ятаю, як швидко прочитала першу книжку трилогії, з ентузіазмом взялася за другу і ледве-ледве змусила себе дочитати третю. Буду відвертою, тоді я залишилася не у захваті. Мені знадобився рік, щоб зрозуміти, чому ж історія Голлі Блек мене не зворушила. Відповідь проста — в той момент мені потрібно було читати щось із розряду «Із крові й попелу», але точно не трилогію про народ повітря.

Бачте, мені не вистачило любові. Але ось я освіжила сюжет у пам'яті й готова залишити відгук.

Перша частина трилогії повністю сюжетна, що мене дуже потішило (зараз вже, вперше не дуже) — не люблю, коли кохання всього життя з'являється у фентезі на третій сторінці. Наразі, коли 90% моїх книжок — це фентезі, я вже розумію, що мені має подобатися історія і сюжет, а не потрахушки на снігу (Кастіл, Маківка, привітики). Коли до топу моїх улюблених історій увійшли книжки Ребекки Кван, та й ось відчайдушно туди пробивається Патрік Ротфусс, то я почала сильніше цінувати книжки Голлі Блек.

Зачепила мене і досить жорстока атмосфера. Це не зовсім добра книжка. Вона справді іноді лякає, але не чудовиськами, а вчинками людей і фейрі. Я із задоволенням спостерігала за палацовими інтригами, політичними ходами і загалом переплетеннями різних таємниць. Це реально цікаво, затягує і не відпускає. Головна героїня — людина, яка шпигує для фейрі. Вибачте, але я тепер хочу ще чогось такого.

Та й узагалі, Джуд — моя улюблениця. Звичайно, зараз багато героїнь у книжках — це вольові та сильні особистості. Гріх тут не згадати і ту ж Брайс («Місто Півмісяця»), і Вайолет («Четверте крило»), і Жинь («Макова війна»), і ще багато інших. Але Джуд — це окрема любов. Усі ці інтриги, подвійні ігри та прагнення підпорядкувати собі світ.

Друга книга трилогії «Лихий король» — трохи інша. Перша половина книжки пройшла доволі легко, але в ній не було чогось прям із «вау»-ефектом. Зате друга частина книжки... Якщо в першій частині наголос зробили на світоустрої та сюжеті, то тут ми нарешті бачимо почуття наших героїв. Суперечливі, яскраві та нестримні стосунки Джуд і Кардана саме такі і в цьому їхня привабливість. Два роки тому мені було мало їхніх взаємодій, але тепер цього було в міру.

Залишилися все ті ж палацові інтриги, насипали ще трохи дитячих травм, ну і сімейні драми. Просто чарівно.

І на солодке — «Королева порожнечі». Ця частина дуже динамічна, в ній повністю відсутні сцени бездіяльності та нудьги. Політична гра напружена до межі і ти постійно перебуваєш в очікуванні розв'язки. Книга найдинамічніша з трьох і читається на одному диханні. Джуд у цій книжці стала сильнішою, дещо мудрішою і почала ухвалювати важливі та правильні рішення. Вона виросла за трилогію, що не може не тішити. Вона не скотилася до звичайної «приставки» свого чоловіка.

Мені б хотілося, щоб ось таких книжок, де кохання зображається не через наготу і любовні сцени, а через вчинки, думки, погляди, було набагато більше. Я відчувала зростаюче кохання між Джуд і Карданом набагато сильніше, ніж в інших історіях. Мені сподобалося, що більше уваги було приділено розвитку персонажів і ельфійського королівства, інтригам, зраді, жалю, дружбі та сім'ї. Я дуже добре уявляла собі все через опис сцен і персонажів — це дало мені багато ідей для моїх власних проєктів.

8/10⭐️