Бачу сьогодні натовпи дітей, одягнених "нарядно": світлий верх, темний низ.

І чогось тільки одне в голові. Це ж саме для цього світ і крутиться чи принаймні має крутитися: щоб нові люди йшли вчитись того, що створено до них.

Французький філософ і математик, друг Дідро й співавтор "Енциклопедії" Д'Аламбер виховувався у прийомній сім'ї ремісників.

Названа мати, спостерігаючи за заняттями свого юного підопічного, зітхала й казала:

- З вас ніколи не вийде нічого кращого, ніж філософ, - зверталась на "ви".

- А що таке для вас "філософ"? - питав Д'Аламбер.

- Це божевільний, який мучить себе все життя - задля того, щоб про нього говорили після смерті!..

Це між нашим домом і Тіминим садочком. 500 метрів від нас, не більше.

Такі зустрічі не можна припускати!

У нас на Лепорті (так називається літературний клуб, який збирається з давніх-давен) попереду цікаві зустрічі.

1. Власні твори. Це може бути будь-що, аби лише не аби-що. Я стараюсь писати щось спеціально на літклуб, а не зачитувати щось давнє. І цього разу спробую встигнути: подумати, помріяти, записати, поредагувати й відшліфувати. Зазвичай вистачає часу лише на перші три пункти. Може тому, що я берусь до справи за день до зустрічі. В будь-якому разі, такі здибанки і приємні, і корисні: готуючись, написав не одну книжку.

2. Беовульф. Рухаючись за програмою, ми лишили позаду античну літературу й переходимо до середньовічної. А воно завжди приємно, коли переходиш до нового. І нетерплячка бере. У нас на Лепорті не обов'язково ходити на всі-всі зустрічі. Якщо цікавить саме ця книжка, можна долучитись лише до одного обговорення. Гадаю, про Беовульфа є охочі поговорити.

Тож ласкаво прошу, якщо вас зацікавило бодай щось одне.

На новій роботі дуже велика частка співробітників - іноземці. Попри те, що українців все ж більше, "офіційна" мова спілкування в офісі - англійська. Хоча це не означає, що української тут мало. Між собою всі, для кого це рідна мова, говорять українською.

А проте вже тричі за тиждень мої нові українські колеги вітались зі мною англійською. Мабуть, на вигляд я - викапаний іноземець, хай що б це означало.

Але коли я відповідаю їм англійською, то вони всміхаються і кажуть уже по-нашому: "Добрий день", "Привіт", "А, вибач, здоров був".

Певно, над вимовою таки треба попрацювати. Та поки я навчусь говорити як британець, уже познайомлюсь із усіма. Сподіваюсь.

Я себе не вмію хвалити, але вмію дякувати, коли хвалять інші. Та ще й тоді, коли справедливо хвалять, бо книжка й самому подобається.

Дякую!

Найнебезпечніше оповідання для коректора
Закінчую з вичитуванням зібрання оповідань Покутської трійці. І треба ж зараз, наніч, взятися за оповідання Леся Мартовича "Стрибожий дарунок"!

Ні, я і зранку, на свіжу голову не впораюсь. А наніч? Що вже говорити...

Що за ім'я у Стрибога? Ну як так можна! Це найнеприємніше, з точки зору втомленого коректора, ім'я. Раз кліпнув, букву "т" пропустив - і Стрибог стає вже не таким поважним.

Якби кілька разів не помилився, не звернув би уваги. А тепер, коли помітив пропущене, боюсь вичитувати далі.

Для тих, кого відмовляють від горілки. Кого "псячать", дорікаючи за пристрасть до алкоголю. Хто втомився відмовчуватись, ховати очі, уникаючи сварки.

Аргумент цей - із оповідання "Мужицька смерть" Леся Мартовича.

*"Отець Антоній зажив табаки та й став Гриця, як то кажуть, псячити.

- Ти сякий-такий, маєш мені присягнути від горівки, розумієш?!

- Таке я розуміти розумію, але присягнути... то вже ні.

- Як? Що? Чому? Ти не хочеш присягнути від горівки?!

- Бо то з хліба, - сказав Гриць непевним, але переконуючи тоном".*

"Каменярі" Тараса Шевченка

Так члени товариства "Просвіта" знайомили публіку з віршем Франка - не вказуючи його справжнього автора. Шевченкові цензура початку 20 століття і такий вірш простить. Франкові - не прощала. Так само Шевченкові у свій час не прощали його творів.

Тут ми бачимо вимушене порушення авторських прав, якому, гадаю, обидва класики не противились би. Не противились би, бо знали ціну написаного слова і його можливості. Написати мало, бо написане повинно зажити, поширитись, впливати на світ.

От звідки взялись "Каменярі" Тараса Шевченка (розказує Василь Стефаник):

"Треба уладжувати шевченківський концерт. Проби хору, наради, програми, нервозність. Радикали перепачковують на одну з декларацій "Каменярів" Франка. Декламувати буде молоденька Катря Банахівна, студентка учительського семінара. Дівчисько рум'яне, чорнобриве, всі молоді за нею поглядають. Панна Катря декламує гарно. Від радикалів має припоручення, як вийде на естраду, почати так: "Каменярі, поезія Тараса Шевченка". Так треба робити через каноніка о. Борсука і його сотрудника Козловського. Панна Катря декламує прегарно. Публіка дуже вдоволена, бо що вільно Шевченкові, того не вільно Франкові. Декламаторка [...], думаю, не взяла на себе непростимого гріха".

(В. Стефаник, "Про ясне минуле")