Мабон-Осінь, перехід прекрасний
Серед межі то темряви вчасний
На рівних Сонце, на рівних Місяць
Над деревами ясний верхівець

Врожай вже зібрано, хліби випечені
Останні проблиски літа в зелені
Сидр і яблуко, виноградне гроно
Все збирається в кошика лоно

Етап наступний чекає на нас
Пішов циклу прийдешній час
Спати йдуть духи зелені і літні
Спускаються до нас темні і зимні

• в коментарі, якщо готові відкрити допоміжний збір!

Вибачте за рос.культ, але коли я бачу новини з Лівану, в мене в голові звучить оцей катрен з «Заблукалого трамваю» Ніколая Гумільова (подаю в перекладі, аби не так боляче було)?: Він віддзеркаливсь в віконній рамі, кинувши злобу нам вслід німу – бідний…

Я просто надзвичайно люблю Наш Формат, ось і все?.

А дочитав навіть раніше. Здається, ця книга напівспорожніла мій і без того напівпорожній стакан депресії. Але правді і пеклу треба дивитися в очі. Ніяк інакше.

Як і обіцяв. Показую придбання!

Відвага кличе Раяна Голідея. Довго збирався її придбати, і таки придбав, з двох причин: по-перше тут є сильний дух традиції, – автор стоїк, а відтак свої погляди на життя будує на античності. В якомусь сенсі він язичник-демократ. Друга причина – її мені дуже радив постійний клієнт (так, той, що купив мені Свободу Себастьяна Юнґера).

Про Батая зайве й говорити. Ви скажете – лівак. Я скажу – ліворучний традиціоналіст. А загалом – автор, який сильно змінив мої погляди на життя. І не в останню чергу на мою солідаризацію з правими.

Сповідь маски Юкіо Мішіми я придбав, бо не міг не придбати. Це Мішіма. Це якість. Це традиціоналізм. Це завжди історія про інакшість, але не ту, що протистоїть історії, а яка в неї включена. Мішіма це про глибоку віру в свою культуру. Про культурний консерватизм. Про готовність битися до останнього. Про власну сексуальність. Про те, як бути непокірним.

Зі щитом або на щиті генерала Кривоноса я купувати не збирався. Але відкривши випадково на пасажі про політичну абсурдність Зеленського, поніс одразу на касу (йшлося там про репресії в бік Залужного). Ще там багато влучних порівнянь з Ізраїлем (а не з палестиною – у нас так ще можна).

Загалом задоволений як слон, шо уж.

До вічного питання: я православний, я буддист, я кореєць по діду, я [підставите своє] – як мене має взагалі зачіпати майбутнє цієї вашої Європи?

Чуваки, я єврей. Мене взагалі воно не має цікавити. Але чомусь цікавить. Чому? Глибинне відчуття причетності до. До лицарства. До релігійного пошуку. До закону і права. До природи. До свободи.

Коли ви зневірюєтесь, загадуйте, що є один мужик, якому взагалі мало би бути по сараю – а, як і Жаботинському, не по сараю. Європа сердець має горіти в кожному з нас.

Роман Рана варто прочитати як роман великого внеску в справу ґотичного жанру. Гадаю, якби цей роман не містив певні фарби політичного змісту, він би міг стати таким само популярним, як і Лавкрафт чи По.

Знаєте, хто сказав "Купи"? Здогадуєтесь? Так, це був я!

Якого я, власне, майже дочитав)) 72 сторінки.

P.S. прочитано!