іронія в тому, що ніхто не ставив мені обмежень більше, ніж я сама, ніхто не критикував мене більше, ніж я сама, ніхто не навʼязував мені комплексів більше, ніж я сама, ніхто ненавидів мене більше, ніж я сама, ніхто не говорив мені що у мене нічого не вийде більше, ніж я сама.

посмішка формує делікатну ямочку на щоці кожен раз, як погляд вичеплює з натовпу потішного песика. а коли, піднімаючи очі на господаря, бачиш і його теплу посмішку, очі мружаться від радості.

вперше обрала в кавʼярні чай замість кави за останні місяці три і незчулася як з вулиць пропали літні столи. що ж, час переходити в новий сезон, із його запеченими яблуками, гарбузовими кашами і вʼязаними светрами.

пальці ніг німіють від прохолодної води. до берега прибиває піну, дніпро розбурханий нещодавньою зливою. ти стоїш у воді по щиколотку, а я по вуха у коханні. твоє волосся виблискує золотом на сонці, а в кутиках очей розповзаються маленькі зморшки. ти постійно мружишся коли дивишся на небо.

і червоний хрест на твоїх грудях ядуще сліпить очі. і квітка троянди боляче дряпає своїми шипами долоні. і ми, ніби ті випадкові пустельні знайомі, пʼємо із граалю, паплюжим святиню.
ми не монархи, не в пріораті, але жага тисне глибоко в горлі, глибоко в шлунку. ми пʼємо із граалю, і скоро твій орден розпустять.
на губах гіркий присмак, мабуть отруїли.

[?] для вас повідомлення

згадала про те, що колись я ділилась тут своїм прочитаним і начерками власних думок з цього приводу. чи було б вам цікаво бачити цю рубрику знову? чи можливо більш актуально зробити для відгуків інший майданчик.. в мене ідеї бʼють ключем, після цих епічно довгих пауз та веб мовчання

напівсира картопля з кфс неприємно липне до зубів.

треба замовити капу, бо невдало зламала її місяць чи два тому. треба замовити контактні лінзи, бо вже набридло кожен ранок мити окуляри. лінзи постійно запачкані. внизу там відбитки моїх пальців, які то поправляють окуляри, то роздирають прищ на носі. зверху там постійно відбиток його підборіддя,бо він любить цілувати мене в лоба. звідки беруться плями прямо посеред лінз — я не знаю.
треба продовжити вивчення німецької. дуолінго наполегливо пише мені другий тиждень, але я не в ресурсі. треба відповісти на повідомлення. треба відкрити ті таємничі 32 слова що там горять над іконкою телеграму.

нещодавно в списку «треба» було сходити на дюну. я сходила.

треба дописати курсову, треба готуватись до іспитів, треба навчитися вирішувати задачі з бухгалтерського обліку. треба. треба треба треба…

треба було не брати ту картоплю, і не давитися зараз нею. дома ж є рис. кінцева станція либідська і я забуваю про свої «треба». в тісному потоці людей я вибиваюсь на вулицю і там свіже квітневе повітря. буде дощ.

треба по приїзду до дому створити плейліст для весни. про все інше подумаю потім.

я хочу прожити з тобою весну та пару вічностей

на кінчиках моїх пальців закарбувались обриси твоїх родимок, я пам’ятаю їх розташування, я пам’ятаю їх форму. я знаю тебе краще аніж небесні тіла і туманні сузір’я.