•ПРОРОК•

Я не вірю ні в які пророцтва
Кожен сам лиш для себе пророк
Кожен сам обирає по зросту
Свою мрію, і свій же урок.

Всі говорять лише про прогнози
Ті, котрі уже з нами збулись
«Я ж казав!», – хтось кричить, – «будуть грози
Буде біль, будуть сльози колись!»

Ось, тримайте нетлінне пророцтво:
Всі народяться, кожен помре
І єдине життєве свідоцтво -
На могилі, між цифр - «тире».

І у цьому тире стільки змісту!
Стільки прагнень, думок, хвилювань!
Похвали і презренного свисту
Стільки щастя, і стільки страждань!

Всі забудуть про дати і прочерк
Як не зараз, то через віки.
Тільки твій, украй рідкісний почерк
Припаде до чиєїсь руки.

І життя це не числа, не знаки
На холодній гранітній плиті
Бачу інші, простіші ознаки –
Бути щирим, і вірним меті!
Неухильно вслухатися в серце
Хоч кричатимуть всі: «Ідіот!»,
Не старатись змінити усе це
А вписатись у свій поворот.

Ні життя, не боятись, ні смерті
Не шукати чиїхось ідей.
Бо в історії ті, хто уперті
Прокладають стежки для людей!

Я прошу, не беріть з мене приклад –
Я для себе самого живий.
І приймаю в житті лиш той виклик,
Котрий серце впізнало як «мій»!

Обираючи мрію по зросту
Їй назустріч роблю новий крок
Я не вірю ні в які пророцтва –
Кожен сам лиш для себе пророк!

Людина створена не для війни
Людський обовʼязок це жити
Пшеницю сіяти і жито
Чекаючи, коли зійдуть вони.

Людина створена, щоб для людей
Творити музику і речі
Котрі зігріють в літній вечір
Теплом душі, а не вогнем ідей.

Людині треба спів пташок
І шум нестримного прибою,
І бути істинним собою
На тлі досягнень й помилок.

Людині треба простоту
Поїсти вдосталь, і поспати
Всім серцем щиро покохати
Саме того, чи саме ту.

Шматок родючої землі
І клаптик неба над собою
Людині буде з головою
Щоб жити в радості всі дні,
Ростити в радості дітей
В собі ростити теж людину
Світ пізнавати без упину
В блаженстві днів, в тишІ ночей

І може й битись, але в жарт
Аби відчути власну силу
Аби надати змогу тілу
Пізнати пристрасть та азарт.

Людина створена не для війни
Людина там, і тут людина
Нічим не звʼязана, не винна
І любляча обидві сторони.

•ВОНА І ВІН•

Вона ішла по Нижньому Валу,
Він поспішав кудись по Межигірській
В обох стікали краплі по чолу
І жар стояв, по градусах, як віскі.

Вона з'явилась наче з пустоти
І він зійшов немов зі сновидіння
Від зіткнень їх ніхто б не зміг спасти
Та це якраз і бУло їх спасіння.

Вона сказала «Вибач», він «Сорян»
І їхні погляди раптово перетнулись.
Їх ноги йшли, усупереч серцям,
Але недовго, через трафік вулиць.

Він обернувся взнати, чи вона
Так само, як і він не обернулась,
Щоб взнати, чи вона тут не одна
Котрій те ж саме, що йому відчулось.

І час в цю мить так, начебто застиг,
Немов кисіль на свіжому повітрі.
Крутився світ для них, і лиш для них
Хоч зміни ці усім були помітні.

Вона шепнула: «Оля». Він: «Колян»
Сплелись, стиснувшись, руки як канати
І, так пішли в найближчий ресторан,
Найбльш доступний був з яких «Пузата»

Вони дивились довго і без слів
Душа текла з очей в зустрІчні очі
Вона його, а він – її хотів
В цю мить, щоб навіть не чекати ночі.

Піднявся першим він. Поцілував
З благоговінням, так немов, ікону
Вже не було всіх ти важливих справ,
Окрім одної – йти разом додому!

Вони ішли в сам центр, у нутро,
І попри власні ж принципи, як діти
Сміялися і цьомались в метро
І лиш між цим вдавалось говорити.

Минула ніч. Минув за нею день
Лиш почуття блаженне не минало
Це почуття, мов кисень для легень
Котрого так раніш не вистачало.

І час летів. Не вірилось ніяк
Що є в подружніх парах егоїсти.
Та раптом він поклав ножа не так
Вона чомусь “не так” зварила їсти.

Він щось сказав, не так як в перші дні
Вона не так дивилась, як раніше.
І бився посуд кожні вихідні
Слова щораз робилися гостріші.

Якщо десь є переклад на сварки
То ось який звучав би досить влучно:
«Ти не така!» або ж «Ти не такий,
Яким було б для мене дуже зручно»

А де ж кохання? Де свята любов
Що врешті решт відбулось з почуттями?
Невже їх час жорстоко поборов?
Чи навпаки привів обох до тями?

Та слід зізнатись в істині простій
Котра обом була їм невідома,
Що він себе любив насправді в ній.
Ну а вона себе любила в ньому.

І в правді цій не міститься проблем
Любов завжди була, і є із нами.
Хай навіть ми когось собі знайдем, –
Себе лише кохаєм до нестями!

Тоді нема претензій та вимог
Усі себе продовжують любити.
В усіх живе завжди той самий Бог
Що жив у нас, і буде далі жити.

Усе стає єдиним і одним
Одна Любов крізь кожного іскриться
І справжнім Нам, довічно молодим
Вже більш в Любові істинній не спиться!

Допустимо, що Оля і Колян
Цю суть також збагнули незадовго
В одне зʼєднавши власні Інь та Ян
І кожен став немов ключем для цього.

Тепер кохають так, як в перший раз
Дізнавшись, звідки йде усе кохання
Таку Любов не знищить ані час,
Ні перша мить між ними, ні остання!

•ВОНА І ВІН•
…
Та слід зізнатись в істині простій
Котра обом була їм невідома,
Що він себе любив насправді в ній.
Ну а вона себе любила в ньому.

Інтервʼю з про творчість, потік, натхнення та цілі
https://youtu.be/eE1RD14vYds

YouTube

Інтервʼю з Вололодимиром Партикою. Про творчість, потік, натхнення та цілі

Інформативне інтервʼю про творчість, натхнення, потік та різні практичні речі для всіх, хто шукає Себе З питань організації концертів, корпоративів пишіть в телеграм https://t.me/vova\_pa або в інстаграм partykapoems Також підписуйся на мене в соцмережах…

Свіже відео

https://youtu.be/y4uffg2sBSg?si=_Uzy3c1ZNbrwkaLg

YouTube

Володимир Партика – Марічка (відеовірш)

Вірш, котрий мотивує іти до мрій.З питань організації концертів, корпоративів пишіть в телеграм https://t.me/vova\_pa або в інстаграм partykapoemsТакож підпис...

Вище, перед цією картинкою розгорнута версія фрази, котра мене сильно надихнула. Фраза звучала так: «потрібно постійно стояти перед дверима Бога, і дивитися на них. Тебе не повинно більше нічого цікавити. Ти продовжуєш жити, як жив, але вся твоя увага поглинута ними. І тоді вони відчиняються»

•М О Л И Т В А•

Я стою перед Твоїми дверима, Господи
Терпеливо чекаю, коли відчиниш.
Я знаю, моє життя не довше,
ніж такт Твого подиху,
ніж удар Твого серця.
І знаю, що час і простір
для тебе підвладні повністю.
То ж Ти можеш так само відчути
мої дні, і роки мої, як і я,
не втрачаючи Свою вічність
та безкінечність в моїй минучості.
Я стою перед твоїми дверима, Господи
бо ти сам же мене покликав.
Запросив мене.
Я здогадуюсь, що одна причина,
чому досі не відчиняєш –
те, що я іще не готовий,
і вважаю, що я людина.
І якщо я Тебе побачу,
то осліпну у кращім випадку,
а в інакшому – розірве мене
на малі і малі частини.
А Ти добрий і дуже люблячий,
Ти бажаєш, аби я жив іще,
щоб радів, смакував життя.

Але як мені жити
після того, що я побачив
краєм ока, там за дверима?

Я стою перед Твоїми дверима, Господи,
і стоятиму, поки Ти не відчиниш.
А я знаю, Ти відчиняєш
тим, для кого все решта уже нецікаве,
хто на щастя уже не надіється,
хто шукав, та вже не шукає
хто вирішує далі справи,
їсть, спить, пʼє, чесно трудиться,
але в кожну секунду дивиться
лиш на двері Твої, мій Господи.
Хто стоїть, і вже не чекає,
що відчинять,
хто знайшов увесь сенс життя,
увесь смак, усе задоволення
уже в тому, аби стояти
і дивитись на твої двері, Господи.
Тим ти з легкістю відчиняєш.

І вони не осліпнуть, бо вийшли з темряви,
Не розірве їх, бо пусті всередині
і спроможні Тебе вмістити.

Тому я продовжую теж стояти,
без чекання, але чекати
бо хіба є іще варіанти?

Вірш «Быть знаменитым некрасиво» Бориса Пастернака одного дня став для мене допоміжним орієнтиром в житті і в творчості. Захотілось перекласти на українську. Проте душа оригіналу неповторна

Відомим бути некрасиво
Не це здіймає нас увись
Не варто тиснутись в архіви,
Над творами, що написав, трястись.

Та слід себе віддати всього
Не задля слави, визнання.
А так, не значачи нічого
Лиш істину нести в серця.

Без краплі «я», без самозванства
Так жити, щоб в нежданну мить
Саме відкрилось Боже царство,
Відчути, що душа велить.

І варто залишати простір
У долі, а не поміж слів.
Виносити невдалий розділ
Подалі, за межу полів.

І поринати в невідомість,
Себе зберігши як секрет.
Як гори, що в імлі, натомість –
Всього лиш сірий силует.

Знай, люди віднайдуть дорогу,
Що ти проклав, і теж пройдуть
Та попри біль і перемоги
Ти мусиш не губити Суть.

І жодною своєю гранню
Не відступати від лиця,
А жити. Жити мов востаннє
Сумлінно жити до кінця!

Свіже відео, яке розчинить усі неспокійні думки
https://youtu.be/FPHgzB7Tld0

YouTube

Володимир Партика – Рафінад

Ці слова дадуть підказку, як розібратись з надокучливими думками З питань організації концертів, корпоративів пишіть в телеграм https://t.me/vova\_pa або в інстаграм partykapoems Також підписуйся на мене в соцмережах, щоб отримати більше корисного контенту.…