Створювати казку в житті може кожен. А Різдво - це не лише свято у році, а стан душі, в якому ти здатен її творити. І такий стан ти отримаєш на нашому поетичному вечорі в DUNGEON.COFFEE

Будуть вірші, буде прекрасний акомпанемент на ф-но від Тетяни Гуцул , буде можливість прочитати щось своє (для цього попередньо пишіть в дірект)

Вхід вільний
Візьму кілька примірників книги «ДІМ», можна буде придбати на місці.

Адреса: бульвар Лесі Українки 12 (вхід з торця, що ліворуч)

Пишіть +, хто буде, і резервуйте столики заздалегідь - кількість місць обмежена ☀️

•ХРАМ•

Моє серце - це храм,
Вільний вхід, вихід - вільний.
Хто захоче - віддам,
Сам залишусь незмінний.

Моє серце - це я,
Мій невидимий простір
Тому в інші серця
Також ходжу у гості.

А коли я один,
Там блаженство і тиша
Ні секунд, ні хвилин
Але є дещо більше.

Щось безмірно святе
Невловиме словами
В серці вічно живе
І живе Воно нами.

Тому серце - це храм
Я стремлю жити в ньому
Щоби іншим серцям
Теж хотілось доДому!

•НЕ ВАРТО•

В житті є те, що геть не варто -
Тримати в собі свої жарти,
Вірші писати у шухляду,
Стирати з щік чиюсь помаду.

У теплий день сидіти вдома,
Лякатись темряви і грому,
І заїдати свіжий задум
Дешевим чорним шоколадом.

Не варто злитися на осуд,
Боятись бити меблі й посуд,
І все поставивши на карту,
Боятись програшу не варто.

Але вартує, безперечно
Відвертим бути, недоречним
Сказати гарній незнайомці
Що ти від неї у «потоці»!

Робити те, що любиш дуже
Спитати в хмурих: «Що там, друже?»
Піти в незвіданий маршрут
І де б не був ти, бути тут.

Робити різко щось нове,
Торкати словом «за живе»,
Міняти місце, відпускати
Людей, котрих не хтів би знати.

Так званим «труднощам» радіти
«Зривати дах», дарити квіти,
Боятись бути «ненормальним»,
Чи навпаки, простим й банальним.

Бо свої межі та кордони
Придумав ти, а не масони.
Котрісь із них батьки привнесли
Зламавши твої ніжні весла.

Вони нас вчили так, як вміли:
В суботу мити хату й тіло
Сорочку в джинси заправляти
І жити, від і до, зарплати.

А що робити? - Вигрібати
За діда й бабу, маму й тата,
І знати, що завжди за себе
Гребеш не в море, а у небо!

І жити так – не так вже й важко
Хоча почати часом страшно
Але від жорсткості тертя
У нас спалахує життя.

Боїшся, діяти, - помреш?
Без дій. усі ми вмремо, теж.
Питання тільки де й коли,
І ким до цього ми були…

Відчувати себе живим - ось чого хоче кожен. Робити те, що любиш, до останньої клітинки свого тіла, і любити те, що є, як єдине, що взагалі існує для тебе в цей момент.

Будемо пробувати так жити ще й у приємний спосіб - слухаючи поезію, та смакуючи какао, яким у цей день пригощатиме @nebos.cafe

Прочитаю для вас нові вірші, а ті, котрі ви чули, почитаю по-новому☀️ Адже кожна секунда нова і неповторна

Куди йти? В неділю о 18:30, вул. Мала Житомирська 3/4, в приміщення з надписом Nebos 😀

Вхід вільний, візьму книги, хто хоче книгу, пишіть + в коментах!
До зустрічі!

•Я•

Я остання літера в алфавіті
Я - найперша зі всіх проблем на світі
Я - класний, я всім потрібний
Я - лох, ні на що не здібний.

Коли «я» нецікаве уже нікому
Воно ховається в «знахідному» і в «родовому»:
«У мене сімʼя, власний дім, авто»
«У мене кредити й робота, де я - ніхто»

«Мене похвалили, відзначили, дали все»
«Мене не помітили, потім плюнули у лице!»
«Мені так кайфово,» - в «давальному»,в однині
«Всім дали путівки, а де мені?»

Господи, а ще ж є присвійник «мій»!
«Вона - та єдина, що з моїх мрій!»
«В моєї порожнє і серце, і голова!»
«Так, ану всім поважати мої права!»

«Я» створює настрій і так болить
«Я» тягне в майбутнє, і губить мить
І без різниці, у кого яке імʼя
Кожен себе називає тим самим «я».

Виходить, що «я» це одне на всіх?
Виходить, Ісус ніс весь час наш гріх?
А коли стало тяжко одного дня,
виходить він просто викинув «я»?

То може нам також хоча би раз
Зі всіх вищезгаданих речень й фраз
Прибрати і випустити на вітер
Останню зі всіх милозвучних літер?

Тоді всі ці описи - лиш слова.
Є просто реальність, яка жива.
Є точка зараз, є напрям, куди іти
Хіба тут потрібно «я» чи «ти»?

Є голі факти, є те, що є
Ніхто не очікує, а віддає.
І в мить, як зникає ця бука «я»
«Я», що залишилось і є життЯ!

Далі не треба ніяких слів
І так я сказав усе, що вмів.
Шукаєте корінь проблем на світі?
От же ж він - в алфавіті!

Пам'ятаєте. ви мене просили цей вірш? Ось, напросились 😀
https://youtu.be/OtVWWSl6RoE

•ПРОРОК•

Я не вірю ні в які пророцтва
Кожен сам лиш для себе пророк
Кожен сам обирає по зросту
Свою мрію, і свій же урок.

Всі говорять лише про прогнози
Ті, котрі уже з нами збулись
«Я ж казав!», – хтось кричить, – «будуть грози
Буде біль, будуть сльози колись!»

Ось, тримайте нетлінне пророцтво:
Всі народяться, кожен помре
І єдине життєве свідоцтво -
На могилі, між цифр - «тире».

І у цьому тире стільки змісту!
Стільки прагнень, думок, хвилювань!
Похвали і презренного свисту
Стільки щастя, і стільки страждань!

Всі забудуть про дати і прочерк
Як не зараз, то через віки.
Тільки твій, украй рідкісний почерк
Припаде до чиєїсь руки.

І життя це не числа, не знаки
На холодній гранітній плиті
Бачу інші, простіші ознаки –
Бути щирим, і вірним меті!
Неухильно вслухатися в серце
Хоч кричатимуть всі: «Ідіот!»,
Не старатись змінити усе це
А вписатись у свій поворот.

Ні життя, не боятись, ні смерті
Не шукати чиїхось ідей.
Бо в історії ті, хто уперті
Прокладають стежки для людей!

Я прошу, не беріть з мене приклад –
Я для себе самого живий.
І приймаю в житті лиш той виклик,
Котрий серце впізнало як «мій»!

Обираючи мрію по зросту
Їй назустріч роблю новий крок
Я не вірю ні в які пророцтва –
Кожен сам лиш для себе пророк!

•ВОНА І ВІН•

Вона ішла по Нижньому Валу,
Він поспішав кудись по Межигірській
В обох стікали краплі по чолу
І жар стояв, по градусах, як віскі.

Вона з'явилась наче з пустоти
І він зійшов немов зі сновидіння
Від зіткнень їх ніхто б не зміг спасти
Та це якраз і бУло їх спасіння.

Вона сказала «Вибач», він «Сорян»
І їхні погляди раптово перетнулись.
Їх ноги йшли, усупереч серцям,
Але недовго, через трафік вулиць.

Він обернувся взнати, чи вона
Так само, як і він не обернулась,
Щоб взнати, чи вона тут не одна
Котрій те ж саме, що йому відчулось.

І час в цю мить так, начебто застиг,
Немов кисіль на свіжому повітрі.
Крутився світ для них, і лиш для них
Хоч зміни ці усім були помітні.

Вона шепнула: «Оля». Він: «Колян»
Сплелись, стиснувшись, руки як канати
І, так пішли в найближчий ресторан,
Найбльш доступний був з яких «Пузата»

Вони дивились довго і без слів
Душа текла з очей в зустрІчні очі
Вона його, а він – її хотів
В цю мить, щоб навіть не чекати ночі.

Піднявся першим він. Поцілував
З благоговінням, так немов, ікону
Вже не було всіх ти важливих справ,
Окрім одної – йти разом додому!

Вони ішли в сам центр, у нутро,
І попри власні ж принципи, як діти
Сміялися і цьомались в метро
І лиш між цим вдавалось говорити.

Минула ніч. Минув за нею день
Лиш почуття блаженне не минало
Це почуття, мов кисень для легень
Котрого так раніш не вистачало.

І час летів. Не вірилось ніяк
Що є в подружніх парах егоїсти.
Та раптом він поклав ножа не так
Вона чомусь “не так” зварила їсти.

Він щось сказав, не так як в перші дні
Вона не так дивилась, як раніше.
І бився посуд кожні вихідні
Слова щораз робилися гостріші.

Якщо десь є переклад на сварки
То ось який звучав би досить влучно:
«Ти не така!» або ж «Ти не такий,
Яким було б для мене дуже зручно»

А де ж кохання? Де свята любов
Що врешті решт відбулось з почуттями?
Невже їх час жорстоко поборов?
Чи навпаки привів обох до тями?

Та слід зізнатись в істині простій
Котра обом була їм невідома,
Що він себе любив насправді в ній.
Ну а вона себе любила в ньому.

І в правді цій не міститься проблем
Любов завжди була, і є із нами.
Хай навіть ми когось собі знайдем, –
Себе лише кохаєм до нестями!

Тоді нема претензій та вимог
Усі себе продовжують любити.
В усіх живе завжди той самий Бог
Що жив у нас, і буде далі жити.

Усе стає єдиним і одним
Одна Любов крізь кожного іскриться
І справжнім Нам, довічно молодим
Вже більш в Любові істинній не спиться!

Допустимо, що Оля і Колян
Цю суть також збагнули незадовго
В одне зʼєднавши власні Інь та Ян
І кожен став немов ключем для цього.

Тепер кохають так, як в перший раз
Дізнавшись, звідки йде усе кохання
Таку Любов не знищить ані час,
Ні перша мить між ними, ні остання!