Відчувати себе живим - ось чого хоче кожен. Робити те, що любиш, до останньої клітинки свого тіла, і любити те, що є, як єдине, що взагалі існує для тебе в цей момент.

Будемо пробувати так жити ще й у приємний спосіб - слухаючи поезію, та смакуючи какао, яким у цей день пригощатиме @nebos.cafe

Прочитаю для вас нові вірші, а ті, котрі ви чули, почитаю по-новому☀️ Адже кожна секунда нова і неповторна

Куди йти? В неділю о 18:30, вул. Мала Житомирська 3/4, в приміщення з надписом Nebos 😀

Вхід вільний, візьму книги, хто хоче книгу, пишіть + в коментах!
До зустрічі!

•Я•

Я остання літера в алфавіті
Я - найперша зі всіх проблем на світі
Я - класний, я всім потрібний
Я - лох, ні на що не здібний.

Коли «я» нецікаве уже нікому
Воно ховається в «знахідному» і в «родовому»:
«У мене сімʼя, власний дім, авто»
«У мене кредити й робота, де я - ніхто»

«Мене похвалили, відзначили, дали все»
«Мене не помітили, потім плюнули у лице!»
«Мені так кайфово,» - в «давальному»,в однині
«Всім дали путівки, а де мені?»

Господи, а ще ж є присвійник «мій»!
«Вона - та єдина, що з моїх мрій!»
«В моєї порожнє і серце, і голова!»
«Так, ану всім поважати мої права!»

«Я» створює настрій і так болить
«Я» тягне в майбутнє, і губить мить
І без різниці, у кого яке імʼя
Кожен себе називає тим самим «я».

Виходить, що «я» це одне на всіх?
Виходить, Ісус ніс весь час наш гріх?
А коли стало тяжко одного дня,
виходить він просто викинув «я»?

То може нам також хоча би раз
Зі всіх вищезгаданих речень й фраз
Прибрати і випустити на вітер
Останню зі всіх милозвучних літер?

Тоді всі ці описи - лиш слова.
Є просто реальність, яка жива.
Є точка зараз, є напрям, куди іти
Хіба тут потрібно «я» чи «ти»?

Є голі факти, є те, що є
Ніхто не очікує, а віддає.
І в мить, як зникає ця бука «я»
«Я», що залишилось і є життЯ!

Далі не треба ніяких слів
І так я сказав усе, що вмів.
Шукаєте корінь проблем на світі?
От же ж він - в алфавіті!

Пам'ятаєте. ви мене просили цей вірш? Ось, напросились 😀
https://youtu.be/OtVWWSl6RoE

•ПРОРОК•

Я не вірю ні в які пророцтва
Кожен сам лиш для себе пророк
Кожен сам обирає по зросту
Свою мрію, і свій же урок.

Всі говорять лише про прогнози
Ті, котрі уже з нами збулись
«Я ж казав!», – хтось кричить, – «будуть грози
Буде біль, будуть сльози колись!»

Ось, тримайте нетлінне пророцтво:
Всі народяться, кожен помре
І єдине життєве свідоцтво -
На могилі, між цифр - «тире».

І у цьому тире стільки змісту!
Стільки прагнень, думок, хвилювань!
Похвали і презренного свисту
Стільки щастя, і стільки страждань!

Всі забудуть про дати і прочерк
Як не зараз, то через віки.
Тільки твій, украй рідкісний почерк
Припаде до чиєїсь руки.

І життя це не числа, не знаки
На холодній гранітній плиті
Бачу інші, простіші ознаки –
Бути щирим, і вірним меті!
Неухильно вслухатися в серце
Хоч кричатимуть всі: «Ідіот!»,
Не старатись змінити усе це
А вписатись у свій поворот.

Ні життя, не боятись, ні смерті
Не шукати чиїхось ідей.
Бо в історії ті, хто уперті
Прокладають стежки для людей!

Я прошу, не беріть з мене приклад –
Я для себе самого живий.
І приймаю в житті лиш той виклик,
Котрий серце впізнало як «мій»!

Обираючи мрію по зросту
Їй назустріч роблю новий крок
Я не вірю ні в які пророцтва –
Кожен сам лиш для себе пророк!

•ВОНА І ВІН•

Вона ішла по Нижньому Валу,
Він поспішав кудись по Межигірській
В обох стікали краплі по чолу
І жар стояв, по градусах, як віскі.

Вона з'явилась наче з пустоти
І він зійшов немов зі сновидіння
Від зіткнень їх ніхто б не зміг спасти
Та це якраз і бУло їх спасіння.

Вона сказала «Вибач», він «Сорян»
І їхні погляди раптово перетнулись.
Їх ноги йшли, усупереч серцям,
Але недовго, через трафік вулиць.

Він обернувся взнати, чи вона
Так само, як і він не обернулась,
Щоб взнати, чи вона тут не одна
Котрій те ж саме, що йому відчулось.

І час в цю мить так, начебто застиг,
Немов кисіль на свіжому повітрі.
Крутився світ для них, і лиш для них
Хоч зміни ці усім були помітні.

Вона шепнула: «Оля». Він: «Колян»
Сплелись, стиснувшись, руки як канати
І, так пішли в найближчий ресторан,
Найбльш доступний був з яких «Пузата»

Вони дивились довго і без слів
Душа текла з очей в зустрІчні очі
Вона його, а він – її хотів
В цю мить, щоб навіть не чекати ночі.

Піднявся першим він. Поцілував
З благоговінням, так немов, ікону
Вже не було всіх ти важливих справ,
Окрім одної – йти разом додому!

Вони ішли в сам центр, у нутро,
І попри власні ж принципи, як діти
Сміялися і цьомались в метро
І лиш між цим вдавалось говорити.

Минула ніч. Минув за нею день
Лиш почуття блаженне не минало
Це почуття, мов кисень для легень
Котрого так раніш не вистачало.

І час летів. Не вірилось ніяк
Що є в подружніх парах егоїсти.
Та раптом він поклав ножа не так
Вона чомусь “не так” зварила їсти.

Він щось сказав, не так як в перші дні
Вона не так дивилась, як раніше.
І бився посуд кожні вихідні
Слова щораз робилися гостріші.

Якщо десь є переклад на сварки
То ось який звучав би досить влучно:
«Ти не така!» або ж «Ти не такий,
Яким було б для мене дуже зручно»

А де ж кохання? Де свята любов
Що врешті решт відбулось з почуттями?
Невже їх час жорстоко поборов?
Чи навпаки привів обох до тями?

Та слід зізнатись в істині простій
Котра обом була їм невідома,
Що він себе любив насправді в ній.
Ну а вона себе любила в ньому.

І в правді цій не міститься проблем
Любов завжди була, і є із нами.
Хай навіть ми когось собі знайдем, –
Себе лише кохаєм до нестями!

Тоді нема претензій та вимог
Усі себе продовжують любити.
В усіх живе завжди той самий Бог
Що жив у нас, і буде далі жити.

Усе стає єдиним і одним
Одна Любов крізь кожного іскриться
І справжнім Нам, довічно молодим
Вже більш в Любові істинній не спиться!

Допустимо, що Оля і Колян
Цю суть також збагнули незадовго
В одне зʼєднавши власні Інь та Ян
І кожен став немов ключем для цього.

Тепер кохають так, як в перший раз
Дізнавшись, звідки йде усе кохання
Таку Любов не знищить ані час,
Ні перша мить між ними, ні остання!