Фраголіно з чашки

За ці майже 2 роки повномасштабного вторгнення я чимало разів уявляла себе в новинах, здебільшого з підписом «знайдено тіло 31-річної жінки». Пару тижнів назад ця візуалізація майже справдилася, адже я потрапила в усі локальні пабліки з ДТП, лише з підписом «ЖАХЛИВА АВАРІЯ!!!!!! Є ПОСТРАЖДАЛІ!!!!». І хотілося б написати, що ця історія змінила мене назавжди, навчила цінувати життя та змусила по іншому дивитися на речі, але ні. Змінилося лише те, що я навчилася пристібатися на задньому сидінні і тепер маю цілу колекцію засобів від забоїв.

Ясно, що цим дописом я хочу викликати у вас співчуття і жаль до себе, але привід все-таки стосуватиметься тематики каналу. Пару днів назад у мене співпав метч із Денисом, який знаходився у радіусі 1 км. Враховуючи, що останнім таким сусідом був Віталій Дикий, то мене повинно було б це насторожити. Денис одразу написав детальний запит, що шукає жінку, яка щовівторка з 19:00 до 19:45 зможе задовольняти його фізіологічні потреби протягом 3 місяців. Пропозиція була прикріплена математичними розрахунками, мовляв саме такий графік захистить його від емоційних ризиків. Звісно, що я не могла не запитати, який у Дениса бюджет, бо бриф на перелік активностей він також вислав. Денис образився, сказав, що шукає людину на волонтерських засадах і взагалі я повинна бути вдячною, що він обрав саме мене.

Ближче до вечора Денис скорегував свою пропозицію, мовляв зрозумів, що був занадто прямим. Пояснив це тим, що звик швидко і прозоро вести справи, а оця вся лірика лише тягне час, а час це, як ми знаємо, гроші. Далі Денис прислав фотку біцухи з тренування, аби я зрозуміла всю серйозність його слів. Але єдине, що я зрозуміла, що фото зроблено в спортзалі, який знаходиться в моєму домі. Не дуже обережним шляхом я дізналася, що Денис не лише займається в моєму залі, а ще й живе у моєму під‘їзді. І все було б непогано, якби своїм бажанням обговорити учасників вайбер чату дому, я не видала Денисові своє місце проживання.

Денис запропонував, що заїде за мною на ліфті, а якщо я голодна, то можу щось приготувати і взяти з собою, бо в нього з їжі лише сухофрукти. Ще написав, що має півпляшки фраголіно і якщо я не хочу пити з горла, то можу взяти з собою чашку. Я подумала, що вижила в ДТП не заради того, аби пити фраголіно з чашки, і видалила діалог. Ну і тепер ходжу сходами, аби ненароком не зустріти Дениса в ліфті.

Грошовий четвер і кава без кориці

Подібна історія вже була на моєму каналі, тому зізнаюсь одразу: здивована не була. Шокував мене лише той факт, що це не одноразова акція і таке може статися з будь-ким і будь-де.

Історія із Вроцлаву. Тому ті, хто зараз там, будьте обачними. Знайома полька зустрілася з місцевим Мареком, він їй сподобався: виглядав приємно, говорив правильні і гарні речі. На наступному побаченні вирішили не тягнуть і переспати, бо дорослі люди, які одне одному сподобалися, можуть дозволити собі таку розкіш як секс за згодою.

Марек жив у красивій квартирі в старому місті. Висока стеля, дерев’яні ставні, велике і трошки скрипуче ліжко. На ранок Марек приготував каву і запропонував поснідати у місті і попередньо пішов у душ. Полька тим часом вирішила розглянути бібліотеку, яка займала окрему кімнату.

Марека не було 10 хвилин, потім 20. Полька вже встигнула прочитати декілька сторінок рандомної книжки і трошки почала хвилюватись, бо скільки ж можна митися. Коли пройшло 40 хвилин, полька зрозуміла, що дуже хоче в туалет, який все ще зайнятий, а піти через це без сніданку з красивим начитаним хлопцем — якось не дуже.

Марек вийшов через півтори години, вибачившись перед полькою за затримку, але вибачень вона не слухала, бо накипіло. Одразу побігла в туалет і, вибачайте за фізіологічні подробиці, випорожнилася.

В старому будинку, як ми всі розуміємо, старі комунікації, і злив в туалеті не працював. Джерела води так само не працювали, бо, скоріш за все, за 1.5 години перебування в душі, Марек використав усю воду. Полька почала розуміти, що скоріше за все, тому його так довго і не було, бо хлопець стикнувся із схожою проблемою і шукав шляхи як змити наслідки ранкової кави. І, судячи з чистоти унітазу він їх знайшов, на відміну від неї.

Марек почав акуратно стукати, мовляв чи все ок і чи потрібна допомога. Полька зібралася з силами і розповіла правду: так і так, сходила в туалет, а змив не працює. Хлопець трошки помовчав, а потім сказав, що таке буває. Мовляв це старий дім і проблема з каналізацією, пішли снідать, щось потім придумаємо.

Полька зніяковіла. Пропозиція снідать після такої катастрофи здавалась неприйнятною, бо де таке бачили, щоб після першого сексу і сніданку, повертатися змивати унітаз. Почала казать, що це неприйнятно і компромату на неї треба негайно позбутися.

Марек повернувся з чайником і сказав польці, щоб вона збиралася, він як хазяїн квартири візьме питання на себе, бо сам своїм недбальством поставив дівчину у таке незручне положення. Полька подумала, що це все дуже неромантично, але як це ще було сприймати як не стрімкий перехід до стадії серйозних відносин.

Полька вийшла ніяковіти в коридор і почала шукати телефон, аби відписати в чаті подружок чим закінчилась її епічна історія з походом до туалету. Зрозумівши, що забула його в ванній, повернулась аби його забрати, і застала Марека з ложкою над унітазом, який доїдав рештки її вечері і кави.

Полька забрала телефон і вибіжала. Переваривши все що, відбулося, вирішила доповісти в поліцію, бо історія не сильно схожа на прийнятну в суспільстві. У поліції про Марека вже знали. Виявилось за останні роки вже було мінімум 10 подібних звернень (а скільки ще не дійшли до поліції?), але кримінальний кодекс не містить статті, яка б забороняла полякам їсти чужі какашки. Єдине, за що б Марека могли притягнути до відповідальності, якби виявили, що він підсипав у каву сторонні речовини. Але у крові польки їх не знайшли, тому, скоріш за все, він використовує якісь натуральні компоненти для послаблюючого ефекту.

Дуже сподіваюсь ніхто не снідав, читаючи цю прекрасну історію, але, користуючись нагодою, нагадую підсипати в каву виключно корицю, щоб до грошиків, і ходити лише до перевірених туалетів.

Було враження що Олексій це Спартак Суббота і зловивши себе на цій аналогіі я почала розкручувати думку «а що якщо Олексій такий самий піздабол?». Ми почали згадувати 24 лютого і він обмовився як прокинувся від вибуху, подумавши, що це вибух газу. Я ще ніколи так не всміхалася, коли хтось з українців згадував 24 лютого.

Олексій зрозумів, що налажав, тому ми повернулися до питання «як виїхав». Розповів мерзенну та корупційну історію і почав давити на те, що я жінка, і мені не зрозуміти. В принципі, він правий. Але хоча б не пиздів, що хотів би бути героєм, якому не судилося.

Зараз Олексій воює на інформаційному фронті і розповідає про втому від війни і про те, що потрібно домовлятися. Сьогодні я нарешті написала, щоб Олексій йшов нахуй.

Гучне повернення

За ці майже два роки багато чого відбулося, переповідати не буду, аби ми з вами не вскрилися.

Почну з ключового:
— я жива
— я вдома
— я тілько що сама випила пляшку вина і подумала чи не написати якусь рандомну історію зі свого життя, поки повітряна тривога не синхронізувалась з фоновою і ця думка не вмерла так і не народившись.

Одразу попереджаю, на романтичному фоні все стабільно, хоча у країні і світі пізда повна. Тому на фоні нового законопроєкту про мобілізацію, напишу як ходила на побачення з людиною, яка виїхала з країни в бебі боксі.

Історія минулорічна. На той момент я перебувала в Туреччині, в час, коли землетрус знищив 50К людей. Вся країна була у траурі, нічого не працювало і лише я заздрила, що ці люди можуть собі дозволити страждати в той час як мою країну вже рік обстрілюють і знеструмлюють, а мої люди захищаються, працюють і якось живуть, незважаючи ні на що.

В тіндер я заходити боялась з двох причин: 1. турки мене не лайкали (а ніщо так не знищує і так низьку самооцінку як відсутність уваги від турків); 2. засилля росіян, які навіть за кордоном не могли називати війну війною. Ну але все ж таки переборовши свій страх, я знайшла в тіндері Олексія з українським прапором в описі, трошки графоманським текстом про тугу за батьківщиною і фотками без кальяну.

Олексій написав, що він з Києва, дуже сумує за котом, регулярно донатить на армію і принципово не розмовляє російською. Не повний метч, але на фоні того безриб‘я, я вирішила, що най буде. Зустрітися домовилися біля водоспаду. В голові, звісно ж, програвалися флешбеки, де кілька років тому біля іншого водоспаду мене ледве не задушили. Але мій внутрішній романтик вирішив, що це іронічна відсилка і не треба зациклюватися на минулому. Спойлер: треба.

Олексій з ходу почав питати, що зі мною не так і чому я прийшла до водоспаду в джинсах і пуховику, а не як всі нормальні дівчата у вечірній сукні і шубі. Бо це ж перше романтичне побачення, а я працюю в ай ті і можу собі дозволити нормальний одяг. Я одразу відмітила, що зустрілася з достойним суперником, який мене попередньо загуглив та вивчив профіль на лінкедін, тому замість того, аби піти (а я так і не навчилась цього робити), почала контрнаступ у вигляді питань «як виїхав».

Олексій розповідав явно завчений текст про те як застряг посеред відпустки у середині лютого 2022 року, що дуже хотів повернутися боронити країну, але батьки наказали залишитись. Як чемний син, він не міг піти проти їх волі, тому вирішив тужити на чужині і боротися з росіянами за місця на турецьких пляжах.

Трошечки проникшись болем Олексія, я вирішила не насідати, бо хто яка така, щоб засуджувати військовозобов‘язану
особу, яка переживає за те, що живе своє найкраще життя під час жесті. Тому мовчки слухала напади про те, що моє місце роботи жахливе, я теж жахлива, бо на фотках виглядаю краще, а за ті два тижні, що я в Туреччині, вже могла б записатись на манікюр.

В кінці нашої прогулянки Олексій порадив сходити в хамам, бо виглядаю я так, наче рік жила під обстрілами, і побажав гарного вечора. Весь вечір я проридала, що я така ганчірка, яка не може взяти і не те, щоб піти з поганого фільму, а послати нахуй довбойоба, який сміє мені таке говорити.

На наступний день Олексій покликав мене на каву. Я вирішила, що піду, щоб а) сказати все те, що я про нього думаю; б) навчитися йти, коли мене ображають. Варіант в) заблокувати його навіть не розглядався, бо я не шукаю найлегших і найраціональніших шляхів.

Олексій запитав чому я вся в чорному і чи пов’язаний мій вибір одягу з зайвими кілограмами. Мій відпрацьований текст про те, що мені не подобаються такі випади на мою адресу, одразу забувся, і я почала шифрувати себе, що це якийсь соціальний експеримент, бо не може таке відбуватися в реальному житті. Встати і піти я теж не змогла, бо не знайшла для цього достойної відповіді, а піти без панчлайну в моїй голові було неприйнятно.

Якось віджартувавшись, Олексій почав аналізувати мою поведінку і розпитувати про мої психологічні травми.

??????????

Я знаю, что меня читает много людей из РФ. Хочется верить, что вы и без меня всё понимаете, но мало ли.

Раньше мне в шутку казалось, что я умру от действий какого-нибудь маньяка. Сейчас уже не смешно, ведь этот маньяк — ваш президент.

Сегодня в моей стране происходит полный пиздец. Я получаю сообщения держаться и не переживать, ведь все будет хорошо. Не будет, если ваш президент не остановится. И вы в силах его остановить.

Слава Украине.